​Обухівський ТЦК підіграє аферистам, бо шахрайка дотична до служок 95 кварталу?

Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, які мали б стати інструментом організації оборони держави, на практиці давно себе дискредитували як осередки системного свавілля, корупції та приниження людської гідності. А в українців вони з деяких пір асоціюються з насильницьким людоловством у найгірших традиціях НКВС, з розпродажем білих квитків за шалені хабарі, на які їхні представники з легкістю купують елітну нерухомість за кордоном у час, коли інші гинуть на фронті.

Але на цьому тлі наразі вирізняється Обухівське ТЦК Київської області, представники якого дуже схожі на потенційних учасників цинічної шахрайської схеми. І тут мова йде вже не лише про корупцію, а про можливу змову із шахраями, спрямовану на заволодіння грошовими виплатами, які держава передбачила для родин загиблих. І тут питання не в самих коштах, а в тому, що це – бюджетні кошти, які повинні мати цільове призначення, але не розбазарюватись, даючи можливість ці кошти отримати і шахраям. Якщо правоохоронні органи підтвердять, що представники ТЦК замість того, щоб притримати бюджетні кошти до встановлення істини, просто допомагали шахрайці (а постраждала подала заяву до поліції на дії нотаріуса Соловчук Л.В. та Обухівського РТЦК та СП), то йтиметься не просто про службове порушення, а про запроваджену схему, котра може існувати не лише в Обухівському ТЦК, а й бути розповсюдженою і в інших.

Загалом, коли питання починає стосуватись грошей, люди, подекуди, втрачають не лише совість, а й здоровий глузд. Про ситуацію, що дуже схожа на шахрайську схему, з якою стикнулась одна вдова, наша редакція писала в матеріалі Знахабнілі представники слуг народу: урвати хоч що, хоч де, особливо гробові, розказавши, як мадам-служка (бо вона дотична до 95 кварталу), використовуючи юридичні шпаринки, бажає обійти закон.

Однак ситуація продовжує набирати обертів, оскільки, як це не дивно, вся система постала саме проти удови, але аж ніяк не проти тих осіб, які, у тій чи іншій мірі, у цій схемі задіяні. І, навіть, якщо сам держорган саме до цієї схеми не дотичний, він вперто покриває учасників схеми, що змушує робити припущення, що сама структура в державі зацікавлена покривати шахраїв, недобачаючи «нюансів та порушень».

Керівники Обухівського районного ТЦК і СП вчергове підтверджують, наскільки глибоко зруйновані інституції, які мали б стояти на сторожі справедливості та честі військовослужбовців та гідності їхніх родин. Історія, що і надалі відбувається навколо загиблого Вадима, є кричущим прикладом службового свавілля, замовчування, зловживання повноваженнями, а можливо, і співучасті у шахрайстві на багатомільйонну суму.

Військовий загинув 20 грудня 2024 року. Дружина загиблого тільки 31 грудня 2024 року звернулась, аби отримати свідоцтво про смерть чоловіка. Однак з’ясувалось, що ще до отримання свідоцтва про смерть дружиною, до Обухівського ТЦК в інтересах громадянки Г. надходить лист від адвоката Хомича, на який керівник ТЦК Коваленко відповідає дуже швидко. Дев’ятого січня дві тисячі двадцять п’ятого року ТЦК вже надало відповідь, доклавши адвокату документи, які були до того виписані безпосередньо на ім’я дружини. Обухівський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, повідомляючи адвокату Ігорю Хомичу, представнику громадянки Г., відповідь на запит, що стосується загиблого військовослужбовця Вадима, самовільно і без будь-якого огляду на законодавство, допустився грубих порушень законодавства України. Ба більше: коли дружина дізналась про таке самовільне і нахабне ставлення до її персональних даних і почала вимагати пояснень від полковника Коваленка, він просто… став падати на дурку і прикриватись захистом персональних даних та … секретною інформацією, повідомляти, що не може надати відповідь на жодне звернення. Чи не дивно?

Ні, ну справді, цікаво: полковник, не повідомляючи законну дружину, роздає її документи будь-кому, не переймаючись наслідками, а коли його ловлять на порушенні, розказує про секретність?

Тож, повідомляємо полковнику Коваленко, що відповідно до статті 11 Закону України «Про захист персональних даних», обробка персональних даних без згоди суб’єкта дозволена лише у визначених законом випадках, серед яких відсутній запит адвоката, який діє в інтересах особи, що не є членом родини загиблого і щодо якої існує судове рішення (яке вона і хоче оспорити) про виключення батьківства. Згідно зі статтею 14 цього закону, розпорядник персональних даних зобов’язаний повідомити суб’єкта персональних даних про передачу його даних третій особі, якщо інше не передбачено законом або судовим рішенням. У даному випадку таке повідомлення не було надіслано вдові військового, що є прямим порушенням вимог закону. Крім того, відповідно до статті 1223 Цивільного кодексу України, право на спадкування виникає у спадкоємців після смерті фізичної особи. Стаття 1261 цього кодексу чітко визначає черговість спадкування: у першу чергу спадкоємцем є той із подружжя, який його пережив, а потім діти спадкодавця та його батьки. Таким чином, саме дружина є спадкоємицею першої черги, нарівні з дітьми. Проте, у зв’язку з тим, що існує рішення суду (яке оспорюється), яке встановило, що загиблий не є батьком дитини мадам Г, її син не має юридичного статусу дитини загиблого і, відповідно, не може вважатися спадкоємцем, поки не буде проведено ДНК-експертизу, оскільки загиблий не вважав цю дитину своїм біологічним сином. Звісно, полковнику адвокат Хомич міг не повідомляти про рішення суду та й міг і зауважити, що ухвалою те рішеннявідмінили, проте, поки справа знаходиться в Голосіївському суді, а мадам Г. не приведе свого сина на ДНК-експертизу (якої вона свідомо уникала, незважаючи на ухвалу програного нею суду), говорити про щось щодо отримання виплат та спадщини – дивно. Це розуміє будь-яка нормальна і цивілізована людина. Враховуючи, що громадянка Г. подала заяву до ТЦК з метою отримання документів для подальших фінансових претензій щодо компенсацій, ТЦК був зобов’язаний провести правову перевірку обставин, у тому числі наявності судового рішення, що прямо виключає батьківство загиблого. Замість цього керівництво ТЦК без жодного повідомлення законній дружини, передало третій особі документи, які містять її, дружини, персональні дані, а також довідку, що раніше видавалася лише дружині.

У цьому контексті слід наголосити, що частина перша статті 19 Закону України «Про звернення громадян» передбачає, що звернення, які стосуються інтересів інших осіб, розглядаються лише за наявності належним чином оформленого доручення або згоди таких осіб. Тобто, навіть при наявності адвокатського запиту, полковник Коваленко мав би перевірити, чи не зачіпає відповідь права та інтереси третьої сторони, безпосередньо удови, і принаймні повідомити її про відповідне звернення.

Фактично ж, полковник Коваленко не тільки не повідомив вдову загиблого, а й приховав від неї всю інформацію, які саме документи були передані адвокату та на якій підставі. При цьому, у відповідях на запити удови, а також ЗМІ, представник ТЦК цинічно посилається на захист персональних даних, тоді як у випадку адвоката сторонньої особи цей принцип проігноровано.

Загалом полковник Коваленко вважає спілкування зі ЗМІ марною тратою часу, як і відповідати на запити, які ЗМІ надсилають. Редакція відправила запит 19.03.2025 р. щодо пояснення, чому в ТЦК роздають наліво і направо персональні дані рідних загиблого. Однак відповіді на запит не було. Тоді цей запит було завезено безпосередньо до будівлі Обухівського ТЦК, але і тоді відповіді ніхто давати не збирався. Тож, було направлено запит до уповноваженого з прав людини щодо відмови Обухівського ТЦК у наданні відповіді на журналістський запит, ігнорування обов’язку відповідати в передбачений законом строк, а також щодо можливого незаконного розголошення персональних даних рідних загиблого військовослужбовця. А паралельно було знайдено номер телефона полковника і запит скинуто йому на вайбер. Переписка вийшла дивною, бо полковник послався на ПСІ (Порядок службового інформування та реагування у Збройних Силах України). Проте цей документ жодним чином не скасовує вимог чинного законодавства щодо права громадян на інформацію, реагування на запити ЗМІ, а також вимог до обробки персональних даних. І редакція у відповіді у вайбері повідомила, що не запитувала персональних даних.

Однак, відповідаючи уповноваженому, полковник, видко забув і про запит, що реєструвався у ТЦК 01.04.2025р., і про переписку у вайбер, а тому відписка до уповноваженого почала «грати» датами, коли вийшло, що запит від 19.03.2025 р. надійшов їм 01.04.2025 р. і свою відповідь вони відповідно датували 04.04.2025 р.

У сукупності усі ці дії представників Обухівського ТЦК мають ознаки перевищення службових повноважень, недбалого ставлення до виконання обов’язків, порушення законів України «Про захист персональних даних», «Про звернення громадян», а також положень як цивільного, так і кримінального кодексів. З огляду на викладене, такі дії повинні стати предметом перевірки з боку Міністерства оборони України, Уповноваженого ВРУ з прав людини та, за наявності ознак кримінального правопорушення, навіть Державного бюро розслідувань, куди і звернулася удова загиблого.

А привід звертатись – є, адже дії Обухівського РТЦК та СП у справі її загиблого чоловіка свідчать про систематичні, послідовні та свідомі порушення низки норм законодавства України. Що дуже легко прослідковується.

Так, удова, у перших числах січня 2025 року, звертається до ТЦК, як його єдина законна дружина і надає всі документи щодо обставин загибелі чоловіка та підтверджує, що у загиблого не було дітей (оскільки вона знає про рішення суду від 16 жовтня 2023 р., справа №752/18154/21 провадження №2/752/1417/23, щодо не визнання батьківства до сина мадам Г. та відмову чоловіка від старшого сина, і ще не була в курсі, що мадам Г. подала до суду на оскарження того рішення). Однак службові особи ТЦК, зокрема полковник Коваленко, свідомо приховали від офіційної дружини факт попереднього звернення адвоката Хомича від імені мадам Г. При цьому, відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян», суб’єкта звернення, що стосується інших осіб, мають про це повідомити. Тим більше, коли йдеться про спадкові права, відповідно до статей 1261, 1268, 1270 Цивільного кодексу України, дружина є спадкоємцем першої черги, а будь-які інші претенденти на спадщину мали б бути належним чином повідомлені, особливо в умовах наявного судового рішення про відсутність родинного зв’язку і його оскарження.

Згодом, 6 січня 2025 року ТЦК, маючи в документах свідоцтво про шлюб, тим не менш запитує підтвердження удови статусу як дружини, роблячи Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян, наче має сумнів у законності наданих документів, ігноруючи при цьому принцип правової визначеності, гарантованого ст. 2 Цивільного процесуального кодексу, та ознаки зловживання владою, що підпадає під ст. 364 ККУ, що дуже схоже на мету перешкоджання реалізації вдовою її прав.

При цьому, не повідомляючи вдову про існування альтернативного спадкоємця, вже 9 січня 2025 року полковник Коваленко офіційно відповідає адвокату Хомичу, підтверджуючи можливість подальших дій з боку мадам Г, і запрошує її приїхати до ТЦК для оформлення виплат, що має всі ознаки умисного замовчування інформації, яка прямо стосується прав законної дружини. Також, вже 14 січня 2025 року ТЦК звертається до військової частини із запитом про документи для виплати 15 мільйонів гривень компенсації, знову, забувши повідомити про такі дії дружину загиблого. Хіба такі дії без врахування позиції і заяв дружини загиблого та без повідомлення про запит на величезну суму компенсації, не мають ознаки службової недбалості і не підпадають під ст. 367 ККУ і не свідчать про свідоме ігнорування вимог ст. 16 Закону України «Про захист персональних даних»?

А вже 21 січня 2025 року свідки бачать громадянку Г. поблизу Обухівського військкомату. Як згодом обмовився майор Сташевський в присутності журналіста, вона таки написала заяву на виплату 15 млн., але при цьому (і це важливо!) копію свідоцтва про смерть вона отримала лише 28 січня, тобто… через тиждень після написання заяви в Обухівському ТЦК. Отже, виходить, в Обухівському ТЦК були вдоволені лише адвокатським запитом Хомича та свідоцтвом про народження дитини, при цьому - повністю ігноруючи всі заяви законної дружини. Але полковник Коваленко не може не знати, що якщо заява на виплату подається без належного пакета документів, включно з документом, який підтверджує сам факт смерті, то подібне є грубим порушенням процесуального законодавства з боку ТЦК, яке мало б відмовити в прийнятті заяви без повного переліку обов’язкових документів. А це свідчить про фальсифікації в діях службовців ТЦК та використання документів дружини загиблого без її відома, що має ознаки шахрайства та підробки документів і підпадає під ст.190, 358 Кримінального кодексу України.

Розуміючи, що щось відбувається ненормальне, удова загиблого 11 березня 2025 року знову подає письмову заяву до ТЦК про можливе шахрайство, зазначаючи, що в Голосіївському суді Києва хоч мадам Г. і оспорює судове рішення виключення батьківства, наразі рішення суду - немає, як і не проявляється бажання мадам Г. самій, свідомо, привести дитину на ДНК експертизу і законно закрити питання. Замість чесного доведення батьківства, мадам Г. почала вдаватись у юридичну казуїстику. Чому? Що заважає закрити питання чесно, через ДНК-експертизу, якої мадам Г. уникала у 2023 році (будучи належним чином повідомленою) і якої чомусь уникає сьогодні, хоча, для цього навіть не потрібно рішення суду, бо можна провести її добровільно і принести заключення експертизи. Але до таких дій ані мадам Г., ані її представник – не вдаються.

Однак керівництво Обухівського ТЦК не збиралось вчиняти ані по совісті, ані по закону і не надало офіційній дружині загиблого відповіді, а натомість майор Сташевський знову поставив питання про наявність у загиблого дітей, хоча співробітникам ТЦК на той момент вже було відомо про «сина», а, згодом, і про існування сина Дмитра (від якого відмовився загиблий, але на якого лишив заповіт), і про рішення суду щодо невизнання батьківства та про перегляд цього рішення в суді. Проте, ігноруючи всю наявну інформацію, полковник Коваленко та майор Сташевський пішли на умисне приховування інформації, яка безпосередньо стосується спадкових прав дружини загиблого та порушення принципу добросовісності і відкритості, встановлених у ст. 3 цивільного кодексу.

Не отримуючи відповідей від полковника Коваленка, проте бажаючи все ж розставити акценти, дружина загиблого, записавшись заздалегідь, 1 квітня 2025 року приходить на особистий прийом до цього полковника. Однак Коваленко уникає зустрічі, надсилаючи замість себе майора Сташевського, який і передає удові відзнаку «За поранення». Проте в документах ТЦК чомусь вказано, що саме полковник Коваленко особисто вручав цю нагороду 4 квітня, що є внесенням недостовірних даних до офіційного документу, тобто, згідно ст. 366 ККУ - службовим підробленням. Більше того, у дружини загиблого виникла обґрунтована підозра, що полковник Коваленко міг вручити аналогічну нагороду й іншій особі, видаючи її за дружину загиблого, що тягне за собою кримінальну відповідальність за подібні дії. Тим паче, що мадам Г, почавши збір документів на виплату, в якийсь момент на своїй сторінці у ФБ почала вносити зміни у свої старі дописи, вказуючи в них, що вона «дружина», а загиблий – її «чоловік». Можливо, мадам Г. не в курсі, що Фейсбук залишає всі зміни та редагування, які легко відслідковуються, однак, коли жінка, котра під час першого судового процесу у 2023 році про визнання батьківства писала колишньому коханцю прокльони, так і не привівши дитину на ДНК-експертизу, після загибелі коханця починає вносити зміни у дописи ФБ, вказуючи себе дружиною, це означає шахрайство, бо мадам Г. точно ніколи дружиною загиблого не була.

Як не крути, але якщо зібрати всі факти до купи, то вони вказують не лише на приховування інформації, а й службове підроблення, потенційне шахрайство, а також грубі порушення норм адміністративного, цивільного та кримінального законодавства.

Удова думала, що, якщо звернеться до Обласного ТЦК Київської області, то ситуація якось зміниться. Однак виявилось, що керівник цієї установи теж не дуже поважає закон, а вдів, які йому набридають скаргами, вирішує… залякувати кримінальною відповідальністю, заявляючи, що бугаї в ТЦК - це держслужбовці. Але як може бути, коли замість адекватного реагування, відбувається залякування? Чи дійсно, припущення про схематоз в усіх ТЦК України є небезпідставним? Можливо, на це питання відповідь нададуть з міністерства Оборони та керівництва Сухопутних військ. Побачимо…

А поки що, якщо ж дії співробітників ТЦК розглядати паралельно з діями нотаріуса Соловчук Л.В., котра, у порушення вимог Цивільного кодексу та закону «Про нотаріат» проігнорувала наявність двох заповітів (матері загиблого та самого військового в інтересах його сина Дмитра), не згадала і про судову тяганину і, всупереч вимогам Цивільного кодексу, склала заяву в інтересах сина мадам-служки Г, в якій зазначено, що «цією заявою що спадщину я приймаю з чого б вона не складалась і де б вона не знаходилась, документи, що стосуються моїх спадкових прав, а також додаткові відомості щодо вирішення питання успадкування мною будуть надані пізніше», точно знаючи, що фраза, як «з чого б вона не складалась», є надто розпливчастою і юридично некоректною, оскільки спадкоємець має приймати не умовну або гіпотетичну спадщину, а чітко визначене майно померлого. Тим не менш, нотаріус, схоже, не вважала за потрібне прибрати з тексту заяви двозначні формулювання, як і не збиралась дотримуватись закону, згадуючи всіх спадкоємців (навіть, якщо і не знала про судову тяганину та заочне судове рішення від 16 жовтня 2023 року, а також про поновлений розгляд), але зобов’язана була перевірити як наявність заповітів, так і наявність законної дружини. Як і не могла завірити, що загиблий проживав за адресою реєстрації, коли насправді з 2016 року він вже жив з дружиною за іншою адресою. Але, завіривши адресу, нотаріус легалізувала відкриття спадкової справи не за останнім місцем проживання загиблого. Однак, якось випадково, забула і закон «Про нотаріат» і не помітила інших спадкоємців і, головне, - проігнорувавши офіційну дружину.

Погодьтесь, що відбувається дивний ланцюжок подій, коли паралельно одна і та особа, мадам-служка Г, точно знаючи, що загиблий ще при житті, аж у 2021 році наполягав на генетичній експертизі (бо сумнівався в батьківстві щодо сина мадам Г.), замість того, аби добровільно і спокійно провести експертизу (що зробила б будь-яка жінка, що впевнена у батьківстві), після смерті загиблого замість того, аби чесно довести родинний зв’язок, одразу кинулась шукати можливість отримати гроші, використовуючи прогалини в законі. І виходить, що наразі вона та її представник, а також представники Обухівського ТЦК, переконані, що, незалежно від того, чи є рідним сином загиблому син мадам Г. чи ні – неважливо, адже, якщо у свідоцтві ім’я покійного записано як батька, це вже привід претендувати на спадщину.

Напевно, так само вважають і в Голосіївському суді м. Києва, оскільки дружина загиблого дуже довго не могла стати його представником у суді, пробуючи увійти якраз в процес щодо оспорюваного мадам Г. заочного рішення, згідно якого її син не є рідним сином загиблого. Навіть в суді суддя Машкевич К.В. говорила дружині, аби вона перестала ходити і наполягати. А чому? Це ж не ідея дружини загиблого щось доводити, а це – воля покійного, котрий з 2021 року вимагав, аби мадам Г. таки погодилась на ДНК експертизу, яку та просто ігнорувала. І хоча, при шаленому пропуску всіх адекватних строків, Голосіївський районний суд м. Києва їй поновив перегляд заочного рішення, погодившись з її доводами, що вона там про щось не знала, насправді, і тут – брехня, оскільки мадам-служка Г. протягом 2021-2023 років переписувалась з покійним у месенджері фейсбуку, де писала колишньому коханцю, що він може «підтертись повістками» до суду. Також в ухвалі про ДНК від 05 липня 2023 року вказано, що мадам-служка Г. була належним чином повідомлена про день, час та місце проведення експертизи, на яку вона так і не з’явилась. Ба більше, вона достеменно знала про розгляд справи (адже з неї навіть було стягнуто судовий збір за програний суд). Проте свідомо уникала проходження ДНК-експертизи і чомусь не пішла оскаржувати те заочне судове рішення у 2023 році, а подала на його оскарження (пропустивши всі терміни) лише тоді, коли дізналась, що її колишній коханець знаходиться в епіцентрі бойових дій і або не зможе приїхати на суд, або загине. Що, на жаль, і сталось.

Афера, яку сьогодні мутить мадам-служка Г, судячи з усього, з’явилась не на порожньому місці. Насправді, це вже не перша спроба мадам Г. вдаватися до підміни понять і маніпуляцій. Таке твердження доводить епізод, що стався у вересні 2024 року, коли ця мадам, програвши своєму колишньому (нині загиблому) коханцю у Фастівському міськрайонному суді 12 вересня 2024 року суд, вирішила його оскаржити в апеляції. Однак, аби уникнути сплати судового збору, приклала до скарги... посвідчення учасника бойових дій цього самого коханця, проти якого вона й оскаржувала рішення. Звісно, що в апеляційній інстанції, видко, здивувались такій нахабності і роз’яснили мадам, через ухвалу від сьомого листопада 24 року «про залишення апеляційної скарги без руху», що апеляційна скарга не відповідала вимогам статті 356 ЦПК України, а сама мадам жодного відношення до УБД людини, яка з нею судиться, не має. Тим не менш, така нахабна спроба подати посвідчення опонента як підставу для своєї власної пільги (а представник мадам Г. точно знав, що подібне - афера), це - не юридична некоректність, це - дрібне, але виразне шахрайство, що добре ілюструє методи, до яких мадам-служка Г. вдається задля отримання бажаного.

Так що відбувається? Дивний збіг паралельних незаконних дій представників Обухівського ТЦК разом з нотаріусом Соловчук Ларисою Володимирівною, якось насторожує. Тим більше, що співробітники ТЦК стовідсотково бачили власноруч написану автобіографію військового від 21 лютого 2023 року. У ній він чітко вказав: «дітей не маю». Це повинно було насторожити співробітників ТЦК, вони повинні були поцікавитись у мадам-служки Г., чому загиблий не вказав її сина, а, отже, виходить, не визнає. Попри це, ТЦК уже прийняв заяву від громадянки Г., яка претендує на 15 мільйонів гривень компенсації, без проведення ДНК-експертизи та жодного судового рішення, заперечуючи волю загиблої людини, яка заперечує будь-яке батьківство щодо дитини мадам-служки Г.

Як і насторожує, що Голосіївський районний суд м. Києва в особі судді Машкевич Катерини Володимирівни, хоч з боєм і тиском адвоката, і долучив до процесу дружину загиблого, погодився на запропоновану стороною мадам Г. перерву аж до 20 червня 2025 року до строку, коли потрібно вступати у спадщину. Це теж збіг, чи все ж спланована афера певного злочинного угруповання задля заволодіння коштами та майном?

Все вище згадане або викриває системну змову, або нагадує мовчазну співучасть, бо вимальовується імітація законності під прикриттям бюрократії, де всі дії формально «у межах повноважень», але по суті сприяють отриманню державних коштів при слизьких обставинах без належної перевірки. Адже в тих же ТЦК, що в Обухівському, що в обласному, чудово усвідомлюють, що нічого складного чи принизливого в ДНК-експертизі немає. Особливо, якщо загиблий був певен, що ще у 2023 році виграв суд і був виключений з батьківства, а те, що через рік це рішення його коханка вирішила оспорювати, а він вже не може сказати свого слова, то саме співробітники ТЦК в інтересах уникнення шахрайства і повинні наголошувати, що експертиза ДНК - це єдиний чесний і об’єктивний спосіб довести батьківство, якщо воно справді мало місце. І, спираючись на пункти 3.1–3.2 наказу Міноборони № 45 від 25.01.2023, зобов’язані були ініціювати призупинення процедури виплати до встановлення істини, чим перестрахувались би від розбазарювання бюджетних коштів. Однак вони цього не роблять. Чому? Бюджетні кошти, якщо експертиза не підтвердить, наприклад, батьківство, хто повертатиме? А хто відповідатиме, що дав добро на виплати і допомагав шахраям? Адже всі структури – попереджені, але їх не цікавить встановлення істини. Чому? Бо бюджетні гроші не власні?

Ну і, зважаючи на те, що у мадам-служки Г. достатньо аферистичне мислення, редакція подає запит до Нацполіції щодо громадянки Г., яка претендує на 15 млн. грн компенсації після загибелі військового. Ми хочемо з’ясувати, чи надходили на 102 скарги на її дії, чи відкривались щодо неї кримінальні провадження, за якими статтями, який вона мала процесуальний статус і чим ці провадження завершилися…

P.S.

Поки готувався матеріал, стало відомо, що Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини до Державного бюро розслідувань надіслано лист з проханням до цього правоохоронного органу про надання правової оцінки діям працівників Обухівського РТЦК та СП щодо вжиття відповідних заходів реагування. Тож в уповноваженого теж побачили підстави щодо внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Конфлікти і закони

Фото: Конфлікти і закони