Ющенка удруге пхають у президенти?!

Передвиборча президентська гонка вже розпочалася. І хоча Секретаріат президента не вперше звинувачує у її початку Юлію Тимошенко, сам відставати аж ніяк не збирається. Звісно, нині про низький президентський рейтинг у суспільстві відомо кожному, проте радники президента , мабуть, запевнили свого патрона, що для перемоги на президентських виборах рейтинг – фактор не обов’язковий. Та й пану Балозі, який натренувався на Мукачеві, це – достеменно відомо.Хоча нині президентське оточення все ж замислилось над підняттям рейтингу свого шефа. Це доводить поява пана Карасьова на вранішньому ефірі 23 лютого 2009 року «Каналу чесних новин».

З одного боку, цей день – день народження Віктора Ющенка, а отже привід і поговорити про нього не як про президента країни, а як про людину, яка дійсно багато чого досягла у житті. Адже, насправді, не кожен сільський бухгалтер може зробити таку карколомну кар’єру. Тож, як людині, йому можна побажати здоров’я і благополуччя. Але що йому ще можна побажати як нинішньому чільнику держави? Здебільше «маленькі українці» впевнено б сказали – відставки.

Хоча пять років тому більшість населення була саме на його боці. Ющенко на той період мав такий вотум довіри суспільства, що навіть Обама нині про такий лише може мріяти. Проте за пять років свого президентства Віктор Андрійович зробив все від нього залежне, аби звести свою популярність нанівець. І розпочав він подібну діяльність одразу ж після інавгурації.

Коли під час другого туру президентських виборів 2004 року авторові цих слів довелося споглядати за тим, як на дільниці хотіли провести заміну бюлетенів, а громадяни о першій годині ночі не дали їхпередати через вікно, то тоді дуже хотілося, аби перемогла справедливість, аби людей перестали б тримати за бидло. Саме боротьба за верховенство права змусила величезну кількість українців вийти на майдан і стояти за перемогу. Тоді дуже хотілось вірити, що Ющенко виконає обіцянку – бандитам тюрми. І його «Десять кроків…» таки призведуть до змін у суспільстві і кучмізм піде в історію. Та не так сталось, як бажалось. Спочатку ті, хто робив фальсифікацію виборів президента 2004 року, або мав до неї хоч якесь відношення, виїхали з переляку за кордон. Та воно й з розуміло, адже елементарна логіка доводила: якщо б вони таким чином прийшли до влади, як Ющенко, то обов’язково посадили б за грати тих, хто брав участь в отруєнні кандидата у президенти, та й тих, хто робив усе можливе для проведення фальсифікації. Проте вони переоцінили щирість намірів тодішнього обранця: виявилось, що трандіти – не мішки носити. Насправді нічого з обіцяного народові втілювати в життя новоявленний президент і не збирався. Бандити спокійно повернулись до України і почали наводити мости з його Секретаріатом. І чи не тому пішов з Секретаріату Олександр Зінченко? А згодом на зміну прем’єру Тимошенко прийшов Універсал єдності з фальсифікаторами. Тоді більшість громадян від здивування і розпачу навіть не знали, як реагувати на такі президентські пасажі. А коли Ющенко нагородив Ківалова орденом, то стало зрозумілим, що сам народний обранець вже не пам’тає, що саме народ дав йому шанс очолити країну. А те, що Ющенко таки забув, хто його підніс на владний олімп, доводить його перепалка з Олесем Донієм, коли останній не побоявся зазначити гаранту, що саме завдяки вимогам «маленьких українців» він став президентом.

Щоправда, Ющенко, як і Черновецький, мабуть, переконаний, що його президентство – Божа воля, а тому не занадто переймається тим, як громадяни реагують на його заяви та поведінку. Нині мета гаранта – політично «вбити Юлю», а все інше його вже й не обходить. Тож він і робить усілякі заяви типу: «Юля – кака». А те, що подібна поведінка президента – ганьба для чільника нації в очах світових держав, а для президентського рейтингу у середині країни – крах, то вже не цікаво.

Хоча, як вже зазначалось вище, все ж і у Секретаріаті президента почали замислюватись над підняттям президентського рейтингу. Щоправда спосіб, у який вони вирішили втілювати цю програму у життя, дещо дивний. Проте для українського суспільства – не дивина. Нині пан Карасьов, випромінюючи впевненість і щирість,на п’ятому каналі доводив співгромадянам, що президент дуже любить Україну, і все, що він робить, – працює на майбутнє держави. А те, що в Україні наразі такий безлад – то все винна економічної кризи і… уряду Тимошенко, які пов’язують його по руках і ногах, оскільки у президента вже немає таких повноважень, які повинні бути. Проте орієнтація на європейську інтеграцію – це найголовніше. А тут ще й ведуча, аби потішити самолюбство першої особи держави, запитала у пана Карасьова, що буде робити Ющенко, коли пройде перший і другий термін його президентства? І що цікаво, пан Карасьов не поставив під сумнів це зауваження, а отже своїми діями підтвердив, що Ющенко не лише збирається балотуватись вдруге, а ще й, напевне, його переконали, що перемога таки буде на його боці. А отже у Секретаріаті президентавже мозолиться шалена кількість «розумників», які відпрацьовують комбінації – за яких умов можна таки зробити другий термін для нинішнього чільника держави. Наразі обрали шлях жертви: президент буцімто не винен у тому, що відбувається в країні, і економіка держави тріщить по всіх швах, бо економічна криза накрила громадян і торкнулася олігархів.

Ну, дійсно, що він може зробити, якщо Нацбанк (у якому головують лише люди Президента!) грається з валютним курсом і цим призводить до зубожіння і так бідне населення? Звідки він може знати, що в усіх країнах банки знижують кредитні ставки, а в Україні – підвищують? Ну яким чином він може заборонити включення станка для друку грошей? Як він може вплинути на олігархів, які, будучи депутатами Верховної Ради і (водночас) господарями більшості підприємств, взяли у держави гроші на підтримку своєї власності, а людей все одно позвільняли з роботи? Хіба ж він має право звільнити з посади голови Київської адміністрації Черновецького (хоча своїм указом його призначав!)? Ні, президент нині безсилий. Він лише може витрачати шалені кошти на встановлення пам’ятників, тоді як більшість населення начинає скорочувати кількість продуктів споживання. Він скасовує заборону уряду на підняття цін на ліки, а також підписує введення 13% податку на імпорті товари(хоча наголошує на євроінтеграції та вільній торгівлі). Він акцентує на боротьбі з колоніальною свідомістю в мізках українціву наступі за українську мову, хоча людей наразі не цікавить, якою мовою їм сповіщають про нове підняття цін та тарифів. І він, на жаль, так і не зрозумів, що люди люблять свою державу і підтримують її мову лише тоді, коли держава піклується про добробут населення і надає можливість громадянам жити, а не виживати. Коли б мешканці України усвідомлювали, що живуть в країні, яка захищає їхні інтереси, вони б не лише перейшли на спілкування українською мовою, а ще й іншим радили це робити.

Загалом Віктору Ющенкові хочеться бути богом і месією. Він думає про майбутнє українців. А те, що цих українців стає дедалі менше, і що при такій політиці Президента скоро нас буде не більше 25 мільйонів, - то мізер. Президент мислить глобально, а те, що у дрібницях – його не стосується.

Оксана КОТОМКІНА

Следующая статья »