​Схема на крові: служка, ТЦК, ДРАЦС і гроші

Коли наша редакція зайнялась розслідуванням щодо незрозумілих шахрайських дій служки-мадам Г, котра, як і всі служки, не проти урвати чужого, тоді ще було незрозумілим, що насправді занурюємось у щось більш глибоке і моторошне, що і схематозом назвати страшно, оскільки відбуваються ці схеми на смерті загиблих хлопців.

Після майже десяти місяців розслідування на поверхню випливла картина, від якої навіть волосся почне рухатись самостійно. Як стало зрозумілим на сьогоднішній день, перед очима вималювалась цілісна картина, що свідчить не про поодинокі помилки чи недбалість окремих працівників ТЦК СП, чи Сухопутних військ, а про системність, повторюваність і організованість певних схем, пов’язаних із незаконним або напівзаконним отриманням одноразової грошової допомоги, що повинна виплачуватись сім’ям загиблих військовослужбовців. Ці схеми різні за механізмом, але однакові за логікою: використати смерть військового як ресурс для збагачення шляхом підробки документів, маніпуляції юридичними процедурами чи тиску на вразливих членів родини. У ситуації, яку розслідує редакція «КЗ», факти вимальовувались так, що є всі підстави вважати: хтось планував реалізувати одну з таких схем, використовуючи судову систему.

Як вже згодом, при особистій зустрічі на прийомі у заступника начальника центрального відділу ДРАЦС м. Києва підтвердилось, таки реально в країні почали відбуватись дивні речі, коли шлюби, котрі були укладені у 2022 році, після загибелі чоловіків на фронті, масово почали визнавати недійсними, визнаючи їх фіктивними. А це означає, що невстановлені, але зацікавлені особи, коли боєць загинув, знаходили третю особу, котра теоретично могла претендувати на виплати, і за її підтримки скасовують шлюби, і потім хтось, замість дружини, отримує певну частку з бюджетних коштів ОГД.

Є і друга схема, коли після загибелі чоловіка, його дружину позбавляють батьківських прав, і особа, яка стає опікуном дитини, теж потім претендує на виплати.

Скільки таких схем ще існує, сказати важко, однак в історії, яку висвітлює наша редакція, напевно, планувалась перша схема, коли після загибелі чоловіка на фронті, все, що треба, - скасувати заочне рішення про виключення загиблого з батьківства, котре було прийнято 2023 року, провести формальне засідання в Голосіївському районному суді вже після ухвали про скасування рішення, де і визнати дитину (котра хоч і неповнолітня, але вже має паспорт) такою, що вона таки є рідним сином загиблого, хоча сам загиблий цю дитину не визнавав, через що і звернувся до суду з позовом про виключення з батьківства. І у 2023 році він той суд виграв, бо матір дитини, хоч і була належним чином повідомлена про проведення експертизи, хоч і переписувалась з В. у той час, коли відбувались судові засідання, пропонуючи йому «підтертись повістками», саму дитину на ДНК-експертизу не привела.

А от після його загибелі на фронті почалась чудасія. Як наразі припускає редакція, видко, схематозниками планувалось не залучати законну дружину загиблого до статусу правонаступниці, а паралельно могли ще й готувати позов про фіктивність шлюбу.

Щоправда, розробники схеми не розраховували на впертість дружини та її бажання відстояти честь загиблого чоловіка. Як і не розраховували, що у жінки будуть документи, які підтверджуватимуть, що хоч вони з чоловіком і побрались у 2022 році, проте родину створили ще в далекому 2016 році, і що за таких обставин навіть найпродажніший суд не зможе визнати офіційно зареєстрований у 2022 році шлюб фіктивним.

Однак, коли на обрії майорять 15 мільйонів гривень, то для певного прошарку в українському суспільстві, котре, загалом, складається з чиновництва, а тепер ще й військових вищого складу, розмалювати і втілити схему, за якою можна було б привласнити гроші з бюджету, провівши їх офіційно, втілити – не проблема. Тим паче, коли точно знаєш, що ані поліція, ані ДБР, ані СБУ не будуть перейматись тим, що буде більш-менш узаконено.

Але в ситуації, котру описує редакція, шахраї стикнулись з непередбачуваним: впертістю дружини, котра вирішила таки довести системі, що вона – не ідіотка, і що і проти системи, якщо не опускати руки, можна воювати.

Впертість дружини сьогодні не подобається у цій схемі всім: ані ДРАЦС Голосіївському м. Києва, котре, незважаючи на те, що за невиконання рішення суду передбачена відповідальність, рішення суду не виконало; ані центральному відділу ДРАЦС, котре сьогодні у відповідях умиває руки, зазначаючи, що Голосіївський ДРАЦС сам винен (хоча до того наполягали, що в Голосіївському просто не бачили рішення суду); ані судовій системі, ані Обухівському РТЦК та СП, ані Київському обласному ТЦК та СП, ані Департаменту соціального забезпечення міністерства оборони України, ані комісії з призначення ОГД.

А почалось все ще в далекому 2019 році, коли нині загиблий на фронті В. випадково дізнався, що він є боржником по аліментах. Зважаючи на те, що своєї згоди він колишній коханці на батьківство ніколи не надавав, то він і вирішив з’ясовувати, як так сталось, що він став боржником і що у нього офіційно з’явився зареєстрований син. І чоловік почав розбиратись вже в судах щодо аліментів.

У 2021 році, аби розставити всі крапки над «і», він завітав до Голосіївського відділу ДРАЦС, аби подивитись документи, за якими його визнано батьком. І саме тоді він побачив у книзі реєстрації не свій підпис, що й стало причиною звернення до суду щодо виключення з батьківства та призначення ДНК-експертизи. Однак матір «сина» на засідання не з’являлась, на експертизу свого сина не привела, що і стало причиною, що суд ухвалив заочне рішення про виключення чоловіка з батьківства. Однак через рік, коли В. вже був у ЗСУ, виявилось, що суд, хоч і з грубим пропуском строків з боку мадам-служки Г, це рішення скасував ухвалою, однак, як розуміє навіть студент юридичного факультету, скасування рішення ухвалою не повертало автоматично у статус батька, а лише передбачало новий розгляд справи.

Отже, рішення про виключення з батьківства залишалося чинним. Однак, це, якщо дивитись на фабулу з логічної точки зору, але якщо подивитись на ситуацію, що розвивалась останні 10 місяців, то виявиться, що цей факт нікого не цікавив: ані представників Обухівського ТРЦК та СП, ані Обласного ТЦК та СП, ані Департаменту соціального забезпечення міністерства оборони України, ані комісію по нарахуванню коштів.

Найцікавіше ж почало відбуватись, коли дружина почала спілкуватись та переписуватись з ДРАЦС, точно знаючи, що її чоловік вважав, що у книзі реєстрації актів цивільного стану стояв не його підпис. Спочатку ДРАЦС у листах повідомляв, що всі документи 2009 року, включно з актовим записом, були знищені у 2019–2020 роках, однак у матеріалах справи №752/18154/21 міститься копія актового запису про народження з підписами начебто батька. Проте до суду В. подав у 2021 році. То де ж той документ взявся, якщо все було знищено? Отже виходить, що або документи насправді не знищувалися, або було виготовлено фальсифіковану «копію», яку спеціально додали до матеріалів справи для створення ілюзії легітимного «батьківства».

Наразі ж ситуація з Центральним відділом ДРАЦС є доволі специфічною. Незважаючи на те, що ухвала про скасування рішення не містила жодного положення, яке б скасовувало виключення з батьківства, посадові особи ДРАЦС протягом тривалого часу посилались саме на неї, фактично блокуючи виконання рішення суду. Однак найоригінальнишим є те, що центральний ДРАЦС направив листа судді Машкевич, і суддя у відповіді підтвердила, що чоловіка виключено з актового запису. Після отримання цієї відповіді дружина звернулися до ДРАЦС із логічним запитанням: «У якому саме розділі Державного реєстру актів цивільного стану можна перевірити факт виключення?», однак, замість відповіді на це питання, ДРАЦС знову звернувся із листом до суду та надіслав дружині загиблого дивну відповідь: «про отримання відповіді від суду вас буде повідомлено». По суті, відділ ДРАЦС зайняв позицію уникнення відповідальності за невиконання судового рішення, вирішивши відповідальність перекинути на суддю Голосіївського суду м. Києва Машкевич.

Дивно й інше: на офіційному прийомі у заступника начальника центрального ДРАЦС представника редакції переконували, що Голосіївський ДРАЦС не отримував рішення суду, а тому про нього не знав і не виконав. Однак, коли підняли матеріали справи, виявилось, що як і в нинішньому розгляді, де ДРАЦС подав клопотання розгляду справи без їхньої участі, так і в минулому, у клопотанні є фраза: «Також просимо Вас надавати інформацію про призначення судових засідань що по даній справі. Відповідно до ч. 3 статті 222 ЦПК України за результатами розгляду справ направити копію ухваленого рішення на адресу відділу». То хто ж говорить неправду і чому?

Копія зі справи №752/18154/21

Цікавим виявився й інший факт. Вже розбираючи старі справи, дружина загиблого виявила, що колишня коханка, мадам-служка Г., коли подавала на аліменти у 2018 році, додала до паперів для суду документи колишнього коханця, які той вважав втраченими, або викраденими, а тому ще за 5 років до цього позову отримав нові. Тож виходило, що для мадам-служки Г. вже не вперше маніпулювати і фальсифікувати обставини?

Ще дивнішим є поведінка співробітників Департаменту соціального забезпечення міністерства оборони України, котрий прийняв документи, як дружини, так і мадам Г. в інтересах її сина, хоча разом з документами від Київського обласного ТЦК та СП передано і рішення суду щодо виключення з батьківства, котре подавала дружина до Обухівського РТЦК та СП. Проте в документах вказано, що отримати кошти можуть дві особи, які визнані: дружина і «син». Як могли визнати «сина»? А ось тут і починається друга частина історії.

У відповіді дружині Департамент соціального забезпечення МОУ визнає, що отримав від Київського обласного ТЦК та СП пакет документів, в який входили папери як від законної дружини, так і від мадам Г. але от що цікаво: пакет документів на сина мадам-служки Г. був сформований не як окремий, як того вимагає Постанова КМУ №168 від 28.02.2022р., згідно якої документи на призначення одноразової грошової допомоги подаються окремими пакетами для кожного претендента: дружини, дітей, батьків або утриманців, якщо вони не є членами однієї сім’ї у юридичному розумінні, а доданий з використанням документів законної дружини.

Попри очевидну незаконність такого включення, пакет у такому вигляді був прийнятий Департаментом соціального забезпечення МОУ. А коли вдова почала з’ясовувати, кому саме мала призначатися «друга частина» виплати, Департамент уникнув прямої відповіді і заявив, що «частки ще не розподілені». Замість пояснити юридичні підстави включення сторонньої особи, посадовці раптом почали надсилати вдові інформацію про стан розгляду справи в Голосіївському суді. Однак подібна поведінка не має жодного логічного чи правового сенсу: вдова сама є учасником цієї справи й отримує всі ухвали безпосередньо від суду і їй дивно було дізнатись, що, виявляється, моніторинг судових процесів може входити до компетенції Департаменту… Чи не може?

Згідно законодавства, департамент має керуватися лише офіційними документами, а не «ходити реєстрами» у пошуках сторонньої інформації, яка, чомусь саме у цій справі, їх дуже зацікавила.

Однак все кардинально змінилось, лишень удова надіслала до МОУ ухвалу Обухівського районного суду від 29.10.2025 року щодо внесення відомостей до ЄРДР за фактами можливого шахрайства певної групи осіб, разом з мадам-служкою Г. Вже 14 листопада їй несподівано зателефонували з Департаменту. Але в тій розмові завірили, що документів на «сина» ніхто не подавав. Однак згодом надійшла і письмова відповідь, в якій Департамент заявив, що його лист «має інформаційний характер». Одночасно на електронну пошту Київського обласного ТЦК та СП був надісланий окремий лист з вимогою зобов’язати Обухівське РТЦК та СП дати відповіді на попередні запитання, адже Департамент, за їхнім формулюванням, «не є розпорядником запитуваної інформації».

У цьому ж листі Департамент долучив копію висновку, надану Київським Обласним ТЦК та СП, в якому стороння особа і була включена разом із удовою, без жодного документального підтвердження родинних зв’язків. Саме цей висновок, як пояснили в МОУ, і був «джерелом» інформації про нібито існуюче судове рішення. Але, як ми зазначали вище, інформацію про судовий процес надала сама удова, тоді як Обухівське та обласне ТЦК цей факт приховали. Водночас у переліку документів у висновку з’явився дивний витяг із ДРАЦС, походження якого на дату написання матеріалу ще не встановлено, і який не відповідає жодному офіційно поданому вдовою документу. І коли вдова зробила черговий запит до Департаменту щодо документів і як сталося, що чужу дитину видають за члена її сім’ї, Департамент МОУ фактично «зник із горизонту»: нових відповідей немає, а головне питання залишається без жодного пояснення: як Департамент прийняв до розгляду пакет документів, в якому Обласний ТЦК включив сторонню особу, не пов’язану ані з вдовою, ані із загиблим військовослужбовцем? Однак найцинічнішим у відповіді все ж можна вважати формулювання у висновку Обласного ТЦК СП: «командування вважає, що ця особа є членом сім’ї загиблого». Але на підставі яких документів командування так вважає? Відповіді на це питання удові поки що не надали.

Проте кожен з українців, хто хоч раз стикався з чиновницькою бюрократією, особливо щодо питань, що пов’язані з грішми, дуже добре обізнаний, що чиновники за кожен папірець тримаються зубами. І, якщо не вистачає хоч якоїсь закарлючки на папері, чи хоч одного документу, то ці документи ніхто не візьме в роботу, а поверне. Але в описуваному нами прикладі так – не сталось. Мало того, що мадам-служка Г. спокійно почала оформлювати документи, бо їй в Обухівському РТЦК та СП дали можливість скористатись сповіщенням про смерть члена сім’ї, що було видано на дружину загиблого, так і згодом як до обласного ТЦК так і до департаменту було передано не повний комплект документів від її імені. А як таке може бути? Дружина знає, що коли оформлювала документи, то весь пакет складав 17 аркушів. А як у своїй відповіді повідомив департамент, Обласне ТЦК передало документи на оформлення ОГД, що склали 26 аркушів. Тобто, 17 - це документи дружини, а інші 9, то, виходить, «сина». Проте він не є членом сім’ї загиблого і ніколи не входив до кола осіб його родини, а на кінець листопада 2025 року ЮРИДИЧНО цей «син» не є сином загиблого, оскільки В. - ВИКЛЮЧЕНО З БАТЬКІВСТВА, про що дружиною повідомлялось те ж КОТЦКСП: 20.05.2025, 04.06.2025, а 30.06.2025 навіть було подано копії роз’яснень правничої допомоги (що були надіслані дружині на вимогу Офісу президента та апарату Верховної ради). Також до Київського обласного ТЦК та СП дружина надсилала і надану їй відповідь Уповноваженого ВР, в якій він повідомляє, що в ситуації з розподілом ОГД стосовно вищезгаданої ситуації вбачається кримінал і що він звернеться до правоохоронних органів.

Надавала дружина до Обласного ТЦК і відповідь від Нацполіції.

Інформовано про підозрілу схему було і Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України, до якого дружина відправила всі документи ще 15.05.2025 року.

Тож як могло статись, що, незважаючи на всі вище перераховані докази і пояснення, Київське обласне ТЦК та СП подає на початку липня 2025 року документи до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України, а департамент їх прийняв?

Мало того, що Обухівське ТЦК, а потім і Київське обласне ТЦК СП передали до МОУ документи, які мадам Г. не могла отримати законним шляхом, вони ще й використали копії документів дружини як підставу для оформлення заяви від сторонньої особи. При цьому до пакету документів долучили і копію заочного рішення суду про виключення загиблого з батьківства, і копію ухвали про його скасування, але свідомо не вказали того ключового факту, що скасування заочного рішення не відновлює автоматично батьківства, а лише відкриває шлях для нового розгляду, який тільки і розпочався.

Тож, якщо дивитись на ситуацію з точки зору здорового глузду, то, на момент подання документів «сина», не існувало жодної правової підстави, аби він претендував на виплату. Але чому у відповіді від 02.07.2025 №1204/2/3/1/108 представники Київського обласного ТЦК та СП наполегливо наголошували, що як законна дружина, так і мадам Г. в інтересах свого сина «мають право на отримання допомоги»?

Ба більше: аби зупинити наполегливу дружину, з перших відповідей представники Київського обласного ТЦК та СП, за підписом начальника Олександра Яковенка, почали залякувати дружину відповідальністю, написавши: «В Київському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, в межах своїх повноважень, розглянуто Ваше звернення та повідомляємо, що образа державних службовців у листі, як то «не з представниками держави, а з представниками організованого злочинного угрупування» тягне за собою правову відповідальність. Вирішення питань, які Ви згадуєте в листі, не відносяться до повноважень КОТЦК та СП. Інформую, що змістовна відповідь була Вам надана за вих.№2/3/1/8645 від 30.05.2025 року. Позиція КОТЦК та СП щодо вказаних питань у зверненні не змінилася».

Тобто, виходить, що замість того, аби дотримуватись закону, представники КОТЦК та СП наполегливо бажали зупинити дружину в її бажанні пошуку законності і справедливості, а паралельно, ігноруючи судове рішення, визнавали сина мадам Г. сином загиблого і, не маючи повного комплекту документів на цього «сина», вирішили видати його за члена сім’ї загиблого.

Чому ж тоді Департамент МОУ прийняв пакет цих документів, точно знаючи вимоги Постанови КМУ №168 від 28.02.2022р.? Чому проігнорував надані факти? Чи чиновники цієї установи працюють виключно з тими документами, що надав ТЦКСП у своєму висновку? Невже Департамент, отримуючи «висновок про можливість призначення ОГД», підписаний службовими особами ТЦКСП, більше не перевіряють наявність всіх документів? З якого дива Департамент прийняв і не повернув на доопрацювання пакет документів, що був неповним, знаючи, що на кожного претендента має подаватись окремий повний пакет документів? Ну і з яких причин Департамент прийняв документи за наявності судового рішення про виключення загиблого з батьківства, яке згідно із законом залишається чинним до ухвалення нового рішення суду по суті, точно знаючи, що ухвала про скасування заочного рішення не відновлює автоматично жодних правовідносин?

Все вищеперераховане змусило удову звертатись до Нацполіції. Після того, як Нацполіція зобов’язала Обухівське районне управління поліції внести відомості до ЄРДР та розпочати досудове розслідування щодо можливих незаконних дій працівників Обухівського РТЦК та СП, місцева поліція доручила проведення перевірки дільничній Валентиновій. Результат виявився прогнозованим, оскільки поліція працює лише у соціальних мережах, але не сильно переймається реальними злочинами. Потерпілу (удову загиблого) жодного разу не викликали і не опитали, а саме «розслідування» фактично провели в розмовах між дільничною та керівництвом ТЦК. Однак найогидніше, що дільнична, котра знає удову особисто, у своєму висновку заявила, що «складу кримінального правопорушення не вбачається», оскільки між вдовою і громадянкою Г., яка зверталася до ТЦК, «існують цивільно-правові відносини як між колишніми дружинами загиблого». І постало питання: це ж наскільки потрібно позичити очі у сірка, аби, знаючи людину, так огидно набрехати у відповіді? Чи сьогодні в поліції тільки і працюють ті, кого відбирають за правилами відсутності совісті, моралі та етичних норм? Адже, що точно знають у невеличкому містечку, так це правду про всіх сусідів, і дільнична точно в курсі, що загиблий ніколи не перебував у шлюбі з Г., і жодних офіційних документів, які підтверджували б її статус «колишньої дружини», не існує в природі.

Звісно, що удова була змушена оскаржувати цю «перевірку» у суді. Двадцять дев’ятого жовтня суд ухвалив рішення, яким зобов’язав поліцію внести відомості до ЄРДР та розпочати реальне досудове розслідування. Однак, аби розуміти, чи розслідуватиме поліція злочин, чи імітуватиме, удова зробила запит до Обухівської поліції, поставивши запитання: на якій підставі працівники Обухівського управління визнали Г. «колишньою дружиною» загиблого?

У відповідь поліція надала ще один документ, який дуже складно назвати відповіддю. Обухівське управління просто відписалось, що «факти щодо незаконних дій працівників Обухівського РТЦК та СП не знайшли свого підтвердження». Цікаво, правда? І жодного слова відносно того, чому в офіційних документах жінку, яка ніколи не була в шлюбі із загиблим, названо «колишньою дружиною». Як і жодних пояснень, хто і на підставі чого це встановив. Жодних посилань на докази. То як поліція проводитиме розслідування? Може, як про це подейкують люди, коли пліткують: прийшов, випив кави, покурив травичку, попліткував, отримав зарплату з надбавками, котра становить до 29 000 грн (з преміями та надбавками) і виплачується з грошей платників податків, та й пішов з роботи, начхавши на те, що платники податків розраховують, що поліція таки виконуватиме функцію захисту правопорядку.

Згідно законодавства, окрім ОГД, удови та діти можуть претендувати ще й на оформлення пенсії по втраті годувальника. Тож до Обухівського ТЦК у червні 2025 року удова подала пакет документів і на оформлення пенсійних виплат. Але і в цьому напрямку ситуація почала розвиватись дивно. Наприкінці вересня їй зателефонували з Київського обласного ТЦК і попросили… надіслати на вайбер витяг із наказу по особовому складу, документ, який вона вже подавала у складі повного пакета. На запитання, куди цей витяг подівся і що відбувалося з документами протягом двох місяців їх «опрацювання», в Обухівському ТЦК жодної відповіді так і не надали. І, звісно, закралась підозра, що і цей папірець долучили до документів «сина», матір якого не мала можливості отримати його офіційно.

Коли вдова почала вимагати повернення всіх документів, пояснивши, що може самостійно подати їх до Пенсійного фонду, як передбачено законом, то в обласному ТЦК заявили, що повернути пакет документів вже «неможливо». Тоді вона звернулася до Пенсійного фонду. Спочатку відповідь була відверто зневажливою, а пізніше відповіддю на черговий запит повідомили, що пенсія по її чоловіку нікому не призначалася. Однак така відповідь заперечувала твердження ТЦК, в якому запевняли, що документи були передані. Аби з'ясувати, на якому етапі зникли документи, вдова направила офіційні листи і до ТЦК, і до Пенсійного фонду, додавши копії відповідей, що суперечили одна одній.

Паралельно було розіслано по всіх інстанціях (включно з Пенсійним фондом) ухвалу суду про обов’язок поліції внести відомості до ЄРДР за фактами можливих шахрайських дій з боку мадам служки Г. та її, як зазначає удова, - помагаїв.

І враз, через тиждень після відповіді ПФ, що пенсії нікому не призначались, на банківську картку удови раптово надійшли кошти: пенсія по втраті годувальника. Як таке може статись? За тиждень і документи знайшлись і все нарахували? Ба більше, з особистого кабінету на порталі ПФУ удова виявила, що пенсію нараховано лише на одного утриманця. Тож ПФУ, на відміну від ТЦК СП, дотримався закону? Чи перестрахувався? Чи схемка накрилась? Адже дивно виходить: затягнуте на місяці оформлення раптом завершилося блискавичним призначенням саме після розсилки ухвали про ЄРДР? А куди «зник» той додатковий «утриманець», якого Обухівський ТЦК включив до одного документа разом із вдовою, намагаючись оформити виплати двом особам? І хто фактично подавав документи до ПФУ, якщо Пенсійний фонд офіційно заперечував їх отримання?

Відповіді на ці питання поки відсутні, і це - ще одна сторінка в дивній історії руху документів між ТЦК та ПФУ.

Майже рік дружина загиблого намагається донести до посадових осіб усіх рівнів - від територіальних центрів комплектування до Міністерства оборони України, очевидні факти, надаючи на підтвердження законності своїх прав та тверджень рішення суду, роз’яснення Мінюсту, листа судді Голосіївського суду м. Києва Катерини Машкевич, а потім вже і ухвалу голосіївського суду від 22.10.2025 року, в яких вже чітко вказано, що хоч ухвала від 10.12.2024р. і відмінила рішення у справі №752/18154/21, вона не відмінила виключення з батьківства загиблого В.

Однак дружину загиблого непокоїть ще одна обставина. Десятого грудня 2024 року, без участі її чоловіка та його адвоката, була винесена ухвала про скасування заочного рішення та призначення справи до перегляду. При поновленні строку на оскарження суд виходив не з того, що мадам Г. чомусь пропустила призначену судом ДНК-експертизу для підтвердження або спростування родинного зв’язку, а з формальної підстави, що вона, за її твердженнями, не скористалася своїм правом подати відзив на позов. При цьому мадам Г. вже впродовж року після відкриття провадження на новий розгляд так і не подала до суду відзив, не виконавши навіть мінімальних процесуальних обов’язків, на які сама ж посилалася як на причину пропуску строків щодо оскарження рішення 2023 року. А через десять днів після винесення цієї ухвали, 20 грудня 2024 року, В. загинув у бою. На думку удови, така послідовність подій не може не викликати додаткових запитань.

Усе, вище перераховане, дозволяє зробити припущення, що країна в умовах масових втрат під час війни отримала ще одну зону для розквіту кримінальних схем, коли поєднуються великі гроші, прогалини в законодавстві, впевненість чиновників та військового керівництва у безкарності при повній відсутності належного контролю. І, як бачимо, правоохоронні органи не заважають таким схемам розвиватись.

Конфлікти і закони

Фото ТСН