Олександра Попова спіткатиме доля в’язня за кримінальні злочини

Чим далі, тим більше влада, перевищуючи свої повноваження і порушуючи закон і Конституцію України, нахабніє. Останнім скандалом червня став не лише провал підготовки до ЕВРО та звинувачення від європейців української влади у крадіжці 4 мільярдів євро, а ще й поповський референдум.

Не встиг незаконно призначений голова КМДА Олександр Попов простягнути вперед праву руку і, посміхаючись з блакитного екрану, промовити: «Референдуму бути!», як в чергове та з новою силою на нього посипався шквал емоцій розлюченої київської громади. Впроваджуючи нові піар-технології в рамках власної передвиборчої кампанії та прагнучи закріпити у свідомості довірливих киян постулат «Попов - громадська думка - справедливість - світле майбутнє », голова КМДА явно перестарався, пихато ототожнюючи себе з київською громадою, а власну передвиборчу кампанію - з першим київським Референдумом, який, в першу чергу, передбачає реалізацію знов ж таки поповського Генерального плану розвитку Києва до 2025 року.

Почнемо з того, що у Попова НЕМАЄ ЮРИДИЧНОГО ПРАВА ОГОЛОШУВАТИ РЕФЕРЕНДУМИ. Це – прерогатива Київради, депутатів якої Партія регіонів зацькувала до такого стану, що вони вже й не дзяволять навіть тоді, коли у них відбирають бізнес представники влади Януковича.

Оголошуючи Референдум, кедебіст Попов усвідомлював жалюгідність свого становища та провальність цього проекту. На фоні його останніх звершень, направлених проти історичного Києва, йому б було краще мовчки спостерігати, разом із закадичним товаришем Кроліком, за подіями Чемпіонату та чекати спаду негативних емоцій розлюченої київської громади. Але недомер - заручник ситуації, тож зобов’язаний виконувати команди Януковича та його спонсорів.

А вибори до Верховної Раду невпинно наближаються. Опозиція об’єднується, агресивно-направлений настрій проти Партії регіонів у суспільстві наростає, і регіонали, шкірою відчуваючи бурю, форсують події. Задля цього вони і відкопали нікому не відомий, абсолютно сирий генеральний план розвитку Києва, який, будучи затвердженим на рівні Київського Референдуму, за законом не матиме перспективи у майбутньому бути оскарженим чи навіть допрацьованим ані на рівні Верховної ані Міської ради…

Загалом, епопея з Генпланом розпочалася ще за часів Черновецького. Рішення про його створення було прийнято міськрадою у 2008 році з чітким зазначенням строків затвердження у 2010-му. Проте у призначений термін було затверджено лише концепцію документу. А от Генплан планували прийняти спочатку навесні, а потому до кінця 2011-го року. Проте у грудні минулого року документ лише потрапив від розробника до Головархітектури, після чого почалася скандальна низка нарад і слухань. В архітекторському середовищі взимку навіть подейкували, що Попов має намір звільнити начальника профільного главку Сергія Целовальника. Формально - головному архітекторові Києва 25 січня виповнилося 60 років, але фактично(подейкували у коридорах управління) це мало стати покаранням за провал розробки Генплану. Та навесні 2011-го Віктор Янукович зажадав прийняти документ до Нового року, а регіональні політтехнологи вирішили об’єднати затвердження довгоочікуваного документу із передвиборчою мерською кампанією Олександра Попова. Тож колесо фортуни було запущено.

Насправді, затвердження Генплану як такого, та й ще прискореними темпами, нікому у столиці не потрібно. Не потребує цього і діюча міська влада. Критика документу настільки шалена, що форсування процесу його прийняття лише нашкодить Попову і Партії регіонів, що асоціюється з ним, - як напередодні парламентських, так і київських виборів. Проте на обговоренні питань поліпшення транспортного сполучення, обмеження будівництва, збереження історичної спадщини та зелених зон (які начебто присутні в документі) можна заробити достатньо політичних балів. Тож, відчуваючи єдиний свій козир, Попов змушений йти ва-банк та за вкрадені з бюджету гроші створювати балаган та переконувати киян у необхідності прийняття стратегічно важливого для столиці документу.

Щодо неправомочності Олександром Поповим проводити будь-які референдуми говорить і Олександра Кужель:

«Київський референдум – ще одна з великих маніпуляцій, до яких вдається влада. По-перше, референдум у столиці мають призначати депутати Київради, а ніяк не керівник виконавчої влади Олександр Попов, якого нав’язала киянам Адміністрація Президента. По-друге, Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» чітко визначає, що «Діяльність державних і громадських органів, які беруть участь у підготовці і проведенні референдуму, здійснюється  відкрито і гласно. Всі рішення, що стосуються референдуму, підлягають опублікуванню засобами масової інформації». Хтось з киян взагалі бачив, за які саме рішення ми будемо голосувати? Головне, заради чого організується пафосна вистава під назвою «Київський референдум» - це легалізація Генплану розвитку, надання сумнівному документу легітимності. Ані експерти, ані фахівці містобудування не мають можливості ознайомитись з Генпланом розвитку столиці, і це невипадково. Тому що зрозуміло - у цьому плані не залишається місця киянам. Планом забудови міста, передбаченим Генпланом, Олександр Попов, не змінюючи границь міста, планує ввести в експлуатацію 28 мільйонів квадратних метрів житла. Тож логічно, що це відбуватиметься за рахунок зелених зон міста, парків та скверів. Прикриваючись проектом, Попов створює для нас «афтаназію Крима». Крім того, апелюючи до соціальних виплат пенсіонерам та малозабезпеченим киянам, Попов привласнює собі чужі заслуги. Ці виплати давно відбуваються й без його втручання. Сьогодні на одного депутата Київради приходиться бюджет, що набагато перевищує бюджет одного депутата Верховної ради в обсягах цілої країни за можливістю лобіювання та освоювання. Як на мене, для міста вкрай важливо повернути самоврядування і прийняття рішень на рівні районних рад. Зараз у Києві створено таку вертикаль влади, за якої корупціонери безсоромно витрачають гроші міської громади, а громада не має права навіть втрутитися та припинити процес дерибану. На сьогодні Попов взяв у Києва в борг 15 млрд. гривень й розраховує повертати гроші за рахунок продажу будівель та земель міста. Тобто, за борги Попова будемо розраховуватись ми, кияни. Важливо, щоб всі це розуміли. І ось нещодавно до мене телефонували за допомогою працівники музею Києва, який знову виселяють з приміщення. Андріївський узвіз розтрощений вщент, на торги виставлений Гостинний двір, єдина Центральна дитяча бібліотека на проспекті Перемоги припиняє своє існування , її планують розмістити в одному з приміщень заводу «Більшовик», а приміщення бібліотеки перепрофільовується у київський циганський театр «Романс». І це лише початок. Все, що є дорогим та знаковим для киян, історія та духовність – все піде на продаж. У той же час питання, що насправді є важливими для мешканців столиці - екологія міста, паркувальні місця, якість питної води, безробіття та працевлаштування киян на Референдумі не розглядатимуться».

Референдумом, начебто підтриманим киянами, Олександр Попов відчайдушно намагається легалізувати київську владу, яку, як відомо, ніхто не обирав. Більшість з депутатів Київради дісталися Попову у спадок від божевільного Черновецького. Вони отримали від регіоналів тимчасову індульгенцію, проте з жахом чекають на вибори до міської ради, оскільки усвідомлюють, що настане покарання за розкрадання київських земель та будівель і, напевне, вже наступного року.

Щоправда, і в Київраді деякі фракції говорять про незаконність діяльності Попова та його афери з референдумом. Та цікаво: чи досягне очікуваного результату Фракція «УДАР Віталія Кличка», що на днях заявила про те, що столична влада приховує від депутатів Київради документи щодо проведення місцевого референдуму, ініційованого головою КМДА Олександром Поповим, а тому і має намір у судовому порядку оскаржити призначення референдуму, якщо таке відбудеться: «Відповідно до закону, рішення про призначення референдуму у столиці має прийняти Київська міська рада. Якщо таке рішення буде прийнято, - воно, без сумніву, буде оскаржено в суді». В «УДАРі» переконані, що міська влада намагається приховати документацію, оскільки підготовка «референдуму Попова» пройшла з численними порушеннями. Так, зокрема, під час зборів ініціативних груп не були дотримані вимоги профільного закону, кожна із груп не зібрала необхідної кількості підписів, а агітаційна кампанія на підтримку референдуму фінансується з невідомих джерел.

«Закон чітко регламентує, що кожна з ініціативних груп має зібрати підписи 10% киян, які мають право брати участь у референдумі. На сьогодні це 216,1 тис. підписів. Проте 334 тис. підписів збирала 61 ініціативна група, що вже є підставою для відмови у врахуванні цих підписів. Більшість зборів ініціативних груп проходили із значними порушеннями, що зафіксовано на відео», - заявляють представники фракції «УДАР Віталія Кличка». Відповідно до закону, фальсифікація документів з референдуму є кримінальним злочином, за який передбачено ув’язнення строком до трьох років» -  нагадують автори заяви.

Не стоять осторонь і бютівці. Вони теж наголошують на протизаконності афер від Попова. Та чи зможуть депутати Київради від БЮТ переконати правоохоронні органи в необхідності виявити джерела фінансування референдуму, на який Олександр Попов витратив десятки мільйонів гривень, а в разі порушення Законодавства притягти недоміра до кримінальної відповідальності? Як не крути, а закон нині як дишло. Причому, повернуте у бік Партії регіонів.

Сергій ПУПОК