​Майбутнє, з врахуванням людського фактору, крокує полями війни

Чому, володіючи високотехнологічними інструментами і мотивованими людьми з вищим, ніж у ворога, IQ, ми застрягли в мʼясорубках за посадки?

В окопі серед гулу дронів-камікадзе, роботи ворожої арти і авіації, серед безупинних спроб ворога атакувати - це питання не вилазить з думок.

Чому Старлінк, «кропива», дрони і 3d технології не рятують.

Практично кожен розрахунок, що себе поважає, має на позиції Старлінк.

Дрони-розвідники дозволяють орієнтуватися в просторі, а дрони-камікадзе, чиї матеріали для скидів на весільних Мавіках, виготовлені за 3d технологією, ціною від декількасот до декілька тисяч доларів, мінусують техніку ціною в сотні тисяч, а то й мільйони доларів.

Наш американський гранатомет з минулого тисячоліття все-одно на порядок краще російського АГС-17.

Бʼє далі, має потужніший заряд і кумулятивну частину. І не біда, що союзники зняли оптичні та тепловізійні приціли, інтелект українських воїнів та волонтерів включив нашу смекалку і, - кутомір, компас та волонтерська програма «Кропива» зробили його дуже точною, практично артилерійською зброєю.

Поява ворожих дронів-камікадзе стимульнула до розробки окопних ребів.

Система ситуаційної обізнаності, виявлення ворога, спрямування команд і швидкого відпрацювання працює, щоправда, з врахуванням людського фактора.

Тобто, здатності тих, хто керує боєм і віддає команди, робити це адекватно і грамотно, і здатності швидко і якісно відпрацювати тих, хто команди отримує і виконує. Очевидно, хороша високотехнологічна техніка і способи управління боєм вимагають хороших спеціалістів.

Майбутнє, з врахуванням людського фактору, крокує полями війни.

Але методи і технології майбутнього буквально застрягли в посадках.

Війна майбутнього обернулася в безсенсову і безжалісну війну за залишки невідомих посадок на неважливих ділянках.

Квадратні метри в обмін на людські життя.

Досить часто непотрібне чи точно стратегічно не найважливіше дуже легко обмінюється на безцінне - життя найкращих людей країни.

Хтось називає це позиційним тупиком, стратегічною рівновагою.

Але мені здається, це не війна зайшла в глухий кут, це, швидше, проблема кризи світоглядів носіїв воєнного мистецтва.

Кажуть, усі генерали ведуть війни минулого.

Тому так багато алюзій на першу світову війну, а способи пошукати відповіді у совєтських генералів-мʼясників і їх нащадка Гєрасімова формують відповідну тактику.

Відтак, навіть найсучасніша зброя при використанні тактики неандертальців стає палицею і пращою, а мистецтво бою виливається в криваву м’ясорубку.

Апріорна цінність квадратного метра колишньої посадки перед цінністю людського життя теж має відповідні наслідки.

Так само, як те, що шукають, вимагають і використовують у солдатах.

ІQ солдата на війні має значити не менше його фізичних даних. Тим паче, що IQ українців на порядок вище, ніж у ворога.

Ворог, як колись орда, бере кількістю, концентрацією сили на окремих ділянках, залякуванням, своєю безжальністю і готовністю перти до кінця.

Тисячоліттями ми протистояли йому, використовуючи тактику динамічної, розумної війни.

Життя солдата завжди цінувалося найбільше. Навіть в «армії смертників» УПА.

Бо можна здобути хоч мільйон посадок, але, втративши армію, означатиме - втратити все.

І навпаки, зберегти армію, виснажити ворога маневром, а якщо не вдається маневром, розумною активною обороною, заманити ворога у пастку і стрімкою контратакою знищити - це розумніші методи війни.

Це тисячолітня тактика наших предків.

Щоправда, розумною обороною важко назвати абсолютну непідготовленість позицій, відсутність захищених і безпечних доїздів, рокад, облаштованих заздалегідь ліній оборони.

Можна скільки завгодно висміювати ворога, але це в нього, а не в нас «лінії Суровікіна», мережа окопів і ліній оборони, бетонування і підготовлені бліндажі.

Звісно, якщо наша тактика передбачає швидкий рух вперед, кожну посадку бетоном не заллєш.

Але там, де фронт набрав позиційних форм, інженерно-саперна робота має вестися 24 години на добу. На жаль, цього не видно навіть у прифронтових містах, у напрямку яких ворог спрямовує удари. Тому маємо «фортеці», але не маємо належних фортифікацій:(

Але ми бачимо вболівання і переживання за костюм РХБЗ , аптечку, на порядок вище, ніж самопочуття чи навіть життя солдата.

Совєтськими методами, навіть оновленими, що є завжди лиш апгрейдом тактики орди, орду не перемогти.

Журнал «обліку і збереження солдат, їхньої мотивації, психічного і фізичного здоровʼя»-це має бути ключовий показник для визначення якості офіцера, а не грамотно і каліграфічно розписані журнали обліку журналів.

Чи на війні людина перестала бути вищою цінністю? Думаю ні.

Навпаки, чоловік, який пішов на війну і точно знав, що не тут шукають «щастя, здоровʼя і многая літа», бо війна - це щоденне побачення зі смертю, має бути врази цінніший.

Такий підхід, відновлення довіри і взаємоповаги між «окопними» і «штабними», жодним чином не зменшить боєздатність. Навпаки.

Солдат який знає, що за нього піклуються, його життя – останнє, чим ризикуватимуть, буде проявляти більше впевненості, мужності, даватиме кращий результат в бою.

Тому треба перестати читати опусиболотних мʼясників, краще згадати князівські та гетьманські традиції, статути армії УНР і бойові правильники УПА.

У високотехнологічній цифровій війні переможе той, хто швидше розвивається, хто більше мотивований і, звісно, той, хто правильно визначить головний фронт і напрямок.

У нинішній російсько-українській війні херсонський лівобережний плацдарм, приазовські і причорноморські степи, Донбас, знищення колосальної переваги ворога на воді і в повітрі важливі, але світоглядний фронт, фронт, що проходить у мізках кожного - найважливіший.

Якщо у війні у полі ми звелися до криваво-болотного борсання в посадках, то на фронт світоглядний ми, схоже, взагалі не прийшли…

І поки противник скидає світоглядові ФАБи, запускає інформаційні шахеди і детонує інформаційні бомби, ми лиш кволо, переважно волонтерськими потугами, відповідаємо на кібер та інформаційних ділянках величезного світоглядового фронту.

Тому так тяжко і на полі бою і в тилу.

Вже не кажу не те що про нульову, а відʼємну роботу служби МПЗ.

І поки на фронті ми рухаємо технічний прогрес, самомотивуємося і дискутуємо про стратегії, бійня за невідому посадку в нікому непотрібній низині триває.

І повірте, витрачається стільки «заліза» і вилітає коштів, що вже не одну армію можна було б спорядити і війну виграти…

А тим часом путін, схоже, пішов ва-банк.

Кавалерійська атака на Авдіївку, спроба перехоплення ініціативи на фронті шляхом неймовірних втрат ключовою метою має психічну атаку на мізки українців і наших союзників. Сигнал, що путін не зупиниться і будь-якою ціною, не зважаючи на втрати, досягне хоч якогось результату.

Ось тут і час злочинцю, який знаходиться в стані гроги і зібрав останні сили на удар, завдати удар у розріз.

Добити залишок російської армії в Україні. На десятиліття підірвати їхній потенціал. А ще головніше - добити імперію.

Можливо, втримати зараз - це і буде передвісником перемоги. Але тре втримати.

На нашому відтинку фронту ворог теж пре.

Але ми його бʼємо. Важко. Але ворог захлинається в своїй крові. Він не метри проходить - він сотні втрачає…

Тому треба витримки, волі, впертості.

Але й треба швидких змін у війську. У нас є Віра, є Воля, не бракує мужності, потрібно, як на мене, грамотно це скомпонувати і результат буде.

Як і не забувати про головну цінність держави і нації:)

Юрій Сиротюк, facebook.com

Фото зі сторінки ФБ Юрія Сиротюка