Проводьте реформи, а не куріть «крек» під час «ринкового обгрунтування» тарифів

- всі проблеми в Україні від того, що наші громадяни платять за тарифи не ринкову ціну. А от як тільки почнуть платити ринкові ціни - тут же все і різко покращає і стане як в Європі.

Для початку напишіть на стелі дві тези. Перша - ринкову ціну визначає тільки ринок, основним інструментом якого виступають біржі та аукціони. А не державні контори із малозрозумілими абревіатурами НКРЕКУ, в якій мені особисто вбачається слово «крек» - так наркота зветься, яку вони, очевидно, періодично покурюють. В нормальних країнах ці контори готують звіт для антимонопольних структур і збирають докази картельних змов, а не встановлюють ціни «а-ля Держплан СРСР».

І друга річ. Ніде в світі тарифи не поділяються за кількістю спожитого продукту. Ніде в світі не буває, щоб гуртова ціна була більшою за роздрібну. Тарифи завжди поділяються за двома розрізами: а) соціальним рівнем споживачів; б) походження товару. Категорії штибу «до 150 кВт» (чи зараз уже «до 100») існують лише в умовах катастрофічного дефіциту продукту, коли необхідна жорстка економія.

Я неодноразово показував, що ресурси в Україні є, тому на це місце витрачати не буду. Натомість зосереджусь на понятті походження товару. Запам'ятайте на все життя - товари з різним походженням, навіть якщо вони ідентичні до останнього атому - це різні товари і різні цінові категорії. Нікому не приходить в голову просити за картошку з поля стільки, скільки коштує теплична, правда? А великі компанії чомусь, типу там «Фольксвагена» чи «Дженерал моторс», люблять відкривати окремі лінії виробництва ближче до споживачів, чи взагалі де-небудь в Китаї - нащо це, якщо виробництво «там» і «тут» дає одну і ту саму ціну. Чи все-таки різні?

А у нас чомусь вважають за норму, коли газ українського походження коштує стільки ж, скільки імпортний. І ще й аргументують, мовляв, якщо вони будуть коштувати однаково, то зникне корупція. Хоча нікуди вона не зникне, а просто легалізується - адже при однаковій ціні на товар складніше встановити його походження, а раз так - то схопити за руку за накрутки в 200% і 300% від собівартості навіть теоретично неможливо. Тому такі штучки в нормальному світі звуться «картельними змовами», і за це можна позбутись не тільки грошей, а й свободи.

Зрештою, можете самі порахувати обсяги надприбутків, які генеруються за подібною схемою. Мінімальна собівартість українського газу - 60 доларів за тисячу кубів. Мінімальна продажна ціна українського газу - 80 доларів за тисячу кубів. А «ринково обгрунтована ціна» від «комісії креку» становить 319 доларів. Порахуйте самі прибуток. А це вам для нагадування, за якими цінами «Нафтогаз» купував (і купує) газ у видобувника. Ціни, по яких постачають газорозподільчі мережі споживачам, можете у себе піддивитись в платіжці і порахувати на куркуляторі. А потім задати простеньке питання - а чому ж «Нафтогаз» збитковий при таких-то колосальних нормативах прибутків http://www.epravda.com.ua/news/2012/03/16/318772/.

Та сама ситуація із електроенергією. Мінімальна вартість електрики в Україні становить 2 центи (50 копійок) - стільки коштує атомна електроенергія. Максимальна вартість електроенергії - 20 центів (5 гривень) - стільки коштує сонячна електроенергія. Порахуйте, будь-ласка, в стовпчик, скільки грошей викачується з галузі, взявши до уваги, що Україна є експортером електроенергії - тобто, наша продажна ціна менша, ніж у наших сусідів.

Таким чином, перш ніж варнякати про необхідність платити ринкову ціну, необхідно створити цей самий ринок. Товари різного походження повинні постачатись на нього роздільно - а споживач повинен обирати самостійно, чий саме продукт йому постачається. А не купувати кота в мішку і платити стільки, скільки сказав дядя в спінжаку і в краватці.

До цього питання зазвичай «паровозиком» клеїться наступне, яке звучить приблизно так:

- ми не повинні перетворювати економіку на економіку подачок, нам необхідна економіка економічно продуктивних громадян.

Повернемось до того питання, яке ми уже розглядали пару днів тому - до питання «балансу платоспроможності» aka неможливості здерти з людини платежів більше, ніж вона приносить додому.

Згідно з нашим законодавством, якщо людина нездатна заплатити повну ціну, бо має недостатній прибуток, їй положена субсидія. І тут виникає цікавий парадокс. Якщо ціни піднімаються до «ринково обгрунтованого рівня» із замороженим рівнем зарплат, то якраз і виникає ситуація, коли працююча людина - підкреслю, працююча - нездатна сплатити таку вартість і починає претендувати на субсидію. Тобто людина, яка іще недавно приносила державі прибуток, стає приносити збитки - і щоб не допустити, аби ця людина взяла дубця і пішла бити морди, держава починає - правильно, підкидати їй подачки в формі субсидії. Оцінка, що після підвищення тарифів на субсидію буде претендувати 80% населення України, навіть дуже оптимістична. Вже зараз на них претендує 17 мільйонів. Після збільшення тарифів це число зросте в півтора рази, а то й вдвоє.

Виходить, що країну на «економіку подачок» перетворює якраз карколомне підвищення цін, а зовсім не «продажа нижче ринково обгрунтованої ціни».

Виходи тут рівно два: а) скасувати субсидії як такі. Результат - вал неплатежів (як ми уже знаємо, здерти більше платежів, ніж є прибутку, не можна) і крах галузі - насамперед через корупцію, бо субсидії обов'язково будуть використані як спосіб поділу населення на «агнців» та «козліщ» і плата за лояльність чи правильне голосування тощо; б) забезпечення різкого зростання прибутків громадян, щоб вони могли сплачувати підвищені тарифи.

Другий варіант повертає нас до необхідності «швидкого» запуску внутрішнього ринку, який тільки і може створити достатню кількість робочих місць і попиту на роботу, щоб людина могла собі знайти заробіток.

Таким чином, хочете, щоб країна не стала «економікою подачок» - проводьте реформи, а не куріть «крек» під час «ринкового обгрунтування».

(Знову далі буде, бо іще не все виклав)

Вячеслав Ільченко, facebook.com