​Ігор Луценко: «Сьогодні річниця мого викрадення і другий день народження…»

Сім років тому мене викрала група тітушок з лікарні, куди я привіз пораненого учасника Майдану, Юрія Вербицького, науковця-сейсмолога зі Львова. Про оперативну допомогу мене попросили тоді медики-волонтери з Майдану.

Разом з Вербицьким нас катували і допитували протягом багатьох годин, потім викинули в різних місцях у різний час в районі південніше Києва. Через численні поранення Вербицький практично не мав змоги пересуватися і насмерть замерз у лісі.

З Вербицьким поводилися набагато жорсткіше через те, що з його української мови, з акценту було очевидно, що він із західної України. По суті, через це він загинув. Через мову, через регіон. Це до відповідальності тих, хто тоді розпалював і зараз продовжує розпалювати вороже ставлення. Наслідок пропаганди про «бандер», про те, що Схід годує Захід , про «рагулів з Майдану» і т.п.

Суди. Всього встановлено менше двох десятків причетних до злочину, більшість з них у розшуку, імовірно в росії. Точно частина з них уже отримала російське громадянство. За політичні переслідування в Україні (я серйозно, саме так росія інтерпретує намагання слідства притягнути їх до відповідальності за загибель Вербицького).

У судах нині 4 фігуранти. Всім їм висунуті обвинувачення у перебуванні у складі тієї групи, що вивозила нас з Вербицьким у ліс.

Один зараз на свободі, але з’являється у суд, котрий іде вже 5-й рік. Інші троє – під вартою. Волкова затримали на третьому році після злочину, у 2017. Зараз уже стадія дебатів у першій інстанції.

Мисливого і Новотного затримали весною 2020-го, через 6 (шість) років. На днях передали справу у суд, буде процес у Білій Церкві.

***

Ще одного підозрюваного, Тиднюка, було затримано у 2014-му. Він єдиний, хто давав свідчення. Йому потім організували втечу з-під домашнього арешту, нині він у розшуку, як і близько десятка інших.

***

Організатори (на думку слідства) – Олексій Чеботарьов (спиртовий король «Чеба») і Віктор Зубрицький (продюсер на той час 112 телеканалу). Інші замовники/організатори не називалися.

Кінцеві ЗАМОВНИКИ не названі.

***

Тітушки влаштували нам засідку в Олександрівській лікарні, тому що їм повідомили про наш пункт призначення міліціонери, котрі слухали мій телефон і здійснювали візуальне за мною спостереження.

На сьогодні ЖОДНОГО МІЛІЦІОНЕРА за це не притягнено до відповідальності. Хоча встановити, хто тоді чергував на відповідних постах і хто кому тоді дзвонив, досить просто.

***

Мою справу використовували для тиску на Зубрицького, коли віджимали у нього 112 телеканал. У адвокатів є записи компрометуючих переговорів з прокурорами.

У моїй справі щезали докази, зокрема, «загубився» аж цілий мікроавтобус, на якому нас вивозили в ліс.

Поки що за спроби розвалити справу і знищити докази ЖОДНОГО СЛІДЧОГО/ПРОКУРОРА не притягнено до відповідальності.

***

Мені є ще багато чого сказати, але поки не можу.

Утім, вважаю свою справу відносно успішною серед майданівських, бо можуть покарати хоч когось. Дякую своєму адвокатові Любові Криган, котра нині практично за безкоштовно тягне захист моїх прав як потерпілого в судах і у слідстві.

Допомога конче потрібна. Приміром, буду вдячний за присутність на судах, хоча це й неблизький світ – Бориспіль, Біла Церква.

Борня триває, діставатимемо усіх!

PS Пам’ятний пост Ганни Грабарської, котрий розійшовся тисячами у той день:

Ihor Lutsenko, facebook.com

Фото з посту Ганни Грабарської