Туреччина рушила до султанату

Сьогодні відмовляю усім ЗМІ в коментарях на турецьку тему. Власне, по темі перевороту майже все сказано. Потрібно взяти паузу і поспостерігати за регіоном, адже відчуття чогось дуже великого і не дуже приємного, що насувається, посилюється. Тим більше, якщо дивитися на ширшу картину - Сирія, Іран, Нагірний Карабах, Казахстан, росія...

У Туреччині, окрім кількох десятків безневинних громадян, і пару сотень теж не завжди в чомусь винних учасників заколоту, основною жертвою путчу і перемоги Ердогана стане демократія.

Люди в Туреччині вийшли на вулиці, думаючи, що підтримують демократію. Але по факту, так виглядає, підтримали вони рух своєї країни в сторону встановлення султанату. І не виключено, що з шаріатом.

Це абсолютно безпрецедентно, що цілий єврокомісар звертає увагу на той факт, що підготувати на ніч список з майже 3 тисяч суддів, які були звільнені з посад під незрозумілими причинами в суботу, Ердоган не міг.

Отже, партія влади до чогось готувалась заздалегідь. І чи не стала підготовка до нових чисток причиною для спроби військового перевороту (цілком можливо, що офіцери знали, що їм більше втрачати нічого - найближчими днями їх все рівно заарештують)?

Ердоган цілком очікувано здобуту на крові своїх співгромадян перемогу над путчем сприйняв як запрошення скористатися давньою середньовічною традицією - переможець отримує все, включно з життями переможених. Заклики поновити смертну кару лунають зовсім не від громадян, а від президента і прем’єр-міністра. Не зрозуміло лише ні мені, ні громадянам Туреччини, чи зупиняться президент і прем’єр та уся консолідована (чи тепер вже зцементована) навколо них влада на тому, щоб відібрати життя у путчистів? Чи далі жертвами все частіше ставатимуть громадяни, включно з тими, що в ніч з п’ятниці на суботу вийшли на вулиці захищати «не Ердогана, а демократію?»

Путч, як і народні протести 2013 року, насправді мали під собою одне підґрунтя - відхід від демократії, надмірна узурпація влади, корупція, збільшення після десятиліття успішного розвитку рівня несправедливості розподілу національного багатства.

І владі Туреччини було би саме на ці проблеми звернути увагу, а не захоплено вишукувати заокеанські центри дестабілізації Туреччини.

Адже Туреччина вичерпала можливості економічного розвитку шляхом збільшення кількості товару, що виробляється. Далі лише суттєве підвищення продуктивності праці зможе допомогти хоч частково реалізувати занадто бравурні обіцянки Ердогана щодо потроєння ВВП. Для цього потрібно інвестувати в людину. Але по факту, населення Туреччини все краще молиться, але вже не один рік турецькі школярі демонструють знання математики та іноземних мов на найнижчому рівні серед європейських країн.

Ердоган і його партія утримують владу в країні з 2002 року. За цей час навряд чи в Туреччині залишилися хоч якісь сфери чи тренди розвитку ситуації в різних сферах життя, які не були би безпосередньо пов’язані винятково з рішеннями, що приймаються та реалізовуються Ердоганом та Партією справедливості та розвитку. Після 14 років перебування при владі спроба Ердогана пов’язати путч з підступністю проповідника, який увесь цей час жив у вигнанні в США - погодьтесь, звучить не надто переконливо.

Але визнавати свої помилки і шукати нові смисли та шляхи - це не шлях мачо від політики. І військові путчисти дуже вдало дали можливість вчергове призначити цапа відбувайла, відвернувши увагу від правлячої партії.

Якщо тоталітарні чи авторитарні тенденції розвитку Туреччини, включно з відновленням смертної кари, набиратимуть оберти, це призводитиме до виникнення все більших проблем у відносинах зі США та ЄС. Можливо, аж до виключення з РЄ, ускладнення взаємодії з НАТО тощо. На якомусь етапі і Україна не зможе ігнорувати цю тенденцію, і змушена буде вносити корективи у плани розвитку відносин з Туреччиною.

Водночас навряд чи від того виграватимуть і російсько-турецькі відносини, де конфліктності та конкуренції вистачає і поза полем демократії.

За цим сценарієм коло постійного і продуктивного міжнародного спілкування Туреччини поступово обмежуватиметься дуже специфічними країнами.

Водночас хвиля арештів, затримань, відсторонень в збройних силах вже на сьогодні охопила 60 адміралів та генералів з 358, 6 тисяч офіцерів, солдат, суддів, співробітників прокуратури. Це не може не позначитися ні на обороноздатності, ні на безпеці, ні на правовій сфері Туреччини.

До завершення вибудови медіа-сфери Туреччини за російським зразком, теж залишилось небагато.

На жаль, те, що відбувається, малює для мене дуже печальну картину майбутньої Туреччини.

Треба дивитися і спостерігати. І нічого іншого, як співчувати друзям і знайомим в Туреччині.

На цьому візьму кількаденну паузу - і ні слова більше на тему.

Богдан Яременко, facebook.com