«Справа 31 серпня» як доказ провалу реформи МВС

Два тижні тому Нацполіція разом з ГПУ майже визначилися з іменами тих, кого вони вирішили призначити винними в трагедії, яка сталася під час акцій протесту противників особливого статусу Донбасу біля стін Верховної Ради 31 серпня минулого року та забрала життя 4 нацгвардійців. Звинувачення були пред’явлені 15 з 17 підозрюваних, у тому числі й авторові цих рядків. Між тим, результати та сам характер розслідування обставин тих подій вже дозволяють говорити щонайменше про повний провал так званої реформи МВС, яка досі є предметом постійних хвастощів постмайданної української влади. Якби Україна була правовою державою, це був би вирок самій правоохоронній системі в першу чергу.

Найближчим часом суд приступить до розгляду справи по суті. Відразу обмовлюся, що раніше справа була розділена на два окремих кримінальних провадження. У тому з них, яке стосується безпосередньо вибуху гранати, слідство було завершено 7 липня, а двоє поки що підозрюваних — Ігор Гуменюк та Сергій Крайняк — залишаються за гратами та ще не отримали звинувачень. Даним кривавим епізодом кілька місяців тому зайнялася Генпрокуратура, відібравши естафетну паличку у Нацполіціі.

Як розсипалася справа

Розслідування обставин трагедії біля Ради з самого початку відбувалося в руслі абсолютного правового свавілля. Про це свого часу багато говорилося в ЗМІ, на прес-конференціях і в соцмережах. Загальна кількість підозрюваних ще донедавна складала три десятки людей. Але вже навесні поточного року від кримінального переслідування була звільнена майже половина з них.

В їхніх діях був елементарно відсутній склад злочину. Незважаючи на це, більшість з тих, до кого тепер немає питань в людей у формі, протягом довгих місяців перебували переважно за гратами, в кращому випадку — під домашнім арештом. Відповідальності за людське здоров’я, витрачене під час перебування в жахливих умовах київських ІТТ та СІЗО, за змушення носити електронні браслети на ногах не поніс ніхто. З боку правоохоронців і суддів не було навіть вибачень.


Народний депутат, адвокати та громадські активісти про фальсифікацію «Справи Захисників Конституції»

В обвинувальному акті зазначено, що я завдавав ударів ногами та гумовим кийком по щитах і різних частинах тіла якихось безіменних нацгвардійців. В матеріалах справи немає жодної згадки про те, кого саме я нібито бив і які тілесні ушкодження отримали потерпілі. Більш того, в документах відсутні не тільки висновки СМЕ, а й… сам потерпілий.

Від самого початку в висунутій мені підозрі фігурував один єдиний потерпілий — заступник начальника Печерського райвідділу київської міліції Чернявський В.В. Однак, в матеріалах моєї справи відсутня його заява про вчинення щодо нього правопорушення, що автоматично виключало визнання за ним статусу потерпілого. Десь «загубився» і висновок судмедекспертів. Протокол допиту Чернявського слідчим не містив жодних посилань на те, в рамках якої кримінальної справи надавав свідчення «потерпілий». Все це є грубим порушенням чинного кримінально-процесуального законодавства.

Але найголовніше в тому, що в пред’явленому мені звинуваченні серед шести десятків прізвищ Чернявський зовсім відсутній. Але ж протокол його допиту протягом всієї осені 2015-го був одним з основних серед і без того мізерних аргументів слідчих, що нібито обгрунтовували необхідність мого утримання в неволі!

Свідки за викликом

Весь час в матеріалах кримінального провадження значилося прізвище єдиного свідка, що надав свідчення проти мене. Оперуповноважений Лазебний В.І. нібито бачив як я бив правоохоронців. Знову ж таки безіменних. Однак, доблесний міліціонер, в порушення моїх законних прав, чомусь впізнавав мене по фотокартках. Яка в цьому була необхідність, якщо з моменту затримання я постійно перебував під вартою? Більш того, в його показах говориться про мене, як про неголеного чоловіка у чорній футболці із зображенням звіра. При цьому на чотирьох фотокартках, пред’явлених йому для впізнання, моєї футболки взагалі не видно, а на решті зображень чоловіки одягнені або не в футболки, або чисто виголені.

Уже в лютому поточного року, мабуть, для посилення доказової бази, проти мене дав свідчення ще один свідок — колишній оперуповноважений міліції, а тепер уже полісмен Джус С.Я. Про це я дізнався виключно з матеріалів справи. Годі збагнути, але цей так званий «свідок» також упізнавав мене, вже звільненого з в’язниці та перебуваючого під домашнім арештом, по фотокарткам. Його свідчення були слово в слово калькою з показів Лазебного, а на фотографіях до порівняння були вже нові особи, але одягнені в сорочки. Одне слово, прогрес з боку поліції.



По цих фотокартках Лазебний та Джус «впізнавали» підозрюваного — «неголеного чоловіка в чорній футболці з зображенням звіра»

Грубі порушення КПК, проявлені під час впізнання підозрюваного, моментально ставлять під сумніви достовірність показів свідків і переводять їх до розряду неприпустимих доказів.

Додам також, що в моєму обвинувальному акті вперше з’явився новий епізод. Нібито я, безпосередньо після подій біля Ради, кидав каміння в міліцію поруч з готелем «Київ», який розташований поблизу ВР. Знову ж таки невідомо в кого, куди влучив та яких ушкоджень завдав. Згадок про це немає навіть в протоколах допитів Лазебного і Джуса.

Справи — нові, менти — старі

Інших же обґрунтувань моєї провини в більш ніж чотирьох десятках томах справи немає — здебільшого це суцільна макулатура для створення ілюзії виконаної роботи. Все інше — виключно процесуальні документи, а також фото, відео та дані експертиз, які доводять лише те, що я був присутнім на акції протесту, а згодом озброївся гумовим кийком. Цього я жодного разу і не заперечував з моменту мого затримання. Однак, пояснив на допиті, що змушений був захищати себе і людей за моєю спиною, яких жорстоко били силовики.

Особливе обурення викликає і те, що за одні й ті ж самі дії мене, як і решту моїх «подільників», звинувачують за різними статтями Кримінального кодексу, що напряму суперечить всім нормам чинного законодавства. Пересічний правознавець з будь-якої цивілізованої країни довго приходив би в себе від шоку після ознайомлення з оприлюдненими мною в статті кричущими фактами свавілля. В нас же це все чомусь зветься гучним словом «реформи». До речі, підлеглі Деканоїдзе займалися розслідуванням обставин трагедії 31 серпня навіть довше, ніж їх попередники з міліції.

На превеликий жаль, сьогодні вже з упевненістю можна констатувати те, що катастрофічна ситуація, що склалася у вітчизняній правоохоронній системі в минулі роки, анітрохи не поліпшилась із приходом нової влади. На «службі» в народу, як і раніше, залишаються вірні пси режиму, готові на все заради примхи своїх високих хазяїв. В першу чергу — карати неугідних владі патріотів. Серед звинувачених є чимало відомих опозиційних політиків, активістів Майдану та добровольців.







Весь список виглядає так: Сергій Бойко, Віктор Бурлик, Костянтин Василець, Гліб Громов, Сергій Кіншин, Володимир Райф, Ігор Сабій, Юрій Сиротюк, Богдан Тицький, Артем Фурманюк, Максим Дескат, Едуард Леонов, Олексій Логвін, Ігор Швайка та Ігор Плохой.

Артем Фурманюк, журналіст