В Україні політики не існує

Чи можливі в Україні зміни? Рік тому більшість українців вийшли на протести і жертвували власним життям саме за покращення життя, за європейський вибір, за країну без корупції та продажних політиків і чиновників. На жаль, і під час Революції Гідності виправдались слова Отто фон Бісмарка: «Революції готують генії, втілюють романтики, а користуються її плодами - негідники».

Ті, хто нині захопив владу, лише вдають з себе творців нової держави, тоді як на практиці продовжують триматись за неофеодалізм - політичний лад, започаткований януковичем, коли усім, хто є представником влади, і тим, хто її обслуговує, - перепадають блага, а народ є інструментом, що використовують для збагачення цієї когорти шахраїв та крадіїв.

Проте українці – народ впертий і розумний. І, незважаючи на перешкоди та пастки, які розставляє влада – переможе, адже робить все можливе через громадських активістів для контролю за владою. Про те, чого за рік досягла влада і як ситуація розвиватиметься далі, «Конфліктам і законам» розповів координатор громадської кампанії «За відповідальну владу!» Ігор Курус.

- 27 лютого минув рік як Арсеній Яценюк був призначений на посаду прем’єр-міністра, як Ви можете оцінити діяльність Уряду?

- Уряд Яценюка довго обіцяв щось зробити і продовжував годувати народ обіцянками. Прем’єр-міністр розповідав про десятки реформ, прийняття яких дозволить перемогти кризу. Йому вірили. А. Яценюк навіть спромігся виграти парламентські вибори. Була затверджена і Програма дій Уряду, і Державні бюджети на 2014, а тепер і 2015 рік. Завдання, які ставив уряд перед собою, були заздалегідь не здійсненні. В умовах кризи бюджет із фінансового механізму розвитку економіки перетворився на пилосос, який перекачував гроші у потрібні кишені. Кабінет міністрів не вжив жодних заходів, щоб стримати інфляцію й забезпечити стабільність курсу гривні, а розвиток економіки був відсунутий на другий план. Урядовці продовжували лікуватися від «грошового голоду» і робити усе, щоб отримати черговий транш від МВФ. Я не хочу сіяти паніку і закликати українців до майданів. Я закликаю, насамперед, владу отямитися, перестати брехати і зрозуміти, що її діяльність, чи бездіяльність, є найбільшим дестабілізуючим фактором в Україні.

- Ваше ставлення до політики в Україні?

Якщо на політику в Україні дивитися з точки зору класичного визначення, то в Україні політики не існує. Діють фінансово-кримінальні групи, які називають себе політичним партіями. Без ідеології, без кадрового забезпечення. Зате з єдиним мотивом – абсолютна влада і самозбагачення. Якщо ж вважати, що у нас є політика, то у мене ставлення до неї різко негативне. Так, мабуть, як і у більшості громадян. Політика у всьому світі не є чистою, але в Україні вона ще й не чистоплотна. Наші політики своєю діяльністю знищують Державу і дуже легко «розпродають» те, що у цивілізованому світі не продається – свою власну країну.

- Але ж Ви балотувалися у депутати і також хотіли стати політиком?

- Так я балотувався у депутати, але з програмою, яка б дала Україні можливість впливати громадянам на владу без так званих політиків. Я як громадський діяч пропагую в Україні пряму демократію, де через інструменти петиції і вотуму недовіри посадовим особам українці виженуть з влади негідників і політиканів і зроблять владу відповідальною і ефективною. Для цього навіть було розроблено відповідні законодавчі акти, які були зареєстровані у ВР.

- Що наразі відбувається у політичному полі України?

- В українському політичному полі йде перманентна боротьба за абсолютну владу, щоб отримати абсолютний доступ до ресурсів країни. На жаль, навіть зараз, в умовах війни, політичні партії думають не про те, як перемагати у цій війні, а про місцеві вибори. Це дуже чітко видно по роботі парламенту і активізації партій на місцевому рівні. Один приклад. Відповідно до Коаліційної угоди, ще у ІV кварталі 2014 року мали бути розроблені та прийняті нові редакції Стратегії національної безпеки та Воєнної доктрини з урахуванням змін у воєнно‐політичній обстановці довкола України. А також розроблення та внесення змін до Законів України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики» та «Про основи національної безпеки». Як ми бачимо, цих рішень немає. Але є питання кадрів, грошей і постійні перерви у роботі законодавчого органу.

- На Вашу думку, чому так відбувається?

- На мій погляд, первинною реформою в Україні має бути кардинальна зміна мотивації системи влади, яка поверне довіру громадян до влади і дасть можливість проводити інші необхідні для розвитку Держави зміни. Сьогодні суспільство хоче бачити бідного і підконтрольного чиновника і політика. Проте ми забуваємо, що основним мотивом будь-якої людини є збагачення. А можновладці теж люди. Тобто, в мотивах суспільства і чиновницького апарату існує потужний дисонанс, який спричинює ріст тіньової економіки і руйнування Держави. Ми маємо радикально поміняти концепцію влади. І основоположним у зміні системи влади є правда і зміна мотивації посадовців. Я це називаю «Позитивіською концепцією влади». Тобто, усі чиновники і політики, які приймають рішення, повинні отримувати щорічну премію (бонус) в залежності від отриманого доходу Держави за підсумками року. Логіка проста: ростимуть доходи бюджету, зростатиме і премія посадовця. Чиновника і політика потрібно не тільки залякувати карою, але й мотивувати грошима. Як у бізнесі! Приніс дохід Державі, ставай офіційно багатшим разом з Державою! Завдав збитків Державі – ставай біднішим разом з Державою. Порушив закон - неси відповідальність!

- Як вважаєте, чи стала влада відповідальною? У чому це проявляється?

- На жаль діюча влада виявилася безвідповідальною. Незважаючи на шалену підтримку громадян, Майдан та «Небесну сотню», вони не зробили висновків. А проявляється їхня безвідповідальність у брехні як провладних, так і опозиційних політиків, безкарності чиновників, близьких до керівників держави, які навіть під час війни безбожно розкрадають державне майно і ресурси! Як наслідок, подивіться як впала довіра до органів влади за останній рік.

- А як Вам ініціатива Матейченка про заборону критикувати владу?

- Законопроект № 2225 «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо захисту та збереження авторитету держави)», який був поданий народним депутатом Костянтином Матейченком, суперечить як нормам Конституції України, так і загальноприйнятим європейським стандартам. Він ставить під загрозу незалежність діяльності як громадського середовища, так і роботи ЗМІ. Водночас звертаю увагу на особливу промовистість того факту, що народний депутат, який у такий спосіб хоче заборонити критикувати владу, є представником фракції «Народний фронт» і членом правлячої коаліції, яка заявила про європейський вибір. Якщо народні обранці чи чиновники не хочуть чути справедливої критики своєї діяльності, то вони повинні скласти мандат, або ж піти з органів державної влади. Ми усі разом засуджували голосування законів від 16 січня 2014 року депутатами минулого скликання, які були також спрямовані на утиски свобод громадян і які призвели до кровопролиття. Дивно, що після Революції Гідності і загибелі «Небесної сотні» серед депутатів демократичного табору є народні обранці, які хочуть знову будувати в Україні тоталітаризм. Я категорично проти таких ініціатив.

- Ви дотичні до журналістики і в курсі інформаційних воєн. Як вважаєте, чому в Україні немає якісної пропаганди і чи буде вона?

- Давайте розглянемо, що таке пропаганда. Це сукупність дій чи інформаційних повідомлення, які мають на меті сформувати обраний результат суспільної думки. В Україні є пропаганда. Але вона здебільшого генерується для внутрішньополітичної боротьби. Є пропаганда окремих дій влади, як от проведення люстрації, тепер створення Антикорупційного бюро. Відчувалася мобілізаційна пропаганда, урядовий проект «Стіна». Були елементи пропаганди у спробі змінити суспільну думку після відводу військ з-під Дебальцево. Але у нас поки немає пропаганди України і її майбутнього. Хтось це ще називає національною ідеєю. Немає пропаганди України за кордоном, де вона мала б відчуватися в першу чергу. Для прикладу запитайте будь-якого німця, що він знає про Україну? Відповідь буде приблизно така: «О, Кличко! Або Чорнобиль, чи Майдан!» Тепер ще сепаратисти. За 23 роки незалежності влада не ставила собі за мету розробити концепцію розвитку країни і, відповідно, не було розроблено образу України у світі. Тому ми й маємо сьогодні проблему, бо для більшості іноземців  - Україна, це щось біля Росії, де був Чорнобиль, бувають Майдани і усе. Тому Путін і вирішив напасти на Україну, бо думав, що нас ніхто не буде захищати.

- Що потрібно зробити, аби Україна почала вигравати пропагандистку війну?

- Насамперед, в середині України треба казати правду. А щоб ця правда була сприйнята суспільством позитивно, ці дії мають бути ефективним. Для прикладу, скільки б ви не переконували громадян, що у нас з гривнею все гаразд, але таблички на обмінниках стверджуватимуть інше - пропаганда не працюватиме. Друге, потрібно, щоб держава все ж використовувала діючі канали поширення інформації. Скажімо, мені було дивно чути, що російські бойовики за кілька тижнів спромоглися здійснювати телерадіомовлення спочатку на території Криму, а потім і на сході України. При тому, що українська влада, маючи цілу низку органів влади, служб, технічних підрозділів, не змогла не те що поновити українське мовлення, але навіть знешкодити ворожу пропаганду, заглушивши її. Щодо зарубіжжя, то це прерогатива МЗС. Наші посольства повинні працювати, щоб інформація з України транслювалася для мешканців цих країн з України, а не з Москви. Так діють США, Франція, Англія, Німеччина, Росія.