Міністерство таємниць і брехні

Подробиці

Опубліковано 03.08.2017 19:37

Автор: Конфликты и законы

«Наші корупціонери збудували собі «правову» державу. І тепер на смерть стоять за неї. Будь-яка наша реформа – це посягання на їхню «правову» державу», – Дмитро Кулеба, постійний представник України в Раді Європи.

Корупціонери… Корупція… Ці терміни ми чуємо з екранів телевізора, ними рясніють шпальти газет. Правоохоронці «борються» з корупцією, різні фонди й організації розробляють індекси та коефіцієнти, щоб її виміряти. Чиновники обіцяють нові, більш прогресивні антикорупційні закони… Але що ж це за примара така, що її вже майже 26 років українське суспільство намагається спіймати й подолати, а все ніяк не виходить? Та чому на цю пошесть хворіють і представники постмайданівської команди, причім навіть ті, котрі під час Революції Гідності завоювали собі високий авторитет?

Корупціонер: відставка чи куля в скроню?..

Слово «корупція» походить від латинського слова corruptio – «псування», «розбещування», «підкуп» – і в сучасному розумінні означає діяльність посадовців, спрямовану на протиправне використання наданих їм повноважень для отримання матеріальних благ, послуг, пільг або інших переваг. Корупція, як той китайський божок, має безліч обличь. Якщо хтось за бюджетні грошенята їде відпочивати чи культурно розважатись, це – корупційне діяння. Якщо за кордон, наприклад, разом з міністром їде «працювати» його старий друг – це корупція. Якщо міністр чи будь-який член уряду повернувся із закордонного відрядження і не привіз у «дзьобику» вигідного для країни контракту – це може також бути розцінене як корупція.

У цивілізованих країнах суспільство відрізняється нульовою терпимістю до подібних «пустощів» чиновників і за таке жорстко «б’є по руках». Так, наприклад, у 2011 році у відставку подав міністр оборони Великої Британії Ліам Фокс, якого звинуватили у «кумівстві». Річ у тім, що ЗМІ та громадськість «спіймали» пана Фокса на тому, що він за бюджетний кошт 18 разів брав з собою у відрядження свого «боярина» (свідка на весіллі) Адама Верріті. Також англійська преса стверджує, що міністр, використовуючи своє службове становище, допоміг другові здобути військові контракти. За використання бюджетних коштів з метою оплати іпотеки – позбулася посади у 2014 році британський міністр культури Марія Мілер. Те, що за мірками українського суспільства – дрібниці, для підданих Її Величності Королеви – неприпустимий із точки зору закону й моральності вчинок.

Історія знає випадки, коли звинувачені у корупції чиновники США пускали собі кулю в скроню, причім у прямому ефірі. Сумним прикладом є справа скарбника штату Пенсильванія Роберта Дуайєра. З метою оптимізації сплати податку на прибуток – адміністрація штату Пенсильванія оголосила конкурс серед аудиторських компаній. Під час проведення тендеру на суму 4,6 мільйона доларів поповзли чутки про корупцію. Губернатор штату Пенсильванія Дік Торнбург отримав записку з докладним викладом тверджень про хабарництво під час відбору. Почалось розслідування. Серед підозрюваних опинився й скарбник штату Роберт Дуайєр. Його звинуватили в тому, що він взяв хабар у розмірі 300 тисяч доларів за усунення інших компаній від конкурсу. Почався судовий процес, Дуайєр все заперечував. Однак 18 грудня 1986 року був визнаний винним. 22 січня 1987 року екс-скарбник скликав прес-конференцію, під час якої застрелився у прямому ефірі.

Таємниця Карлових Вар

Звісно, український чиновник має свій особливий світогляд: вважає, що він нікому не підзвітний, а бюджетні кошти – це його особисті фінанси. Подавати у відставку, а тим паче стріляти в себе у прямому ефірі за непрозоре поводження з бюджетними грошима – навряд чи хто б став.

Ми вирішили поцікавитись, куди й за скільки протягом 2016–2017 років їздив «голос Майдану», міністр культури України Євген Нищук. Також цікавило, яка економічна користь для культурної галузі від закордонних відряджень пана міністра. З цією метою до Кабінету Міністрів України та Міністерства культури України було спрямовано два інформаційні запити.

У першому запиті ми просили детально проінформувати нас про поїздку міністра на кінофестиваль у Карлові Вари з 3 по 5 липня 2017 року. Цікавило, хто входив до складу делегації (чи немає там раптом «бояринів», коханок та інших «лівих» людей, без яких однаково відбулося б представництво України на фестивалі), скільки коштував переліт пана Нищука й представників делегації (просили надати копію авіаквитка міністра), зазначити вартість готелю та його клас. Перед Міністерством також порушувалось питання, чи включені до складу міністерської делегації українські кіновиробники, чи укладені під час фестивалю основні чи попередні договори між українськими та чеськими кіновиробниками. Такі питання цілком логічні, бо одразу після візиту міністра до Чехії його прес-служба відзвітувала, що досягнуто домовленостей про створення спільних україно-чеських фільмів, а східноєвропейські інвестори в черзі стоять, щоби вкласти кошти в український кінематограф…

На жаль, відповіді на питання ми не отримали… Чиновники застосували класичну схему: КМУ повідомив, що він не є розпорядником цієї інформації й переадресував запит Мінкульту. Ну, а Міністерство вирішило дотримуватися гордого мовчання. Цікаво: пан Нищук свідомо пішов на порушення закону «Про доступ до публічної інформації», бо має що приховувати? Чи просто робота в Міністерстві налагоджена так, що «пан» не відає, що твориться у його «вотчині», і його «васали» можуть собі дозволити нехтувати законом?

І знову в мандри

Другий інформаційний запит стосувався загальної інформації: куди, коли, в які країни і за скільки їздив міністр культури України Євген Нищук протягом 2016–2017 років, і в яку суму це обійшлося платникам податків? Також у Мінкульту й КМУ запитували: скільки бюджетних грошей витрачено у 2016–2017 роках на проведення міжнародних культурних заходів? Який розмір іноземних інвестицій залучено за цей період у культурну галузь? Тобто важливо було з’ясувати, наскільки ефективними були витрати й чи виплачуються країні мандри міністра-актора.

Із цим нам пощастило більше. Надійшла відповідь із підписом заступника міністра Світлани Фоменко, в якій згадані всі поїздки Нищука, а також їхня вартість. Не вдаючись у деталі, зазначимо, що на момент отримання відповіді пан міністр за час своєї другої каденції (а це трохи більше за рік) відвідав 9 країн. Серед них – екзотичні Китай та Ізраїль, мальовнича Венеція… Держава витратила на ці поїздки 201 994, 97 грн. Дані не враховують витрат на проїзд представників патронатної служби Міністерства (прес-секретарів, радників тощо), відомості про це, схоже, таємниця. Але навіть ці 201 994 грн можна було б вважати не такою вже великою сумою, якби знати, скільки міністр культури залучив інвестицій у галузь. А ось відповідь на це питання нам не зміг надати ані Кабмін, ані пані Фоменко. І знов тут розігрався гамбіт. КМУ запит із цього питання переадресовує Мінкульту. У відповіді зазначено, що Уряд не знає, скільки іноземних фінансів залучено в галузь культури міністром Нищуком у 2016–2017 роках, розпорядником цієї інформації є Міністерство культури України.

Своєю чергою, відомство Євгена Нищука просто повідомило, що така інформація у них відсутня, при цьому знов порушуючи закон. Якщо в органу державної влади немає інформації, про яку «запитується», то він зобов’язаний спрямувати запит тому, у кого ця інформація є (ч. 3 ст. 20 ЗУ «Про доступ до публічної інформації»). Втім, Світлана Фоменко закон не читає, виконувати його, схоже, не поспішає. Розмір інвестицій, залучений у культуру як галузь економіки теперішнім міністром культури, залишається таємницею. Так само, як інформація про те, хто ж іще, як не профільне міністерство, знає відповідь на це питання.

Амнезія: дівоча, стареча чи чиновницька?

Однак розмір культурних інвестицій – це не єдине, про що не знають у Міністерстві культури. Виявляється, в Мінкульті немає інформації й про те, скільки бюджетних коштів було витрачено на проведення в Україні міжнародних культурних заходів, включно з міжнародними конференціями, – у 2016–2017 роках. Так і хочеться вигукнути, як Воланд: «Що ж це у вас, за що не візьмешся, нічого немає!» Одна справа, якби Міністерство не долучалось до проведення подібних заходів. Зовсім інша, коли за підтримки Міністерства культури України проводяться міжнародні конференції, театральні фестивалі, для яких виділяються бюджетні кошти. А скільки – про це ніхто, включно з першим заступником міністра Фоменко, – не знає?

Наприклад, у 2017 році за підтримки Мінкультури були проведені: 24 квітня – Міжнародна науково-практична конференція «Культурні і креативні індустрії: історія, теорія та сучасні практики»; 18–20 травня – Міжнародна театральна конференція «Опера Європи – 2017 у Києві»; 19–27 травня – ІХ Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії». До речі, «Мельпомена» проводилася й у 2016 році… Наведений перелік заходів не є вичерпним, і повідомлення про те, що до їх організації долучалось Міністерство культури, можна легко знайти й на офіційному сайті відомства, й на урядовому порталі. Тільки від громадськості старанно приховується, скільки ж гривень із податків простих українців на це витрачено? Та чи не завищеними були витрати, наприклад, на проїзд, проживання, харчування учасників?

Складається враження, що скоро Мінкульт треба буде перейменувати на «мінбрех». Бо чиновницька амнезія поширюється не лише на міжнародні культурні заходи, але й на деякі закордонні відрядження Євгена Нищука. Пан міністр просто забуває, що інколи для задоволення своїх приватних потреб використовує бюджетні кошти. Ба більше: забуває, що саме він говорить ЗМІ.

Про мишоловку й безкоштовний сир

Згідно з відповіддю на запит, із 14 до 16 травня 2016 року міністр культури перебував у Стокгольмі (Королівство Швеція). На три дні відрядження витрачено 19 974, 39 грн. За дивним збігом, початок візиту пана Нищука у столицю Швеції збігається з фіналом «Євробачення» 2016 року. Сам міністр свою присутність на цьому заході не заперечує.

30 травня 2016 року інтернет-видання «Главком» повідомило, що «…міністр культури України Євген Нищук літав до Стокгольма на фінал «Євробачення» коштом міністра культури і демократії Швеції Аліс Ба Кунке». Про це він сказав в інтерв’ю. Далі інтернет-видання цитує міністра: «Це була робоча поїздка, яка планувалася раніше».

І тут виникає питання: якщо поїздку міністра культури на «Євробачення» фінансувала його шведська колега, то чому ж ця сама поїздка оплачена й з українського бюджету? Виходить цікава схема: міністр сам собі виписує відрядження, із фондів Мінкульту виділяються кошти на візит, що оплачений вже іншою країною, а «заощаджене» кладеться в кишеню? Звісно, порівняно з іншими міністерствами – це, напевно, «дрібничка», але однаково «приємно»…

Також незрозуміло, як це можливо, щоб офіційний робочий візит в іншу країну державного службовця вищого рівня, який має доступ до державної таємниці, оплачувався шведським міністром? Всім відомо, що безкоштовний сир буває тільки в мишоловці, й завжди за все треба платити. Чим за щедрість шведів розплачувався «голос Майдану»? Цікаво, скільки ще країн спонсорували панові Нищуку участь у модних «тусовках», і за що? Відповідь на ці питання може дати тільки контррозвідка СБУ разом із НАБУ. В цивілізованих країнах міністри йдуть у відставку й за менше. А у нас?