​Керований хаос, або як ворог внутрішній допомагає ворогу зовнішньому

Зеленський і його команда продовжують шкодити національним інтересам країни, ставлячи власні інтереси та амбіції вище інтересів країни. Та чи були у цієї команди хоч колись думки про базові інтереси державності? Якщо згадати історію з Оманом, корупційні скандали, «велике крадівництво», публічні заяви про те, що «крадуть лише українські кейси», а також рішення та бездіяльність, які адекватні люди сприймають як фактичну здачу територій окупантові, то питання про пріоритети цієї команди перестає бути риторичним. У сукупності це - не ланцюг випадкових помилок, наївності чи дурості, а послідовна модель поведінки, де національні інтереси щоразу поступаються кулуарним домовленостям, особистій вигоді та самозбереженню при владі.

Особина, котра пафосно заявляла, що йде на один термін, що вони «не ворье какое-то», що не буде кумівства і тикала Порошенкові у вічі розкраданням державних коштів та Іловайськом, сьогодні перевищила усе раніше критиковане у Порошенка у стократ. Саме тому дедалі більше громадян запитують, не «коли все пішло не так», а чи не було закладено подібний курс по знищенню економіки і країни на догоду окупантові із самого початку президентства Зеленського?

Ті пересування ліжок в уряді, які наразі розпочав Зеленський, сприймаються не просто смішно, а аморально. Особливо в умовах війни та системної кризи. «Шмигання» одних і тих же непрофесійних осіб на різні посади, які у Зеленського розбираються в усьому одночасно, демонструють світові та суспільству, що провали і розкрадання на минулих посадах не мають значення, а персональна лояльність є важливішою за компетентність та результати для країни.

А паралельно Зеленський вирішив опертись на представників прокурорсько-поліцейського клану, призначаючи на ключові посади колишніх представників силових органів: прокурорів, поліцейських та співробітників правоохоронних структур, замість професійних державників чи фахівців у відповідних сферах. А наразі ще й на чолі ОП колишнього очільника ГУР. І байдуже, що подібне створює ризик посилення корупційних практик та конфлікту інтересів, що є дуже небезпечним для державного управління. Однак державне управління Зеленського цікавить в останню чергу. На першому місці – влада та її утримання. І саме заради влади створюється не система управління країною, а режим керованої нестабільності. Ця логіка «керованого хаосу» проявляється не лише у керуванні країною, але й у сфері критичної інфраструктури, коли хаотичні відключення електроенергії для населення та бізнесу (котрі прикривають знищенням інфраструктури ворогом), не завжди є наслідком технічних проблем, а вкладаються у давно відпрацьовану стратегію, що десятиліттями застосовується КДБ-ФСБ, яка полягає не у прямому знищенні системи, а в її постійній дестабілізації до рівня, за якого суспільство втрачає здатність до прогнозування та самоорганізації.

Ключовим елементом цієї стратегії є невизначеність: рішення ухвалюються непрозоро, правила змінюються без пояснень, а проблеми подаються як «об’єктивні обставини», на які нібито неможливо вплинути. І для населення це втілюють через хаотичні та непередбачувані відключення, відсутність зрозумілих графіків, суперечливі повідомлення та перекладання відповідальності.

Ціль такої стратегії давно відпрацьована, оскільки подібне - то своєрідне підкорення населення через психологічний злам до опору та прийняття самостійних рішень, а також реалізації самостійних дій. Людина, котра не може планувати свій день, роботу, безпеку родини чи бізнесу, починає відчувати, що втрачає відчуття контролю над сьогоденням. А у стані постійної нестабільності суспільство змушене зосереджуватись на виживанні замість того, аби думати про протести і майбутнє. Тому і не дивно, що за допомогою Донбасской топливно-энергетической компании (ДТЭК), котра належить особі, яку давно пов’язують з російським ринком, енергетикою та фінансовими потоками, громадян, а особливо мешканців міст – ламають. А оскільки опір до внутрішнього окупанта може з’явитись у Києві (бо в основному всі протести починались саме тут), то киян, велика кількість яких мешкає у багатоповерхівках вище дев’яти поверхів, роблять спробу зламати найжорсткіше, адже, мешкаючи в квартирі, де немає світла, води, коли не можливо приготувати їсти, бо електроплита (піднявшись пішки на одинадцятий поверх, а то й вище, а є будинки під сорок поверхів), якось вже не сильно тягне на протести. От і вирішили в команді Зеленського допомагати зовнішньому окупантові, натискаючи на громадян через керований хаос, обравши його способом утримання влади через страх, виснаження та залежність.

Однак дедалі частіше у соціальних мережах з’являються дописи, в яких громадяни проводять аналіз діяльності влади Зеленського, його управління і методів керування. Дехто порівнює ставлення влади до українців з експериментом Мілґрема (класичним дослідженням того, як звичайні люди, підкоряючись авторитету і правилам, завдають шкоди іншому, перекладаючи відповідальність на «систему»), інші з «ефектом вареної жаби», коли поступове погіршення умов життя не викликає негайного спротиву, бо кожен окремий крок здається не критичним. Є й ті, хто проводить паралелі з експериментом Соломона Аша (схильності людини змінювати свою думку під тиском більшості, навіть якщо ця більшість очевидно помиляється), вказуючи на тиск конформізму та суспільного осуду, який змушує людей погоджуватися з очевидною несправедливістю лише тому, що «так роблять усі» або «так вимагає час війни».

Усі ці порівняння зводяться до спільного висновку: відповідальність розмивається між інституціями, посадовцями та абстрактною «необхідністю», тоді як конкретні управлінські рішення залишаються поза реальним суспільним контролем. У такій моделі громадянин поступово перестає бути суб’єктом, а перетворюється на об’єкт експерименту, що змушений терпіти, пристосовуватися і мовчки приймати те, що подається як неминуче. Саме це і породжує відчуття, що мова йде не про тимчасові труднощі воєнного часу, а про системне випробування меж покори, витривалості та здатності суспільства чинити опір управлінню через страх і невизначеність.

Однак Зеленський та його ФСБ-куратори недооцінюють українців, вважаючи, що люди не розуміють, що над ними експериментують. Більшість громадян вже свідомо задається питанням: хто ухвалює рішення про раптові, потенційно небезпечні рішення? Хто несе відповідальність за наслідки, як в енергетиці та економіці, які заздалегідь очевидні?

Ці запитання незручні, бо вони руйнують зручну схему безособової війни і безособових труднощів. Вони вимагають називати імена, структури і зв’язки. У тому числі — зв’язок між політичною владою і олігархічним контролем над країною, економікою та енергетикою. Коли ключові ресурси перебувають у руках приватних монополій, а держава замість контролю відтворює хаос, виникає обґрунтована підозра: ця модель є вигідною тим, хто на ній заробляє і політично і економічно.

Теза про контрольований хаос як форму управління і як об’єктивну допомогу ворогу дедалі частіше звучить не з маргінальних ресурсів, а з особистих сторінок звичайних людей. І це означає, що значна частина суспільства більше не сприймає все, що відбувається, як неминучий наслідок війни. Люди бачать різницю між об’єктивною загрозою і діяльністю влади, котра ігнорує суспільство та його вимоги.

У будь-якій державі, що не вважає громадян своїм ворогом і не проводить саботаж проти власних громадян, антикризове управління завжди швидке: автономне живлення для критичної інфраструктури та житлових кварталів, резервні системи водопостачання, мобільні котельні, організований підвіз води, польові кухні, пункти обігріву та чесна і прозора комунікація з населенням. Так працюють уряди з інстинкту самозбереження влади. Тому відсутність таких рішень у загальнонаціональному масштабі складно списати на неспроможність, тож громадяни не помиляються, коли констатують свідоме небажання влади Зеленського захищати країну і населення.

Але найогиднішим є те, що влада Зеленського доводить суспільству нормалізацію порушень прав громадян під гаслом «воєнного часу». Коли влада замість захисту людей починає пояснювати, чому їхні права можна ігнорувати, влада втрачає опору в суспільстві, а це і є деградація управління, яка підриває здатність країни чинити опір, а громадянам - ставити запитання.

Чомусь ФСБ-куратори команди Зеленського впевнені, що злам повсякденної здатності людини орієнтуватися, планувати і відчувати ґрунт під ногами, коли правила постійно змінюються, а обіцянки скасовуються швидше, ніж люди встигають на них зреагувати, призведе до того, що люди менше ставитимуть запитань, менше чинитимуть опір і стануть слухняними.

Звісно, стратегія контролю через страх і невизначеність, коли страх пригнічує критичне мислення і робить людей менш здатними організовуватися чи протестувати, бо будь-який крок здається небезпечним, подекуди спрацьовує.

Коли влада демонструє силу через залякування, поліцію, ТЦК-НКВС та хаос — це, дійсно, створює колективну тривогу, бо всі бачать, що система несправедлива і неконтрольована. Але, як показує світова історія і практика, такий «котел» усе одно зриває. Страх і невизначеність працюють лише у короткій перспективі: вони паралізують, але не усувають причину напруги. Коли несправедливість стає системною, а правила - непередбачуваними, люди втрачають не лише відчуття безпеки, а й… залишки лояльності до влади.

У певний момент страх перестає стримувати й починає конвертуватися у злість та байдужість до наслідків. І саме тоді контроль влади - руйнується. Бо влада, що спирається виключно на залякування й хаос, не знижує тиск у системі, а лише постійно його нарощує. А фізика – наука точна, оскільки соціальна система підкоряється тій самій логіці, що й матеріал у фізиці: напруга зростає лінійно лише до критичної межі. Відсутність механізмів розвантаження неминуче переводить її з режиму пружності в режим руйнування.

Тож питання румунського сценарію лише питання часу. Тим паче на фоні переслідування опозиції, коли все суспільство в курсі, що за голосування антиконституційних законів платив саме Зеленський і його офіс. І про це говорив і покійний Антон Поляков і підтверджував Арахамія, а не слабка опозиція.

Оксана КОТОМКІНА, Конфлікти і закони

Фото з відкритих джерел