Жарт Юлії Тимошенко став реальністю

Коли Янукович дав доручення починати проти мене політичні репресії, я жартувала, що скоро вони мене звинуватять у вбивстві. Зараз мій жарт став реальністю.

Можна було б скільки завгодно іронізувати з приводу спроб Генеральної прокуратури у якийсь дикий спосіб прив’язати до мене вбивство Євгена Щербаня. Можна було б саркастично злословити також про мою причетність до загибелі Майкла Джексона чи Уітні Х’юстон. Можна було б… Але не варто. Бо такі правила диктатури: вона смішна і страшна водночас. І все менше й менше людей в країні сміється над новим диктатором, бо це сміх крізь сльози.

Безглузда прив'язка мене до справи Щербаня – це абсурд.

Абсурд - він абсурд і є. Він не підлягає аналізу, не може бути оскаржений чи висміяний. Він – по той бік моралі, порядності, людяності, здорового глузду. Змагатися проти цього абсурду справа невдячна й безперспективна, бо це потойбіччя, задзеркалля, антисвіт.

Я просто вірю в те, що люди добре розуміють, якими гнилими нитками зшито цю справу, кому вона вигідна і наскільки абсурдна. На щастя, мої, з дозволу сказати, опоненти своїм "інтелектуальним" підходом до цього замовлення чітко демонструють всю абсурдність, нікчемність та нісенітність процесу.

Я прекрасно знаю цю владу, її характер, норов, підлість, підступність. Я знаю, що вони з задоволенням і без тіні сумніву переступлять через будь-які моральні пороги, щоб знищити людину, яка не згодна з їх пануванням у країні.

Але я ніколи не пробачу, що в цей ганебний сценарій втягнули сина людини, яка загинула. Для нього це справді трагедія – а не підстава для прес-конференції чи заяви. Взяти і витягнути на публіку дитину, змусити спекулювати її на пам’яті загиблого батька... Я не знаю, де беруться такі потвори, в чиїх головах народжуються такі плани...

Не можна так робити. Не можна. Незалежно від рівня ненависті до політичного опонента, незалежно ні від чого.

Я хочу вірити, що син Євгена Щербаня зрозуміє, як підло та низько його використали, і більше так не робитиме. Бо це вже питання вищої моральної компетенції. Той, хто оцінюватиме колись його життя на цій землі, живе не в "Межигір’ї"...

Хочу звернутися до всіх громадян України. Я знаю, як зараз важко кожному з вас. Знаю, скільки біди прийшло за останні 2 роки. Тримайтеся! Ми найближчим часом з вами все це виправимо. Головне - не опускати руки та боротися.