​Державні мільярди та особистий кошторис, або як базарники турбуються, аби у них не крали з вкраденого ними

Коли бачиш останню переписку, яку опублікувало НАБУ, виникає відчуття чогось нудотно-дріб’язкового щодо гнид, котрі вважають, що вони - династія. Хоча, династія мародерів та зрадників, напевно, теж може бути, адже той же Чернишов не почав би красти, просто втрапивши до влади при Зеленському, він вже задовго до цього крутив майси з Фельдманом і стовідсотково переконаний, що бюджетні кошти, то кошти того, хто до них дотягнувся, а от коли вони вже втрапили до власної кишені, то тут, як у москалів: ета другоє і тут треба контролювати кожну копійку, аби хтось такий самий, як ти, та вже не вкрав раніше вкрадене.

Скрін з відео НАБУ - шедевральний. Навіть можна сказати більше - гротескний, оскільки він демонструє, як потворне намагається здаватися величним, коли масштабні розкрадання коштів платників податків йдуть паралельно з нудотним підрахунком цвяхів та бетону. Хіба подібне не гротеск у чистому вигляді?

Люди, які з 2019 року освоювали мільярди бюджетних коштів на «великих будівництвах», тендерах, прокладках і схемах, раптом перетворюються у скруджів магдаків, плюшкінів, гобсеків та гарпагонів, коли мова заходить про витрати коштів, які вони вважають своїми. І іронія подібного саме в тому, що особи, які ставляться до державного бюджету як до власної кишені, дуже бояться, аби хтось не вкрав щось у них.

Проте подібне - це не про стратегію, це про манкуртство та базарнічество, котрі дуже глибоко сидять у підсвідомості цих хворих покидьків і які, на додачу, ще й помножені на безмежну владу. Однак, як тепер ми всі розуміємо з опублікованого відео, мікроскопічний та нікчемний масштаб особистості зовсім не дотягує до масштабу вкраденого.

Проте одне вони засвоїли точно: бюджет країни, з якої вони і вкрали гроші - абстракція. Використовуючи його, треба переплачувати за замовлення вдесятеро та брати відкати на «свої потреби». І під час таких оборудок немає того, хто схопить за загребущу лапу: суди, прокурори, слідчі - всі свої, а коли що і стається випадкове, то зловленого випускають під заставу, дають можливість втекти, або розказують про страшенне покарання - договір з прокурором і штраф, що в мільярди менший за вкрадене. Без конфіскації вкраденого.

Однак, коли треба платити за роботу інших або будматеріали, то тут у базарниках прокидається аудитор. Виходить, що люди, які обкрадають країну, дуже пильно стежать, аби ніхто не обікрав їх. Фраза ж про «свої гроші» прекрасно описує психологію побудованої Зеленським системи. Усе, що в бюджеті, - вже «їхнє» за правом доступу до потоку. А от гроші, які пройшли через схеми і відмиті, - то вже священна корова, за яку вони готові воювати з маніакальністю дрібного завгоспа.

І постає питання: а чому ж Рахункова палата та Держаудитслужба так само не ловлять за руки тих, хто так нахабно краде з бюджету? І це за умови, що з 2022 року українці реально вимагають і скорочення тендерів, і чесності вартості закупівель. Однак, навіть після скандалів з закупівлею трамваїв для окупованого Маріуполя, тих, хто той тендер виставив, не притягнули до жодної відповідальності.

То чому ж немає відповідальності за бажання «купити» ті ж трамваї? Бо тендерна документація була складена «правильно» і формально закону не порушено, а те, що подібне абсурд і мародерство - для Держаудиту і правоохоронних органів не аргумент.

Та чи є в країні Держаудит та Рахункова палата? Як і Антимонопольний комітет, вищезгадані структури, всього-навсього, структури для своїх, де своїм платять гарні гроші у вигляді зарплат і премій. І ці держоргани - це не про перевірку і аудит, а про сімейну нараду, коли цим структурам нагадують, що руки, які крадуть бюджетні кошти, і руки, які їх годують і призначають на посади – це одні і ті ж самі руки.

На жаль, ті, хто краде з бюджету, не бояться, що їх таки посадять з конфіскацією до каталажки років на 50. У сегменті відповідальності, ще з часів Порошенка так нареформували, а зелені мародери удосконалили, що красти вагонами і мільярдами - безпечно, а впевненість у захопленні влади назавжди - дало відчуття, що вони і є закон.

Загалом, вся ця історія з «Династією» - це діагноз клінічного мародерства під соусом елітарності. Поки українці в окопах рахують кожен патрон, базарники та лоточники разом з кордебалетом 95 кварталу гребуть у власні кишені гроші платників податків та закордонну допомогу. Вони не просто крадуть. Вони приватизували право на майбутнє країни, вибудовуючи собі феодальний рай на крові та злиднях українських родин.

Однак постає дуже просте питання: цю зелену плісняву разом з депутатами, стефанчуками і єрмаками точно треба до буцегарні, чи краще під стінку?

Ліна ТИХА, Конфлікти і закони