​Порошенко домігся нечуваного, або Що за чотири роки війни зробив «президент миру»

Згадки про війну вже перетворилися на моветон. На Майдані не відбуваються страшні і болісні прощання з загиблими героями. У новинних блоках повідомлення про бойові дії зміщуються до рубрики кримінальної хроніки й інших курйозів. А з фойє харківського вокзалу вже давно зникли електронні інсталяції – заклики до єднання й відсічі російській агресії; тепер там крутять комерційну рекламу, пише на сторінках Gazeta.ua Валентин БУШАНСЬКИЙ.

За чотири роки свого президентства Петро Порошенко домігся нечуваного – зумів видавити війну з авансцени свідомості. І в цьому сенсі, він справді – президент, так би мовити, «миру».

Дивні метаморфози відбуваються. Але мене особисто не полишає відчуття, що все це вже було, що про все це вже є згадки на сторінках світової культури.

Так, є – на сторінках мого улюбленого Маяковського. Пригадуєте його рядки:

«Кажется – какое мне дело,
что где-то
в мире-буре
взяли и выдумали войну?»

Це рядки з тексту 1915 року «Я и Наполеон»: про депресію, про душевне провалля і війну – далеку, нецікаву, непотрібну – чужу війну. А згодом у Маяковського будуть рядки про «терновый венец революции». Але це буде згодом.

Зі сторінок підручників ми знаємо, що Перша світова була одним із факторів російської революції й подальшого Жовтневого перевороту. Одначе виникає запитання: чому революція не відбулась у Франції? Не було її й у Великій Британії. Але ж ці країни також брали участь у війні й зазнали найбільших людських втрат!

Тож, річ, напевно, не у війні як такій. Річ, вочевидь, у ставленні до війни, у здатності країни відповісти на виклик війни. Для Франції Велика війна була питанням життя і смерті країни. Для Великої Британії – питанням життя і смерті принципів. Для російської імперії – авантюрою.

Країна, котра не здатна гідно прийняти екзистенціальний виклик, приречена на революцію, приречена на самознищення.

Війна вже йде чотири роки. І, знаєте, спробуймо без емоцій розглянути те, що зроблено в Україні для того, щоб країна була здатною протистояти російській агресії. Просто пройдімося по фактах і розберімо, що потрібно українській армії в умовах сучасної війни, і що зроблено за ці роки «президентом миру».

1. Вести сучасну війну неможливо без супутників. росія має супутники на геостаціонарних орбітах. В бік лінії фронту висувається колона – росія її бачить. З цеху заводу імені Малишева виїхав новий танк – росія його бачить. На лінії розмежування змінено дислокацію вогневої точки – росія бачить. І як у цих умовах вести війну з росією?

«Залишити українську армію без супутників, літаків, самохідної артилерії і навіть без набоїв – означає лише одне: зробити все можливе, щоб Україна не могла протистояти російській воєнній машині. Без волі Петра Порошенка все це відбуватись не може», - вважає політолог Валентин Бушанський.

Південмаш має людський і технічний потенціал для виробництва супутників і засобів їх доставки на орбіту – ракет. Скільки супутників має Україна? Я вам відповім – нуль. За чотири роки війни не збудовано жодного супутника! Українська армія сліпа – в буквальному сенсі цього слова.

І мені важко уявити, що Південмаш не звертався до Адміністрації президента та Кабміну з відповідною програмою будівництва супутників-шпигунів і супутників зв'язку. Науково-технічний потенціал Південмашу – унікальний. Одначе, як він використовується? А ніяк. Завод не має замовлень. Люди без роботи, а Збройні сили без супутників. Приголомшлива ситуація! І це в умовах війни.

Мені скажуть, що для виведення супутників на орбіту потрібен космодром. Так, звісно. росія, аби не залежати від Казахстану, збудувала космодром «Восточный». Залишимо російським журналістам тему «нецільового використання коштів» під час будівництва «Восточного». Це – не наш клопіт. Нас має хвилювати інше: як українська армія може воювати без даних космічної розвідки і без захищеного та надійного супутникового зв'язку? А ніяк.

2. У 2015 році вже відбувалися зіткнення української та російської авіацій. Був збитий український літак. Україна не має технологій з виробництва винищувачів і штурмовиків. Одначе, коли розпочалась війна, Тель-Авів пропонував спільне виробництво ізраїльського F16 – модифікованої версії американського літака. І де український F16?

З аналогічною пропозицією до України зверталася Швеція – йшлося про виробництво багатоцільового винищувача четвертого покоління Saab JAS 39 Gripen. І де український Saab JAS 39 Gripen? Там само, де й ізраїльський F16.

На одному з ізраїльських сайтів проходила інформація: США розглядають питання про можливість виробництва в Україні літака F23 – дітища фірм Northrop Grumman і McDonnell Douglas. Це літак п'ятого покоління – аналог F22, який нині перебуває на озброєнні армії США. Під час випробувань 2005 року комісія віддала перевагу F22. Однак подальша експлуатація показала, що в умовах сучасної війни характеристики F23 актуальніші. Все, росіє, тобі кришка, писали ізраїльтяни, тепер українські пілоти кошмаритимуть небо над твоїми берізками. Так писали ізраїльтяни, які здатні захищати свою країну. Однак, Україна – не Ізраїль.

3. Запорізьке «Мотор-Січ» – розробник і основний постачальник двигунів для російського ударного гелікоптера. А це означає, що «Мотор-Січ» володіє технічною документацією, необхідною для проектування ударного гелікоптера. Двигуни є, основні тактико-технічні параметри відомі. Тож, де український ударний гелікоптер?

Але, певен, є більш складне й актуальне питання: чому блокується розвиток українського авіапрому? І відповідь на це питання лежить у суто політичній площині.

4. З усією пропагандистською помпою наші телеканали розповідали про спільний українсько-польський проект САУ калібру 152 мм. Наш ХТЗ – тільки називається «тракторний завод». У роки СРСР на ньому виробляли САУ. Отже, виробничі потужності є, спеціалісти є. І де українська самохідка? І, як здогадується читач, питання було риторичне.

Згадаймо й легендарний український Т84 «Оплот». Це чудовий танк, щоб ганяти його на парадах. У бойових частинах його немає. Особливість цього танка в тому, що він, окрім кращого бронювання, має також систему супутникового зв'язку, завдяки якій у режимі реального часу можна вести бій, використовуючи дані космічної розвідки. Супутників немає. Тож, і такий дорогий і складний танк Збройним силам не потрібен. Адже бійці просто не зможуть використати весь його потенціал.

5. Після окупації Луганська єдиний в Україні патронний завод демонтували й вивезли до росії. Задумавши цю статтю, я зв'язався з представниками фірми Stiletto – виробником бронебійних набоїв. Нині в Збройних силах України катастрофічний дефіцит патронів. Stiletto пропонувала налагодити в Україні виробництво. Одначе, уточню: Stiletto 15 разів зверталася до Адміністрації президента та Кабміну і 15 разів отримала відмову! Продукція Stiletto перебуває на озброєнні армій НАТО. Тож, виникають питання щодо причин відмови.

Представники Stiletto пояснили: будівництво патронного заводу в Україні блокує росія і робиться це руками Адміністрації президента, зокрема, першого заступника секретаря Ради національної безпеки і оборони Олега Гладковського, більш відомого під своїм справжнім прізвищем – Свинарчук.

Така ситуація. Ми пройшлися по вертикалі: з космосу, де немає українських супутників, спустились на небо, де не літають літаки та гелікоптери; далі ще нижче – на землю, де немає сучасних самохідних артилерійських систем і танків; і нарешті – опинились в окопі, де побачили солдата, якому віддали наказ економити набої.

Цей солдат - герой. Бо його відправили на убой – протистояти ворогу, в тисячу разів краще оснащеному, аніж він. І цей солдат зумів зупинити агресора. Але чи зуміє він повторити свій подвиг?

Технологічне відставання українського ВПК – не випадковість. Усі заблоковані проекти – починаючи з космічної галузі й закінчуючи катастрофою з боєприпасами – це політичні рішення. І коли представники Stiletto кажуть, що їхня робота в Україні блокується росією, то це та відповідь, яка, за всіма ознаками, має універсальний характер.

Бо елементарне питання: хто зацікавлений у тому, щоб Україна не розвивала космічну галузь? Хто зацікавлений у тому, щоб в Україні не було власного військового авіапрому? У чиїх інтересах, щоб Збройні сили Україні не мали артилерії? Кому потрібно, щоб український солдат залишився без набоїв?

Відповідь на всі ці питання одна – росія!

Утім деталь: росія не спроможна самостійно перешкодити розвитку українського ВПК. Для цього москві потрібні агенти впливу в Україні – люди, які приймають політичні й адміністративні рішення. Ці люди мають імена і прізвища.

Одне з прізвищ уже було назване. Одначе, ніякий Свинарчук одноосібно не може перешкодити будівництву патронного заводу. Для цього потрібне сприяння Олександра Турчинова – секретаря РНБО і самого президента.

Залишити українську армію без супутників, літаків, самохідної артилерії і навіть без набоїв – означає лише одне: зробити все можливе, щоб Україна не могла протистояти російській воєнній машині. Без волі Петра Порошенка все це відбуватись не може. От і питання: хто ж тоді Петро Порошенко?

Валентин БУШАНСЬКИЙ, Gazeta.ua

Фото Дмитро Скаженик