​Плоди децентралізації

«Если я усну и проснусь через сто лет и меня спросят, что сейчас происходит в россии, я отвечу: пьют и воруют. Чего-то хотелось: не то конституции, не то севрюжины с хреном, не то кого-нибудь ободрать»
М. Салтиков-Щедрін

Чи не доводилось вам, панове, планувати власну роботу у зворотньому напрямку, тобто від сьогодення і кудись аж у пережите? Розумію безглуздість такого запитання, але подібне планування «задом – наперед» - не набуття теорії, але цілком реальний винахід КМДА (Київської міської державної адміністрації) і її керівника п. Віталія Кличка. Не треба недовірливо хитати головою, бо коли вам пропонують у червні 2018 року спланувати роботу громадської організації на рік від першого січня того ж року, тобто піврічною подорожжю в минуле, ви або смієтесь, або …я не знаю, як і хто буде ставитись до подібних новацій, боюсь, що просто лайкою тут не обійдешся.

- Чекайте, - заперечите ви,- хіба КМДА – виконавча гілка влади - складається з однієї людини – світової слави українського боксера, шанованого і улюбленого спортсмена України? А навіщо тоді Київська міська рада з повноваженням законодавства? Вона ж незалежна від виконавчої влади? Хіба там немає кому вказати на подібну нісенітницю? Адже принципи поділу влади на три незалежні, але взаємно збалансовані гілки, постали ще у 18 сторіччі як фундамент створення перших цивілізованої доби конституцій Північно-Американських Сполучених Штатів, котрі піднялись на ту пору проти деспотії короля Англії Георга Третього? Та й революційна Франція 1789 року ухвалила конституцію, майже одночасно з колишньою англійською колонією, на основі вчення Джона Локка і Шарля Монтескьє про розділення влади, щоб вже ніколи не допускати деспотизму одноосібного правління чи то короля, чи курфюрста, чи імператора, чи якогось там «глави держави» - царя? Ви не згідні? Ні? Тоді чому ви скептично посміхаєтесь?

Така удавана розмова має лише одне логічне завершення – визнання авторитаризму, явного, чи завуальованого, що постав у Києві злиттям докупи двох посад, двох гілок влади, попри застереження Монескьє про небезпечність в майбутньому злиття в одну вертикаль влади всіх її трьох незалежних гілок, що може обернутись гіршим деспотизмом, ніж імперсько-королівська влада. Не знати щодо злиття трьох гілок влади в одну непохитну вертикаль, але злиття двох незалежних гілок влади – законодавчої і виконавчої – вже відбулось на столичному рівні: Пан Віталій «узаконений» одночасним керівником влади - законодавчої і виконавчої - ще й наречений непередбаченим ніякими законами України терміном «мер», послужливо підхоплений газетярями і телевізійниками.

- Чекайте, чекайте,- невгаває віртуальний опонент, - а Конституція України? Вона ж планувалась і приймалась нехай не народніми зборами (конгресом), як за океаном, або ж Генеральними штатами Франції, а все-таки з урахуванням набутку світової демократії? Таке «злиття» бодай двох гілок влади є проявом беззаконня!

- Заспокойтесь, шановний друже. Українську Конституцію творило вузьке коло спеціалістів, а приймалась однією з трьох гілок влади, а не конгресом або установчими зборами країни. І ті конституційні мудрагелі знали, що робили, коли із визнаного світовим співтовариством терміну «три незалежні гілки влади» ампутували слово «незалежні». Не забудьте, що подібний конституційний покруч приймала не сучасна Верховна рада, а така ж сама, тільки московсько-комуністичного розливу 1996 року, та й ще й з «довіском» УРСР, а, простіше кажучи, структурою московсько-більшовицького окупанта, якому сьогодні сказано «зась!», але його витвором ми й досі керуємось, як досягненням демократії радянського взірця, де все починалось з «Леонід Ілліч сказав, Микита Сергійович і ЦК КПСС…», і звалось це – «диктатурою пролетаріату», щоправда, незгідні з цією назвою нарекли її «диктатурою над пролетаріатом». Так що одноособове посідання одразу на двох стільцях походить від поганої слави комуністичного деспотизму з його «культами особи» та іншими витворами деспотії, такої звичної для будівників прекрасного минулого.

- Добре, добре, - каже, або міг би сказати, невгамовний диспутант, – а яка ж то загроза від подібного злиття двох гілок влади на київському рівні, це ж, зрештою, не рівень держави, до чого тут жахи тоталітаризму?

- Шановний, зверніть увагу, що наша конституція, на відміну від вже названих, які стали взірцем мало не для всіх сучасних конституцій, обзавелась чисто місцевим набутком, надавши Президенту сумнівний ранг «глави держави», що і спричинило всеукраїнську дискусійну замороку: так ми хто – парламентсько – президентська форма правління, чи навпаки?! І будемо ще довго товкти дискусійну воду у ступі, доки над нами буде висіти тяжкою хмарою термін «глава держави».

А знаєте, чому у суспільстві США немає подібної проблеми? А тому що у них відсутній «голова держави» як пережиток феодалізму, а президент є просто головою виконавчої гілки влади, і діє за правилом: президент передбачає, а конгрес вирішує.

- Все! Все! – пішла «теорія», а нам треба живий приклад!

- Будь ласка: на всю безглуздість згаданого планування «навиворіт» за умов ліквідації районних рад у столиці під виглядом «децентралізації», на фоні поширеного безробіття та запровадження влади примарного «мера на двох стільцях» - не дуже швидко ви знайдете охочого втратити хорошу зарплату разом із забезпеченим стільцем під власним задом. Тож не дивуйтесь суспільному мовчанню, а дружньо підтримуймо заходи «демократично» злитої до купи влади «мера»! А щоб, як кажуть, і їлось і пилося, пригадаймо висновок суворого Салтикова-Щедріна:

«НЕДАРОМ ЖЕ ТАК ДАВНО ИДУТ ТОЛКИ О ДЕЦЕНТРАЛИЗАЦИИ, СМЕШИВАЕМОЙ С САТРАПСТВОМ, И О РАСШИРЕНИИ ВЛАСТИ, СМЕШИВАЕМОМ С РАЗНУЗДАНОСТЬЮ. «Мелочи жизни». москва, 1957 г., стр.432.

Олесь ГРИБ, голова Печерського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів( державників)

Фото «Конфлікти і закони»