Для кого не писані закони України

Подробиці

Опубліковано 29.09.2009 18:35

Автор:

Колаж «Конфлікти та закони»

До 17 вересня – дня заходу ветеранів-державників на тему «Українська національна ідея у свідомості українців» - дирекція Київського палацу ветеранів готувалась, як до генерального штурму: запропонований річний план роботи було відкинуто через «пропущений термін подачі»; залу Палацу швиденько віддали комуністам на чолі з вірним симоненківцем Цибенко; запрошення військової молоді Міністерства оборони, з яким ветерани-державники мають сталий зв’язок протягом майже двох років, скасували телефонним дзвінком, а щоб не допустити проникнення до Палацу «бєндєровцев», - так комуністичне збіговисько іменує україномовну спільноту ветеранів, - був викликаний наряд міліції. Вони б викликали і КГБ, але де ж ти його візьмеш на сьогодні?

З кінця 2007 року Київський клуб ветеранів заходами Київради та КМДА перемістився з вулиці Артема до приміщення колишнього кінотеатру по вул.Бастіонній, 11 і прибрав назву «Київський палац ветеранів. Треба сказати слово подяки владі столиці і Печерського району - Палац вдався на славу: прекрасна актова зала на 220 місць, сучасна проекційна апаратура, бібліотека, медичні кабінети - взірцевий культурно-оздоровчий комплекс для ветеранів війни і праці. Тільки от біда, виявляється, для ветеранів, та не для всіх. Якщо ви, наприклад, запитаєте, чому у музейній кімнаті Палацу присутні тільки експонати , які висвітлюють виключно часи другої світової війни і роль сталінських діячів, де і словом не згадується ні про здобуття Україною незалежності, ні про її Героїв, відзначених Указами Президента, то ви, на думку директора Палацу Г.І. Глєбова і його заступника В.П.Литвиненка, м’яко кажучи, не туди потрапили.

Не дивлячись на назву «Київський палац ветеранів», комуністи, невідомо з якої причини, вважають Палац виключно здобутком комуністів, щоправда, ніким і нічим це не передбачено, а конституційна норма гарантує рівні права для всіх зареєстрованих ветеранських об’єднань. Так вже склалось, що в стінах Палацу зустрілись два напрямки ветеранів - перший, що утворився за часів комуністичного панування, - погляди цих людей звернені у радянське минуле, - і новоутворений вже в часи незалежності, - діяльність останніх нерозривна з майбутнім незалежної демократичної України. Ні практика минулого, ні особливості політичних платформ нічого не варті, якщо ті і другі не знайдуть спільної мови. Україна варта того, щоб її діти створили міцну, заможню державу, яка опирається на власні сили і відкидає будь-який зовнішній протекторат. На керівництво міста і Палацу держава поклала неабияку відповідальність: керуючись Конституцією України, зберігати мирні відносини різних за поглядами ветеранських організацій задля розбудови нової демократичної держави, знаходити точки дотику, співпраці. Адже у сучасної України набагато більше невідкладних соціальних проблем, ніж з’ясування хто, коли і де більше мав рації і кому годиться більший споруджувати монумент.

Політика розпалювання, нацьковування мусить бути заборонена, а призвідці, незалежно від рангу, відправлені у відставку. Незважаючи на невдоволення вчорашніх «сталінців», «ленінців», «брєжнівців», дирекція Палацу згідно вимог закону змушена була надати можливість ветеранам нової формації провадити у залі Палацу власні заходи, - за майже два роки їх набігло більше двох десятків - але тематика яких виявилась несумісною з ідеологією протилежної сторони: «НАТО і Україна», «Проголошення незалежності України Четвертим Універсалом», «Проголошення Карпатської України», «Герої України: Роман Шухевич, Олекса Гірник, В’ячеслав Чорновіл». Оскільки точки дотику двох напрямків ветеранів не перетинались - кожний робив власні заходи в окремий час - то і відвертого протистояння можна було уникати. Справа ускладнилась через вимоги ветеранів-державників урівняти їх права з правами інших ветеранів, щоб поряд з експонатами радянської доби створювати виставки в музейній кімнаті, присвячених сьогоденню та історії боротьби України за незалежність. Організаторам заходів почали закидати звинувачення у «загостренні» ситуації. Ветеранам нової-державницької - формації неодноразово пропонувалось задля «єдності і примирення» вступити до прорадянсько налаштованих об’єднань, що означало б відмову від курсу на незалежну суверенну, соборну державу. Стало зрозумілим, що керівництво Палацу та ветеранів - комуністів не влаштовує саме ствердження української незалежності, курс Президента, а розвал комуністичної імперії сприймається ними, як, скажімо, і для екс-президента Росії Путіна, найбільшою катастрофою ХХ сторіччя. Право кожної людини мислити і вибирати можливі ідеології гарантоване Конституцією, тільки чому за настановою Головного управління соціального захисту населення КМДА це право надано лише комуністичним ветеранам? І чому позиція примирення політичних опонентів на ґрунті Конституції, сприйнялася керівниками як ворожа? На жаль, віджилі політичні стереотипи окремих керівників, яким доручена доля Палацу, виявились міцнішими, ніж турботи про насущні питання сьогодення, що привело до загострення протистояння двох таборів ветеранів, яким, по суті, нема чого ділити. Так, виконуюча обов’язків начальника Головного управління КМДА по соціальному захисту населення Тетяна Костюренко на наспіх скликаних зборах ветеранів оголосила свій власний курс на комуністичну партію неіснуючого Совєцького Союзу,як, до речі, і неіснуючої КПСС, оскільки вона «не соромиться визнавати себе комуністкою, гордою за свій партквиток, який вона свято береже». Питання політичної сакраментальності є особистою справою в.о. начальника Головного управління і не допустиме у деполітизованій державній установі. Т. Костюренко прекрасно розуміє, що подібні заяви здатні лише розворушити приспані образи і амбіції, і свідомо іде на цей крок, знаючи про кволість сучасної виконавської влади та атмосферу безкарності для порушників закону. Чи заступник директора Палацу В.Литвиненко після провокативної заяви керівника Т Костюренко прибрав зі свого кабінету портрет людожера Сталіна - організатора голодоморів і масових убивств мирного населення? Чи треба дивуватись, що комуністична газета «Кієвський вєстнік» вивергнула на членів Всеукраїнського об’єднання ветеранів політично похабну статтю із звинуваченням ненависних їм ветеранів в… убивствах разом з ГЕСТАПО мирних громадян України? Можна собі уявити почуття задоволення Т.Костюренко, коли вона відкрила «Києвський вєстнік» за 15 травня 2008 року під промовистою назвою: «Київський палац ветеранів потребує захисту»: «Тоді (час заснування Палацу) і гадки не було, що на все готове прийдуть до нового Палацу ветеранів ті, хто в роки Великої Вітчизняної війни воював на боці загарбників проти своїх братів і сестер, батьків і матерів, хто допомагав окупантам грабувати Україну, здійснювати каральні акції проти свого народу». Підписи: генерал-майор авіації А.М.Гордєєв, полковники М.А.Подуст, Г.В.Циганков, М.А.Царьов, як бачимо, всі українці, всі борці за її незалежність. Особливу ненависть борців за соціалістичний концтабір викликає символіка Всеукраїнського об ‘єднання ветеранів: потиск двох рук на фоні мирного плуга і меча, застромленого в землю. «А чиї ж то руки?! - не вгавають червоні полковники і генерали, - Тих, хто катували населення України, яке не бажало коритися окупантам?» Як бачимо, Т.Костюренко не одна зберігає партквиток сталінського ґатунку, просякнутого кров’ю мільйонів жертв ГУЛАГу, а щоб правда про катування не вийшла з-під землі, служителі сталінської системи, сьогодні прирівняної ПАРЄ до гітлерівського нацизму, голосно верещать, проливаючи фальшиві сльози над могилами закатованих жертв їхньої ж тоталітарної системи диктатури пролетаріату. Це стає можливим через нерішучість сучасної влади, яка ховає очі від історичної правди, боячись заявити, що повалення Української Народньої Республіки, убивство членів Центральної Ради та загарбання території України з включенням їх до «добровільного Союзу» є актом окупації, що вся ота кампанія по роздмухуванню «вітчизняної війни» не має відношення до України, де два окупанти - більшовицька Росія та нацистська Німеччина - змагалися за право бути господарем на землі українського народу. Рада Київського міського відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів заявляє, що в її рядах немає жодного карателя із спец. загонів НКВД - правої руки комуністичної партії Совецького Союзу - або ГЕСТАПО – такої ж правиці націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, які стріляли в потилицю приречених жертв!

Політичний провокатор Т.Костюренко збирає посіяний врожай ненависті. На зборах вона дозволяла собі виривати мікрофона з рук членів Всеукраїнського товариства політв’язнів О.Сергієнка та О.Гриба, тільки тому, що це не відповідало її політичним поглядам: доки я на своїй посаді - не вагаючись заявила тимчасовий керівник Головного управління,-портрета Р.Шухевича не буде в Палаці! Т.Костюренко поки що не президент, і повинна була б нести відповідальність за порушення 106 ст. Конституції, яка проголошує обов’ язковість виконання Указів Президента по всій території України. Зрештою, для Т.Костюренко зовсім не обов’язковим є посідання посади начальника управління соціального захисту населення, де вона разом з «чорними полковниками» (грецький варіант) перетворює за державні гроші культурно-оздоровчий заклад ветеранів на гніздо ненависті до нової незалежної України.

Сімнадцятого вересня на порозі ветеранів-державників постала на чолі з членом ЦККПУ Цибенком група обкомівської зовнішності осіб, що силою намагались довести своє: «права не дають, а беруть». Цим привабливим правилом скористались і ті, кого силою не пускали до Палацу.

Дирекція Палацу знаходилась поряд, виглядаючи наряд міліції, що не дуже поспішав.

В кабінеті директора Глєбова стало тісно від ображених політичним хамством ветеранів. Було соромно і неприємно усвідомлювати, що вакханалія безправ’я, неначе в часи «розвинутого соціалізму» продовжує знущатись над людьми при повній інертності чи то дійсно бездарної влади, чи, можливо такої, що прикидається немічною. Боячись зростаючого скандалу, директор погоджується надати лише світлицю - досить простору і ошатну кімнату, в якій не вистачило стільців для всіх присутніх. Чому нас не пускають до актової зали, де тільки що завершили свою роботу Цибенко та «со товаріщі»? - запитують ветерани. Чому люди поважного віку мусять стояти на ногах через відмову директора надати залу, заявка на яку була подана вчасно? Десь на споді душі директора Глєбова Г.І. ворушиться таки сумнів у законності власних розпоряджень, і він, нарешті, дає команду відчинити двері. Світла в залі не буде через «економію електоренергії, це саме стосується і мікрофонів. Чи треба нагадувати, що комуністичний захід не мав подібних обмежень? Ветерани вимагають повернути на сцену державний Герб «Тризуб», який вони за власні кошти подарували Палацу, і який виставляється на сцену лише з приходом «бендєровцев». Нарешті Герб встановлено, орден «Побєди» з кремлем і червоною зіркою видалений, збори розпочалися. Міліція у залі спокіно слухає, як люди вітають групу Миколи Коханівського, яка на виконання Указу Президента зробила перший крок до демонтажу бовванів убивцям та організаторам голодомору.

Нам, українцям, нема на що сподіватись, ми будемо вдаватись до самозахисту і на силові акції будемо відповідати адекватно, щоб там не співали перелякані «толерантщики», для яких комуністи, що відзначились формою скаженого державницького бандитизму, ближчі, ніж небезпечні державники-«авантюристи». Ми вимагаємо лише одного - поваги до законодавства України та конституційних прав громадян.

Чотирнадцятого жовтня о 16.30 в приміщенні Палацу відбудеться захід, присвячений Героям УПА і генерал-хорунжому Роману Шухевичу. Запрошена служба СБУ, яка має виставку, присвячену Українській повстанській армії. Комуністам буде надзвичайно цікаво послухати.

Олесь ГРИБ, голова Печерського відділення Ветеранів-державників

Наступна стаття »