​Жодне перемир'я не змінить суті людського компосту, який виростив путін за 25 років правління

Те, що я пишу, це загалом особисте сприйняття ситуації. Не претендую на точний прогноз. Лише кілька тези, які я хочу донести до своєї аудиторії.

Повторюю, моєї аудиторії. Я не чіпаю аудиторію Симоньян і Літтер з тюрмами, мені це скрипуче. Говорити і переконувати можуть тільки ті, хто не визначився з позицією. Говорити з фанатиками безглуздо, для справжніх віруючих теж.

Зрештою, ваш внутрішній зміст обирає пропаганду, в яку ви вірите, і ту сторону.

1. Жодне перемир'я не змінить суті людського компосту, який виростив путін за 25 років правління. Ген Homo Sovietus, з якого були вирізані всі фрагменти того, що зробив Sovietus Hom, Зерня вічної любові до міцної руки впали в грунт, рясно зрошений тугою до «великої» держави. Скільки б угод про припинення вогню не було підписано в наступні роки, наш сусід вагітний війною та обурою. Він не може змінитися під зовнішнім тиском, це лише сприяє зростанню реваншу. І не здатність змінитися зсередини, це знищить об'єднуючу ідею. Процвітаюче життя нинішніх громадян та майбутніх поколінь є дріб'язковим, як чинник для того, щоб збуджує.

Кров і насильство, спрямовані всередину і зовні, мають набагато краще спільне.

2. Важче будувати, ніж красти, легше вбити, ніж народжувати, легко грабувати, ніж рости, зрозуміліше гвалтувати, ніж любити.

Десятки поколінь, які виросли в бідності, холоді, пиятстві, рабстві та тотальній нелюбовні до всіх, диктують правила, за якими живе все.

25 років «встаю з колін» просто не лаковала звичайну картинку.

Країна, яка легко прийняла і щасливо прийняла правила в'язниці, яка привела закони зони до цивільного життя, не може бути іншою.

Тим, кому не подобається правління «пацючого короля», змушені виїхати, їм немає місця хоча б на 1/6 землі. І це має сенс.

Пухлина або пожирає здорові клітини, або відштовхує, або вбиває їх - так працює російський організм. Він не хороший і він не поганий - він такий, який він є. Прийнятний для більшості.

3. Рано чи пізно вони повернуться. До нас, до Східної Європи, а потім спробують йти далі. Вони не винні. Вони так влаштовані: їх життя - це рабство для самих себе і смерть для інших, хто не хоче бути схожими на них. Ось так їх виховували і продовжують виховувати.

Противник нинішньої російської влади загинув біля стін Кремля. Ну і що? Найсміливіші принесли квіти на місце вбивства. До речі, зараз ці сміливці живуть далеко від російських столиць. Ось як це виходить.

Не війна їх вигнала. Вони самі це зробили. Спротив злу розширює свої кордони. Закон життя.

Йому наказали їхати на Захід...

І вони підуть на Захід. Вони підуть туди, куди їм скажуть. Не вчиняючи опір, підкорюй. Ніхто не може встояти, народилася нова порода. Довго намагалися, але впоралися.

Нікого не лякаю, не стверджую, що завтра російські танки поїдуть дорогами Польщі чи Німеччини. Але ймовірність таких подій я б не виключав.

Якщо ви пам'ятаєте, як почалося повномасштабне вторгнення, то знатимете: для того, щоб вбити мільйони та вторгнутися в чужу країну, демократична процедура непотрібна.

Рішення приймає одна людина. А ви впевнені в його мирній любові, панове? А в його адекватності?

4. У росії немає кордонів, як казав відомий бард, у росії є тільки горизонт.

Кордони росії з'являються там, де їх дають... за сопатом.

Але росіян багато, і через деякий час, вилікувавши сопатку, вони повертаються. Це не передбачення, це досвід багатьох століть.

Ми не можемо вбити їх усіх, ми не можемо перевезти всю країну до Канади.

Вони наші сусіди - і це факт.

Треба навчитися жити поряд з ними. Знайдіть свій рецепт виживання під тиском.

Що тут згадати?

Слабкого пожеруть, впертого намагатимуть топтати, дурня просто куплять - грошей у них багато.

Бути сильним, не вибагливим і не проявляти дурість і жадібність.

Наше спасіння в балансі. Капітуляція - це Буча від Сянь до Дону.

Дразниння - це вічна битва, яку ми програємо арифметично.

І пам'ятай, що осел із золотом відкриває будь-яку ворота, а дурню ніж не потрібен...

5. У росіян немає причин підписувати світ з нами, хіба що під тиском. Але світ, підписаний під тиском, завжди недовгий. При кожній нагоді вони знайдуть привід знову спробувати нас знищити.

Але до цього часу ніхто не зміг на них достатньо тиснути.

Їм вдалося практично знищити нашу теплову енергію, критично пошкодити електромережі, вигнати нас з металургійного ринку, з ринку рослинної олії, практично знищити нашу техніку. Боюся думати про демографію, про мільйони тимчасово переміщених людей, про мільйони, що виїхали... І про українців, які загинули і скалічені на цій війні.

Але вони нас не перемогли. І мілітаризували замість демілітаризували.

Було б добре, якби ці страшні події нарешті нас об'єднали, але не з нашим характером і щастям.

Але...

6. Що я хочу вам сказати, шановні читачі та земляки?

11 років ми воюємо з величезною, злою і безнадійно завойованою злом країною.

Майже чотири роки ми протистоїмо тим, кого вважали третьою армією світу.

Ми виявилися сильнішими, ніж думав наш суперник.

Так, якого біса... ми виявилися сильнішими, ніж думали.

Ми б ще перестати боротися між собою - і можемо вважати себе непереможними.

Але іноді мені здається, що припинити боротьбу нам важче, ніж боротися з переважчим ворогом.

А жаль...

7. І цей останній.

У нас не буде диктатури, ось побачите.

Нинішня влада піде, даючи дорогу наступній. Подумайте, кого вам потрібно обрати, щоб наступна влада була кращою за ту, за яку ви голосували раніше.

Важко, але хочеться вірити, що ми впораємося з цією проблемою.

Не сподівайся, що ворог згине, випаровується або раптом зміниться.

Він не зміниться - немає ні середовища, ні причини, ні механізмів. Нам доведеться виживати поряд з тими, хто існує. Виживання та успіх країни, в якій ми живемо, також залежать від наших особистих якостей.

Нам більше немає на кого покластися.

Тільки на самих себе.

Ian Valietov, facebook.com

Фото gur.gov.ua