​Не служити, а зраджувати та монетизувати, або Справжня доктрина поліції

Початок повномасштабного вторгнення продемонстрував всю гнилість порошенківської реформи правоохоронних органів. Саме в той час суспільство дізналось, що велика кількість силовиків, перед вторгненням, покинула Сумську область, а на окупованих за декілька діб територіях частина поліції, представників СБУ - перейшли на бік окупанта, а ДБР - палило папери.

Що ж це за реформа була, що не покращила силовий блок, а лише оголила його справжню гнилість? Бо замість очищення ми отримали імітацію та нову вивіску. Тих, хто ще мав принципи, хто не хотів жити за правилами мафії, система або вижила, або змусила піти самостійно. Залишились інші: зручні, керовані, без внутрішніх обмежень, совісті та бажання таки бути правоохоронцями, зате переконаних, що погони, то - право на насилля проти суспільства з упевненістю не бути покараним, монетизацію посади, а головне - імітацію діяльності, котра дуже гарно оплачується за рахунок платників податків.

Тож на сьогоднішній день, якщо говорити про поліцію, ДБР, НАБУ, прокуратуру, це говорити не про захист і порядок в країні, це - про покривання продажу наркотиків та існування борделей, про схеми, «пропажу» грошей після обшуків та про здатність намалювати справу там, де її немає, і вперто не бачити злочин там, де він є очевидним.

З початком повномасштабного вторгнення ми всі дізнались, що поліція, котра відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про Національну поліцію» у разі загрози державному суверенітету та територіальній цілісності має виконувати функції з оборони держави, служити не може. Виявилось, що цих «квіточок» мами ростили не для захисту країни, а, як вже згодом стало зрозумілим зі слів міністра внутрішніх справ України Клименка (що має нахабність і до сьогодні обіймати посаду), поліція не для захисту населення, а для його терору. І це останні три роки і доводиться, коли ТЦК-НКВС відловлює чоловіків, а поліція є співучасником злочину при викраденні людей на вулицях, демонструючи, що вони не захищають порядок, а є силовим придатком ТЦК-НКВС, який замість дотримання законності, забезпечує прикриття злочинів ТЦК, ігноруючи при цьому конституційні права громадян на свободу та особисту недоторканність. І кожна свідома людина розуміє, що поліція сьогодні - це співучасник злочину, в контексті незаконного позбавлення волі чоловіків та їхнього викрадення.

Наразі країну перетворили на концтабір, в якому поліція - жандарм примусу, контролю та слідкування за громадянами, а не за порядком. При цьому у 24 році представники внутрішнього ворога вирішили, що слідкувати потрібно не лише за дорослими, а й дітьми, і тому запустили до поліцейської системи через проєкт «Офіцери безпеки» тисячі діючих поліцейських у школах. От і виходить, що замість того, аби відправити їх на фронт, їх поставили демонструвати дітям, що Україна - концтабір.

Однак всі розуміють, що подібне, це - легальна можливість уникати бойових дій під приводом «охорони» дітей. Також, оскільки поліція має 100% бронювання від мобілізації, з’явилась ще і схемка, коли посада в системі МВС стала «золотою акцією», породивши корупційні схеми з купівлею посад, де за значні суми люди отримують посвідчення, спецзвання та захист від мобілізації, з’являючись на службі лише для галочки.

Тож правоохоронна система давно нічого не охороняє, але є імітацією: там, де можна розжитись грошима - поліція є. Там, де треба захищати людей - її немає.

Останню тезу доводить випадок зі стрільцем в Голосіївському районі Києва. Виявилось, що поліція не лише втекла з місця злочину, рятуючи свої шкірки, а й взагалі знала про те, що щось подібне могло статись. Як виявилось, сусіди стрілка неодноразово звертались до поліції, повідомляючи про його неадекватність, але всі повідомлення поліцією ігнорувались. Та й, дійсно, хіба поліцію цікавлять випадки, що можуть призвести до злочину? Нинішня поліція покриває реальні злочини і не бачить порушення закону, навіть, якщо ткнути поліцейського у беззаперечні докази, зафіксовані на відео чи підтверджені документами. Система працює за принципом кругової поруки: вони готові годинами спостерігати за злочинами ТЦК-НКВС, стаючи співучасниками, але миттєво «сліпнуть», коли йдеться про реальний кримінал, де потрібно ризикувати та працювати. Навіть більше - коли є реальний злочин, вони демонструють саботаж: навмисно затягують терміни, гублять докази або «не бачать» складу злочину, чекаючи, поки у заявника закінчаться нерви або поки справу можна буде просто закрити за давністю термінів.

Загалом ми знаємо багато прикладів, коли поліцейських викривали на злочинах. Та чи несуть вони відповідальність? Ні, як і чиновники, депутати, тецекашники, працівники ВЛК. Усі ці категорії є безкарними. Правоохоронна система імітує у випадках злочинів, вчинених перерахованими категоріями, - діяльність, але самим фігурантам нічого не загрожує, бо навіть створений при Порошенко антикорупційний суд - імітація, що працює за правилом відбілювання та відмазування покидьків.

І у випадку з поліцейськими, що втекли з місця злочину, ми теж бачимо стандартне службове розслідування та чуємо гучні заяви, які є пустодзвоном і не несуть жодної загрози тим, хто залишив громадян в небезпеці. Бо система таких не карає. Вона їх оберігає. Дає час «перечекати», звільнитись і з’явитись в іншому місці. І найчастіше - на вищій посаді.

Саме тому на фоні постійного неадеквату від поліції, постає цілком логічне питання: як можливо, аби після постійних зашкварів керівництво не несло жодної відповідальності? Чому міністр внутрішніх справ Клименко досі залишається на посаді, замість того, аби піти у відставку як мінімум за системний провал? Однак відповідь очевидна: нічого не змінюється, бо влада в Україні, це - не про державність, а про мафію та монетизацію посад з повним копіюванням моделі концтабору та управління, як в росії, бо саме путін є для Зеленського, та й усієї структури влади – найкращим прикладом для мавпування.

Оксана КОТОМКІНА, Конфлікти і закони

Фото Конфлікти і закони