Політика

До нашої влади, яка родом з шоубізу, під час війни є багато справедливих претензій: непрофесіоналізм, участь у корупції, легковажність, невміння організувати масштабне виробництво, небажання співпрацювати з фахівцями, ухил в піар замість реальних справ і так далі. Але особисто в мене є ще одна неспростовна претензія.

Питання: от навіщо кремль зібрав у Пітері велику навколоекономічну тусню із своїх та тих, кого змогли заманити обіцянками продуктивного спілкуванням та дешевого ескорт-сервісу?

Бо путін не може жити ізгоєм. Він має бути у центрі уваги, його мають слухати, аплодувати, запевняти у вірності, обожнювати. Або навіть проклинати — аби тільки не потрапити у забуття. Не може цей диктатор без суспільної уваги, хоча справжніх людей він боїться до нестями.

Клоунське російське, вибачте на слові, МЗС висунуло нам чергову дурнувату умову припинення бойових дій: ліквідація іноземної зброї, яку Україна отримала від партнерів для захисту від агресії.

Тобто, кремлівській фюрерок на початку агресії проголосив її метою демілітаризацію України. Війська недоімперії жодним чином не здатні цієї мети досягти, навпаки, воєнна потужність України посилилася багатократно. І ось тепер нам пропонують повний ідіотизм у вигляді самороззброєння перед ворогом, який намагається нас знищити.

Різниця між ізраїльсько-іранською війною і нападом росії на Україну схожа на різницю між відеокліпом і телесеріалом, який триває десяток років і може бути подовженим на наступний сезон.

Відеокліп — він яскравий і вражаючий, але триває недовго. У телесеріали теж є потужні батальні моменти, але головне в ньому не видовищність, а поступовий розвиток сюжету.

Вбивство Портнова призвело до цікавих наслідків: почали випливати ланцюжки його зав’язків та впливу, що ще раз оголило нігілізм української реальності, котра констатує, що держава на території України - це політична оболонка, всередині якої функціонує паралельна влада - неформальна, непідзвітна, заснована на персональних зв’язках, страху, шантажі та монополії на рішення. Це - такий собі гібрид мафіозної структури та пострадянського чекістського спадку, який не зник після незалежності, а адаптувався і проник у всі щілини державних інституцій.