​Тарифи ростуть, світло гасне, гроші зникають: схеми імені «реформаторів» а-ля Кудрицький

Суспільство пробують розділити на два табори: за Кудрицького і проти нього. При цьому ті, хто організовує цей поділ, свідомо уникають ситуації, в якій люди почнуть ставити правильні та логічні запитання, бо тоді… зруйнується вся схема маніпуляції, що зав’язана на відволіканні уваги від головного: масштабного пограбування держави під прикриттям «реформ» та «європейських стандартів управління».

Ті, хто розділяє суспільство, роблять усе, аби громадяни не думали критично і не ставили запитань про причини блекаутів, які прикривають обстрілами орків. Так, дійсно, ворог справді нищить енергооб’єкти, але проблема не лише в обстрілах: влада, прикриваючись ними, піднімає тарифи, закладаючи у них космічні зарплати «Укренерго» і наглядових рад, дозволяє імпорт електроенергії та промисловий майнінг крипти, тоді як звичайні українці сидять у темряві. А головне, аби 90% українців не запитували: кому вигідно, що гучна «реформа корпоратизації» закінчилась для населення високими тарифами на електроенергію та опалення, боргами і реальним фактом: держава втратила контроль, а «корпоратизовані» державні структури отримали всі права без жодної відповідальності, працюючи в інтересах Ахметова та транснаціональних корпорацій, доводячи сектор енергоринку до банкрутства, аби потім передати його за безцінь до третіх рук, поки громадяни віддаватимуть борги, яких понастворювали такі, як Кудрицький, беручи кредити, а самі виплати за кредити перекладаючи на державний бюджет. А от якщо кожен громадянин запитає, чи призвела корпоратизація державних підприємств до покращення роботи енергогалузі та поліпшення життя українців, що відчувалось би, наприклад, у зниженні тарифу, побудові нових об’єктив і заміні старого обладнання на нове, то тоді уся ця PR-стратегія розвалиться на друзки.

Ті, хто сьогодні виступає «за Кудрицького», насправді захищають не його як особистість, вони стали на захист системи паразитування, в якій державні компанії перетворені на джерела прибутку для вузького кола осіб, а народ - на гаманець, що покриває їхні прибутки та збитки. І зацікавленим важливо, аби люди про подібне не думали, а чубились, поки різні ахметови, якраз і використовуючи наслідки «реформи корпоратизації» і отаких кудрицьких, нишпорили кишенями громадян, вигрібаючи звідти останнє.

Загалом будь-які реформи мають сенс лише тоді, коли змінюють життя людей на краще, а їхній результат відчувається на побуті та відображається в якості послуги та низькому тарифі. Усе інше - це декорації, за якими стоїть одна й та сама мета: зберегти контроль над потоками, створюючи ілюзію вибору між «табором за» і «табором проти». І допоки людей змушують сперечатись, хто з ефективних «менеджерів» «менше зло», «менеджери» беруть кредити, виводять гроші, отримують шалені зарплати та премії та формують для суспільства черговий інформаційний спектакль про чергового «борця за прозорість».

Велика кількість людей в Україні чомусь не навчена задаватись питанням: чому в Україні податки вищі, ніж в Європі (про що «Голос Америки» писав ще в 2016 році), тарифи майже такі, як в Європі, (а на електроенергію, цього року, навіть були вищі, ніж у деяких країнах Європи), а життя громадян значно гірше, ніж в Європі? Хоча відповідь на це питання очевидна і лежить на поверхні: комуністично-бандитська клоака, яку так і не вдалося відірвати від влади, незважаючи на два Майдани, більше тридцяти років проводила «реформи», аби розікрасти країну і збагатитись особисто, а громадян позбавити як права обирати депутатів і впливати на владу та чиновників, так і можливості мати якісні державні та ЖКХ-послуги за реальною ціною та можливістю жити у власній країні як у державі, а не на території, де все належить «обраним».

Усі українські «реформи» стали лише ширмою для перерозподілу ресурсів, коли стратегічні галузі були віддані під контроль кланів, частина прибутків потрапила до кишень «менеджерів» та політиків, а збитки та кредити покладені на пересічних українців. Внаслідок «реформ» у країні наразі жевріє злиденна інфраструктура та бідність і безправ’я, тоді як бандитсько-комуністочно-олігархічно-бюрократична верхівка перетворила державу на бізнес-проєкт, в якому національні інтереси держави підмінені особистими інтересами Пінчука, Ахметова, Фірташа, Порошенка та інших клептократів.

Саме тому, якщо говорити про Кудрицького та йому подібних, треба наголошувати, що він та інші «менеджери» - це лише наслідок «реформи корпоратизації» і такі ставленики ніколи і не збирались думати про країну, її населення та національні інтереси країни. Навпаки, на тлі набрання кредитів для «Укренерго», підтримування блекаутів на фоні майнінгу, такі менеджери продовжували схеми, що приносили прибутки особисто їм та тим, кого вони обслуговували. І держава з її населенням у списку обслуговуваних цими менеджерами– не передбачалась.

Якщо подивитись на діяльність Кудрицького, то побачимо, що вона не принесла користі ні українцям, ні державі, ні енергетичній незалежності країни. Проте була вигідною фінансовим групам, що наживалися на тендерах, іноземним структурам, які через кредити та консультативні «договори» фактично взяли під контроль державну енергетику, та політичним гравцям, що прикривають знищення енергогалузі гаслами «прозорості та євроінтеграції».

Кудрицький курував систему, в якій прибутки приватизуються, а збитки перекладаються на народ. «Укренерго» під його керівництвом брало величезні кредити під гарантії держави. І він точно знав, що ці кредити повертатимуть не «реформатори», а українські платники податків, але при цьому сама компанія під його керівництвом (на тлі шалених зарплат та премій для менеджменту та наглядової ради) - демонструвала збитковість.

Кому подібне було вигідно? Точно, що не українському народу.

Але вигодонабувачі, звісно, існують. Подібна ситуація дуже вигідна певним міжнародним фінансовим структурам, оскільки держава Україна, замість того, аби зміцнювати власні енергоресурси, ще глибше залазила у боргову залежність. Отримують свою рентабельність і корупційні лобі всередині країни, оскільки кожен тендер, «договір про модернізацію», кожна «реструктуризація» відкривають нові можливості для відкатів. Мають свій зиск і політичні сили, що коливаються між західними грантами і внутрішніми потоками, бо своє фінансування і підтримку вони отримують за «правильні» заяви в інтересах справжніх вигодонабувачів. А от що отримала держава? А держава отримала виснажену, боргову, розбалансовану систему із зруйнованою мережею та дефіцитом коштів на захист енергооб’єктів. І під час війни подібне керування стало фатальним: коли країна мала опиратися на власну стабільну енергосистему, виявилося, що все тримається на ентузіазмі простих енергетиків, а не на системній роботі «ефективного менеджера» чи державного чиновника.

Українці ж від корпоратизації отримали втричі вищі тарифи, безвідповідальність влади, використання обстрілів задля монетизації схем, мільярдні борги та відчуття безсилля. І все це прикривається такими, як Кудрицький, котрий точно знав, що працює не на державу і не на український народ, а на систему, яка обслуговує фінансові інтереси зовнішніх і внутрішніх гравців, для якихвійна - це чергова можливість освоїти кошти. І байдуже, що для економіки країни і народу сильна енергоситстема - питання виживання.

І краще говорити відверто, що діяльність Кудрицького не просто ослабила енергетичну систему, вона створила умови, максимально вигідні структурам, пов’язаним із Ахметовим та тими, хто займається майнінгом криптовалют у промислових масштабах. Ахметовські енергокомпанії отримують преференції, мають можливість купувати електроенергію за вигідними цінами, тоді як населення, комунальні підприємства, лікарні компенсовують ці «знижки» підвищеними для них тарифами. Саме при Кудрицькому у Ахметова з’явилась можливість купувати у Енергоатому електроенергію за копійку, а продавати за три тисячі гривень. Не програвали при Кудрицькому і структури, наближені до Коломойського.

Однак найцинічніше в цій ситуації те, що коли система впала, виставляти рахунки почали не Кудрицькому та Ахметову, не криптомайнерам і, навіть, не «реформаторам» та зацікавленим депутатам, що йдуть до суду брати на поруки аферистів та схемщиків, а звичайним українцям, які з 2019 року платять ще й РАВ-тариф, про який розказали, що його введено для розвитку енергомереж і підвищення їхньої надійності, тоді як ці кошти осідали у кишенях «ефективних менеджерів» та наглядових рад, йшли на премії, консультантів і схеми, а мережі занепадали, підстанції не модернізувалися, система ставала дедалі вразливішою. І тепер, коли все це обвалюється, платити за розвал знову змушують українців, яким роками брехали про «реформи заради майбутнього», а Кудрицього відпускають під заставу. І не факт, що Кудрицький не втече як Коболєв, а справа не дійде навіть до суду, або як з Роттердам+ - не розвалиться в суді.

Та от що цікаво: що громадяни і депутати, що засуджують схеми Міндича, і громадяни та депутати, що захищають Кудрицького та схематоз в енергетиці – це одні й ті ж люди.

Тож не треба переконувати українців, що шкода, яка нанесена реформами, у тому числі і в енергетичному секторі, що вдарили по їхніх правах та кишенях, це – на благо самих українців.

Оксана КОТОМКІНА, Конфлікти і закони

Фотоколаж stopcor.org