Нехтуючи законом, ми розвалюємо державу

Як приклад, кримінально-процесуальний закон у системі українського права побудований так, щоб якнайбільше захистити фундаментальні права людини, що гарантовані Конституцією України. Але чи знають про це судді?

Закон – це не просто приписи, це державний орієнтир, або національна ідея, що оформлені у нормативну систему. Або ти підпорядковуєшся, або ні. Якщо ти нехтуєш законом, держава обмежує твої дії санкціями. Інша справа, коли твоя соціальна роль у державі специфічна, на приклад, роль судді, ти зобов’язаний втілювати національну ідею за допомогою правового механізму, який ти використовуєш як засіб. Тоді ти повинен бути настільки сповнений національною ідеєю, що цей механізм використаєш виключно у інтересах держави, забувши про власні інтереси, бо якщо ти використаєш його у, не дай Боже, чужих комерційних інтересах, ти просто розвалиш державу, або, власне, спилиш сук, на якому усі ми сидимо.

Закон не може бути хорошим або поганим, бо це лише механізм. Коли водій не вміє керувати автомобілем, то на що його не посади, він перетворить будь-яке авто у купу металобрухту. І коли я чую, що закон будуть змінювати вкотре, то розумію чудово, що це лише фарс, як казав професор Преображенський із відомого твору, розруха – вона у головах (а не у законах – авт.).

Моя адвокатська практика дає змогу побачити як деякі, не усі, звичайно, судді використовують довірені їм державою повноваження, та й для цього не обов’язково бути адвокатом, воно очевидно і так, бо дістало уже так, що далі просто нікуди бодай не кожного другого.

Одна із суддів нещодавно, якій не сподобались мої клопотання, не вигадала нічого іншого, аніж вимагати у клієнта відмовитись від моїх послуг з погрозою, в іншому випадку, взяти його під варту.

Інший суддя взагалі відмовився розглядати у суді моє клопотання про застосування застави при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Хоча розглянути таке клопотання не право, а обов’язок суду, і це напряму стосується права особи на вільне пересування.

Іще одна служителька Феміди розпочала слухати кримінальну справу по суті взагалі без адвоката сторони захисту, бо, бачте, забула перевірити явку учасників процесу, роз’яснити їм права, спитати, чи є відводи та клопотання. Дійсно, навіщо перейматися дрібницями, якщо вирок уже готовий? Потім пішла у нарадчу кімнату розглядати клопотання прокурора про відсторонення від посади обвинувачених. Напевно, потім хтось більш компетентний порадив усе-таки не робити дурниць, та вигадлива суддя відправила свою помічницю повідомити учасникам процесу, що ніякого слухання справи не було, їм усе примарилось. А ми про змагальність, рівність учасників кримінального процесу. Тю…

Кажуть, не можна втручатися у роботу судді під час розгляду ним справи. Але невже краще почекати, доки суддя винесе цілком прогнозоване рішення, вчиняючи під час розгляду справи більше злочинів, аніж тих, у яких обвинувачується підсудний? Невже треба сприяти вчиненню суддею таких злочинів простою бездіяльністю держави?

Деградація судової системи безальтернативно тягне країну у хаос. Бо коли ти ламаєш систему управління зсередини, двигун не заведеться, як його зовнішньо не шліфуй, а ми будемо усі разом інерційно прямувати в кювет історії, допоки не примусимо відповідати того, хто сидить у керма.

Якщо ми обрали захист прав людини, то треба їх реально захищати, і довести це до відома судді і прокурора, хто уповноважений це робити щоденно. Або зняти з посади негайно, бо сміттєвий бак не за горами, люди ж не дурні, усе стає рано чи пізно очевидним. А як кажуть, коли ти хочеш зробити когось дурнем, а той бачить твій намір, то дурнем стаєш ти сам…

Ганна БОРЯК, адвокат