​Фобія українського наступу

Війна, особливо така екзистенційна, коли поразка дорівнює смерті, як у нас з недоімперією — це і духовне протистояння. Перемагає не лише чисельність військ, сучасність зброї, але й сила духу народу.

І от той психоз, якій царює в інформпросторі ворога стосовну нашого наступу — саме те, що треба.

Лишень у ВСУ почалися тактичні контратаки в Бахмуті і перекидання військ, то в недоімперії просто поїхав дах: ВСУ наступають, готується штурм Бєлгорода (кому він, до біса, потрібен?!), російська армія залишає позиції і біжить. Коли щось подібне вкидуємо в інформпростір ми — це зрозуміло, це деморалізація ворога. Але це ж вони самі, їхні воєнкори та провладні сайти.

А це означає, що, по-перше, у недоімперії чудово розуміють, що вторгнення в Україну було неспровокованої агресію, і чекають на справедливу заслужену відплату. По-друге, вони там добре знають незадовільній стан своєї невмотивованої армії, тому готуються до поразки.

І водночас страшенно її бояться. Бо для російської влади та її обслуги це буде кінець — панування, багатства, безкарності, а для багатьох — і життя. Тому вони всюди бачать українські ДРГ і готові репетувати про наш наступ, хоча поки що іде підготовка до нього.

До речі, одна з версій нещодавнього збиття 2 літаків і 2 вертольотів ворога у Брянській області полягає в тому, що це самі росіяни, очікуючи наших бомбових ударів, спочатку РЕБом вирубили системи розпізнавання «свій-чужій», а потім збили свою ж ударну авіаційну групу.

Звісно, мені б хотілося, щоб ворожу авіацію над територією ворога знищували українська ППО або українські ДРГ. Проте, погодьтеся, наведена версія цілком відповідає атмосфері психозу, переляку і відвертої маячні на зразок арешту главкома Залужного за наказом президента Зеленського, які насичують зараз російський інформаційний простір.

І це добре. Бо з таким настроєм не перемагають. Не захоплюють інші держави, а приречено збирають теплий одяг для камери у Гаазі.

Alexandr Kochetkov, facebook.com

Фото зі сторінки ФБ Alexandr Kochetkov