​Непозитивний висновок Ради Європи щодо проєкту Цивільного кодексу

Після нашої публікації «Право на безпам'ятство: як новий Цивільний кодекс приховує корупціонерів та знищує відкриті дані» у суспільстві та експертному середовищі здійнялася хвиля обговорень. Проблема приховування суспільно важливої інформації під ширмою «цифрової приватності» миттєво вийшла на перші шпальти.

А нещодавно, у вівторок, 9 червня, спікер Верховної Ради Руслан Стефанчук зробив заяву по темі. За його словами, Парламент отримав «важливий і загалом позитивний правовий висновок Ради Європи щодо проєкту нового Цивільного кодексу № 15150», а європейські партнери нібито цілком підтримують прагнення України осучаснити правила цивільного життя.

Ми мали можливість детально ознайомитися із цим документом. Офіційний Правовий висновок (LEX_2026_14) був підготовлений Відділом співробітництва з питань свободи вираження поглядів Департаменту демократичних інститутів та свобод Ради Європи. Як випливає із супровідного листа від 2 червня 2026 року, підписаного Головою Відділу Аліною Татаренко, аналіз було проведено у відповідь на офіційне звернення Голови Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова Ярослава Юрчишина.

І виявилося, що висновок Ради Європи аж ніяк не є «загалом позитивним». Насправді він є критичним щодо законопроекту № 15150. Європейські фахівці розгромили ключові пастки проєкту № 15150, на які ми раніше звертали увагу.

У Раді Європи не просто побачили ризики, про які ми попереджали, а фактично повністю підтримали та підсилили ці позиції. Погляди європейських правників щодо загроз для відкритих даних, роботи сервісів перевірки бізнесу та публічних розслідувань збігаються повністю.

Що насправді каже Рада Європи про недоліки проекту Цивільного кодексу

Нищівний удар по сервісах перевірки бізнесу та публічних розслідуваннях. Експерти з Європи чітко наголошують: якщо змусити всіх збирати дані лише «за згодою» людини, це заблокує роботу платформ відкритих даних, зупинить журналістські розслідування, паралізує контроль за корупцією та будь-який пошук інформації у відкритих джерелах.

Про що йдеться в кодексі: Проект у статті 336 запроваджує поняття «право на цифровий особистий простір (цифрову приватність)». До цього простору автори законопроекту зарахували практично все: цифрову кореспонденцію, метадані зв'язку, пошукові запити, історію переглядів в інтернеті та навіть геодані. Головна пастка полягає в тому, що стаття дозволяє обробку всього цього масиву інформації «лише за згодою» особи. Рада Європи стала на захист вільного збору відкритих даних, використовуючи ті самі аргументи, що й ми, та вказала, що такий підхід є значно вужчим і суворішим, ніж навіть загальноєвропейські стандарти.

«Привілеї» для бізнесу, про які він не просив. Юридичним особам хочуть дати «право на приватність» як у людей. Європейські аналітики повністю підтверджують абсурдність цієї ідеї. Вони прямо зазначають: вигадувати «особистий простір» чи «приватність» для компаній – це юридична нісенітниця, адже бізнес є штучно створеною структурою, а не живою людиною. Рада Європи підкреслює, що збір та аналіз інформації про компанії є невід'ємною складовою публічних функцій: це потрібно для ведення державних реєстрів, перевірки бізнес-партнерів перед угодами та боротьби з корупцією.

Про що йдеться в кодексі: Стаття 345 кодексу вперше в історії України намагається закріпити «право юридичної особи на цифровий образ» (акаунти, сторінки, цифрові профілі у соцмережах та держсистемах). Слідом за цим стаття 353 поширює на компанії повноцінне «право на цифрову приватність» і забороняє будь-яку обробку даних про їхній цифровий образ без їхньої ж прямої згоди. У висновку європейців чітко сказано: вимога питати дозволу в компанії на обробку її даних для реєстрів чи журналістських розслідувань є «практично нездійсненною» (practically unworkable).

Небезпека «права на забуття»: як законно стерти власне минуле. Рада Європи розкритикувала статтю про право вимагати видалення інформації через розмите формулювання «втрата суспільного інтересу». Європейські експерти посилаються на практику Європейського суду з прав людини та нагадують: бажання когось викреслити дані про себе з історії має чітко балансуватися з правом суспільства знати правду про минулі події, зокрема через цифрові та газетні архіви. Інакше цим інструментом просто скористаються недоброчесні особи.

Про що йдеться в кодексі: Стаття 328 проекту закріплює «право на забуття». Вона дозволяє будь-якій фізичній особі вимагати вилучення, знеособлення чи повного знищення інформації про себе із загальнодоступних джерел, а також припинення видачі посилань у пошукових системах (деіндексації). Для цього людині достатньо заявити, що інформація є неактуальною, неповною або «втратила суспільний інтерес». Рада Європи наголосила, що відсутність чітких критеріїв цього «інтересу» дасть легальний інструмент фігурантам судових справ чи колишнім учасникам підсанкційних компаній просто видаляти «історичні» корпоративні зв'язки та дані про свої зашквари.

«Зелене світло» для політиків та ігнорування інтересів суспільства. Це один із головних лейтмотивів усього європейського аналізу. Експерти багаторазово повторюють: у проєкті катастрофічно бракує винятків для чиновників, політиків та інших впливових діячів, чиє життя та робота мають підлягати значно суворішому контролю з боку суспільства, ніж життя звичайних громадян. Також у проєкті кодексу «забули» прописати винятки для журналістської діяльності та обов'язкового публічного відкриття даних.

Про що йдеться в кодексі: Автори проєкту розробили систему цифрових прав (статті 321, 328, 332, 336, 345, 353) як лінійний та абсолютно глухий механізм, де захист інформації базується виключно на індивідуальному бажанні суб'єкта. У кодексі взагалі не передбачено принципу, за яким публічні особи мають проявляти вищий рівень терпимості до критики та публічного розкриття даних. Через це будь-який топ-чиновник чи недобросовісна компанія отримують цивільне право вимагати видалення своїх профілів із платформ контролю та аналітики.

Підсумок

Висновки Ради Європи стали надійною опорою для позицій відкритих даних в Україні. Європейські інституції не просто зафіксували загрози, а й надали українському парламенту чіткі рекомендації доопрацювати ці статті перед фінальним голосуванням:

- запровадити нормальні, законні підстави для роботи з інформацією замість єдиного і безальтернативного правила «за згодою»;

- чітко прописати винятки для боротьби з корупцією, журналістської роботи, публічних розслідувань та ведення реєстрів;

- а також впровадити анти-SLAPP механізми для надійного захисту журналістів та активістів від судового цькування й залякування безпідставними позовами.

Висновки для України:

Протягом останніх років Україна здійснила справжній цифровий прорив, виборовши репутацію однієї з найбільш прогресивних і прозорих держав у сфері відкритих даних. Ця досягнута прозорість не просто красивий технологічний тренд, а наш реальний антикорупційний щит, надійний фундамент для національної безпеки та одна з ключових вимог для вступу до Європейського Союзу.

Спроба протягнути новий Цивільний кодекс у нинішньому вигляді під ширмою «євроінтеграційного осучаснення» є кроком назад. Це спроба легалізувати інструменти для закриття кабінетів, знищення історичної пам’яті про корпоративні злочини та кулуарного приховування статків. Якщо український Парламент проігнорує детальні й жорсткі зауваження Ради Європи та залишить пастки в тексті законопроекту без змін, це не лише спаплюжить українську сферу відкритих даних, але й поставить під загрозу європейський вектор розвитку.

Слід звернути увагу, що цей шкідливий проєкт кидає тінь і безпосередньо на Президента України, адже статус кінцевого підписанта закону автоматично покладає на нього всю політичну відповідальність за згортання реформ перед українським суспільством та міжнародними партнерами.

У будь-якому випадку, в питаннях прозорості бізнесу, свободи слова та підзвітності влади компромісів бути не може. Текст кодексу має бути докорінно переписаний відповідно до європейських стандартів прав людини, а не інтересів корупціонерів.

Джерело: YouControl

Фото youcontrol.com.ua