Журналістів можна бити і вбивати....

Журналістів можна бити і вбивати. ЗМІ – байдуже, владі й поготів

Подробиці

Опубліковано 27.10.2009 14:43

Автор: Конфликты и законы

pres kz325 Ніколи не хотілось вірити, що приказка «моя хата з краю» характеризує українське суспільство. Завжди здавалось, що це – наклеп на громаду, яка має велику історію і багато прикладів противаги та супротиву владі та зухвалим князям. Але прес-конференція, що була присвячена побиттю журналіста, ще раз довела істину, що насправді люди єднаються лише тоді, коли вже повний гаплик. А до того живуть за вищезгаданим принципом.

На жаль, на прес-конференцію з приводу побиття журналіста всеукраїнського журналу «Конфлікти і закони» журналісти не прийшли. Їм не було цікаво, що якась редакція і якісь громадські організації б’ють на сполох, оскільки в центрі міста невідомі особи не лише провадять побиття журналіста під час виконання його професійних обов’язків, а ще й стріляють в обличчя з газового пістолету (якби не лінзи, то людина могла б лишитись без зору). Представникам ЗМІ було куди цікавіше знаходитись біля ЦВК, куди скопом йшли подавати документи Богословська, Тигіпко, Ющенко та Янукович. Звісно, ліпше зробити шоу з політичних ігрищ, аніж піднімати питання побиття товариша по перу.

Але ніхто з представників ЗМІ навіть й на хвилину не замислились над тим, що взавтра вже хтось з них може стати об’єктом нападу. А зважаючи на безліч подібних прецедентів, здавалося, мали б. Проте ні, позаяк політичне шоу - цікавіше.

І, незважаючи на гучні заяви політиків щодо свободи слова в Україні та безпечності журналістської діяльності, журналісти не можуть почуватись безпечно при виконанні своїх професійних обов’язків. І якщо раніше напади на журналістів провокували політики (Калашников, Ткаченко), то випадок з кореспондентом журналу «Конфлікти і закони» доводить, що і будь-яка озброєна людина, що незадоволена тим, що журналіст проводить фотозйомку або опитування, може собі дозволити застосування зброї. І це – за мовчазної згоди правоохоронців.

Побиття журналіста, що сталося 14 жовтня 2009 року, – ще один факт у ланцюжку зловживань працівниками МВС своїм службовим становищем, невиконанням своїх безпосередніх обов`язків та покривань злочинців.

«Конфлікти і закони» з самого початку відслідковують конфліктну ситуацію з руйнуванням постаменту Леніна на Бессарабці і висвітлюють судовий процес над тими, хто з політичних міркувань пошкодив цей постамент і на захист яких стала ГО «Люстрація». А тому усі події, що відбуваються біля цього монументу, є актуальними для журналу. Тож не дивно, що кореспондент журналу Руслан Любченко вирішив провести фотозйомку та опитування тих, хто начебто охороняв монумент і встановив біля нього наметовий табір. Проте довести свою роботу до кінця він вже не мав можливості. Невідомими особами проти нього було скоєно напад із застосуванням сили і газової зброї.
pres kz325 1

Як зазначає сам Руслан, 14 жовтня о 23 годині він намагався зробити фотознімки наметового містечка. Проте під час проведення зйомки до нього підбігли невідомі чоловіки, один з яких представився депутатом (при цьому не назвавши ані прізвища, ані партії, яку він представляє). Ці люди відібрали у нього фотоапарат та почали бити його по голові. Один з нападників вийняв газовий пістолет та вистрілив журналісту в обличчя. Від нанесених ударів Руслан знепритомнів. Коли ж прийшов до тями, то зрозумів, що лежить в наручниках на траві за пам`ятником, причому, як з’ясувалось, наручники на нього одягли не правоохоронці, а невстановлені особи.

Побиття людини відбувалось під мовчазне споглядання правоохоронців. Коли ж хлопець прийшов до тями, то працівники міліції замість того, аби захистити потерпілого та заарештувати винних у скоєнні злочину, повезли журналіста до Шевченківського РУГУ на вулиці Герцена, 9. Незважаючи на сильний головний біль та нудоту, на які скаржився потерпілий, працівники міліції протримали його в РУГУ цілу ніч. Декілька разів брали у нього пояснення та возили на експертизу, ніби він був підозрюваним, а не потерпілим. Згодом Руслана відвезли у приміщення ТВМ-4 на вул. Прорізній, де протримали до 12 години наступного дня. І саме журналіста оштрафували на 50 гривень. Чи відкрито кримінальну справу щодо нападників – так і невідомо. Хоча редакція журналу «Конфлікти і закони», ГО «Співтовариство підприємців, правників та журналістів» та ГО «Люстрація» і не виключають, що цих осіб ніхто не затримував і жодних справ проти них не відкривав.

Виступаючи перед журналістами, голова ГО «Люстрація» Олег Осуховський наголосив, що невтручання правоохоронців у споєння злочинів – не поодинокий випадок в Україні. Він висловив занепокоєння з приводу систематичних зловживань працівниками МВС України своїм становищем, нехтуванням посадових обов`язків та неспроможністю забезпечити правопорядок.

Також він нагадав, що подібний випадок спостерігався 2 вересня 2007 року – під час пікетування Одеської міської ради. Тоді пікетування теж закінчилось побиттям учасників пікету за мовчазної поведінки присутніх міліціонерів. Тяганина щодо цієї справи триває уже два роки, а один з організаторів побиття, голова партія «Родіна» Ігор Марков, зараз переховується за кордоном.

Пан Осуховський також наголосив на тому, що ГО «Люстрація» однією з перших повідомила правоохоронні органи про існування у Голованівську Кіровоградської області антиукраїнської злочинної групи, до якої входив і начальник міліції Голованівського району М. Ковальський. Зокрема, 16 червня 2009 року п’яна компанія у складі Народного депутата України В.Лозінського, прокурора Голованівського району Є.Горбенка та начальника міліції Голованівського району М.Ковальського жорстоко побила одного з жителів району та нанесла йому кілька кульових поранень, в наслідок яких помер мешканець села Красногірка Голованівського району Олійник Валерій Андрійович 1964 року народження. Колишній нардеп В. Лозінський зник у невідомому напрямку і за свідченням одного з нардепів переховується за кордоном.

Нещодавно завдяки розслідуванню ГО «Люстрація» громадськості стали відомі обставини вбивства неповнолітнього хлопця на полюванні на державних угіддях між селами Товмачик та Іванівці Коломийського району Івано-Франківської області, яке організував місцевий працівник міліції.

Як зазначила Оксана Котомкіна, керівник проекту «Конфлікти і Закони», нині у суспільстві стало нормою виказувати свою неповагу журналістам під час виконання ними їхніх професійних обов’язків. Як політики, так і правоохоронці ставляться до журналістів упереджено, а тому перші можуть собі дозволити напасти на журналіста і розбити його апаратуру, нагрубіянити йому, а то й кидатись мікрофонами. Правоохоронці ж перетворились на репресивну машину, завдання якої – клепати звіти про розкриття, зовсім не переймаючись тим, що людина, яку звинувачують у злочині, може бути і невинною. На жаль, нині в Україні дуже багато фактів, які свідчать про те, що правоохоронці без вагань, заради отримання потрібних свідчень, застосовують до затриманих силові методи і навіть коли людину виправдано, або справа розсипалась у суді, ці правоохоронці лишаються безкарними. А от коли у правоохоронців на очах відбувається побиття мітингувальника або журналіста, вони стають сторонніми спостерігачами і не згадують, що їхня функція – це якраз захист громадян від злочинців.

Тож редакція журналу та громадські організації «Співтовариство підприємців правників та журналістів» та «Люстрація» вимагають у головного міліціонера України Юрія Луценка взяти на особистий контроль розслідування справи та провести внутрішнє службове розслідування щодо працівників міліції, які навмисно покрили винуватців злочину та спричинили значні фізичні страждання кореспонденту журналу «Конфлікти і закони» Руслану Любченку.

Якщо ж цю справу буде «поховано» правоохоронними органами, то ані редакція, ані громадські організації не будуть мовчати і згодом вимагатимуть відставки і Луценка і Медведька.

Роксолана МАЙ