 |
Андрій Парубій.
Фото www.parubiy.org |
Більшість пострадянських республік давно засудили комуністичний режим і без вагань поприбирали з вулиць власних міст усі скульптури, що уособлювали комунізм як такий. Але Україна – країна специфічна. Незважаючи на те, що ця держава найбільше постраждала від правління більшовизму і що саме її нарід більшовицькі лідери знищували голодоморами, на теренах країни ще й досі височать скульптури Леніна та його прибічників. І влада незалежної України не збирається їх прибирати (хоча і існує Указ президента про демонтаж таких скульптур). А якщо представники народу, у пориві національної свідомості, роблять спробу їх демонтувати, то судова система незалежної начебто України вбачає у подібних діях неповагу до суспільства і не заперечує проти того, що проти таких осіб порушують кримінальні справи. Але чому Микола Коханівський, Олександр Задорожний, Андрій Тарасенко, Іван Срібний та Богдана Франт повинні нести кримінальну відповідальність лише тому, що з національних переконань пішли на демонтаж скульптури ворога українського народу? Проте суд не скасував постанову про відкриття кримінальної справи за статтею „хуліганство”, і адвокат тепер подаватиме скаргу до апеляції. Але чому в Україні такі політичні акції ще й до сьогодні сприймаються під кутом Кримінального кодексу, незважаючи на існуючий Указ президента? Прокоментувати ситуацію, до якої потрапили українські патріоти, „Конфлікти і закони” попросили депутата Верховної Ради України VI скликання від „Нашої України ”Андрія Парубія.
- Пане Андрію, як Ви вважаєте, чому суто політична акція українських націоналістів українським судочинством розглядається як кримінальний злочин?
- З моєї точку зору, це відбувається через недосконалість судової системи в Україні. Адже питання про знесення пам’ятників тоталітаризму вирішується указом президента України. Тож єдине порушення, яке у цьому випадку дійсно існує, це - саме не виконання Указу президента органами місцевого самоврядування, і органами місцевої влади. І тому, що органи влади місцевих громад не виконують своїх безпосередніх обов’язків, громадянам з чіткою громадянською позицією доводиться самостійно втілювати Указ президента у життя, тим самим висловлюючи протест проти бездіяльності влади у вирішенні цього питання. А ті дії, які сьогодні демонструє у відношенні до українських націоналістів українська судова система, є несправедливими і заангажованими.
- Але навіть з точки зору логіки не зрозуміло, чому місцеві осередки влади не виконують цей Указ, і при цьому їх ніхто не притягає ні до якої відповідальності…
- Нічого дивного у цьому немає, оскільки це – результат тих змін до Конституції, які відбулись у 2004 році, що призвело до того, що в Україні з’явились декілька центрів, наділених владними повноваженнями і які почали конкурувати між собою за ті чи інші владні повноваження. Ми бачимо багато випадків, коли уряд ігнорує укази президента і відмовляється їх виконувати. І це та колізія, яку створили в українському законодавстві, і яку, на жаль, на сьогоднішній день не можна змінити, але яка призвела до того, що нині не існує механізму впливу на виконавчу владу. Звісно, що цим питанням могла б опікуватись і прокуратура, і інші правоохоронні органи, але, на жаль, у президента немає повноважень звертатись до цих структур аби вони притягнули представників місцевих громад, які ігнорують його укази, до відповідальності. Саме тому, йдучи на вибори президента, Ющенко і пропонує змінити дещо в системі влади в Україні, аби президент не лише мав можливість видавати розпорядження чи укази, а ще й отримав механізм за контролем їх виконання, а також важелі, що дозволяли б притягнути до відповідальності тих, хто їх ігнорує. Що ж до скульптури Леніна на Бессарабці і тієї ситуації, що за спробу її демонтувати національно свідомих хлопців хочуть ув’язнити, то, на мою думку, це - з одного боку, - саботаж виконавчої влади, а з другого – недосконалість української судової системи.
 |
Микола Коханівський, Олександр Задорожний, Андрій Тарасенко, Іван Срібний та Богдана Франт у залі суду.
Фото «Конфлікти та закони» |
- Тож напрошується висновок, що в законодавчій системі України немає механізмів, які можна застосувати до чиновників виконавчої влади, що ігнорують виконання указів Президента?
- Згідно закону таких осіб начебто можна притягнути до відповідальності, проте механізми впливу президента на виконавчу владу та правоохоронні органи, на жаль, відсутні.
- Як Ви вважаєте, чому суд відмовив у долучені до матеріалів справи звернень Світового конгресу українців, відомих політв’язнів та 43 народних депутатів, які мають значення для розгляду справи?
- З моєї точки, зору це – елемент заангажованості судової системи. І, до речі, я одним з перших подав документ про взяття на поруки цих патріотів. І усі інші, хто встав на їхній захист, мотивувались громадянською позицією, яку суд, через свою упередженість, не врахував. Проте, на мою думку, суд був зобов’язаний взяти до уваги усі клопотання на захист хлопців.
- З Вашої точки зору, як повинно відреагувати суспільство, якщо і апеляційну скаргу адвоката про закриття кримінальної скарги суд не врахує?
- Головне, аби ця справа набула великого розголосу і не загубилась у суддівських кабінетах. Якщо судді усвідомлюватимуть, що за розглядом справи спостерігає усе свідоме суспільство і знатимуть реакцію громади на їхні постанови та вироки, то саме тиск громадськості змусить суд прийняти чесне і єдине правильне рішення про закриття кримінальної справи проти цих юнаків.
- Пане Андрію, як Ви вважаєте, що потрібно змінити в суспільстві, щоб усі скульптури тоталітарної системи були демонтовані?
- Для цього потрібно, щоб усі ці пам’ятники були винесені з усіх реєстрів, які зазначають, що це або пам’ятки архітектури, або пам’ятники національного значення. І тоді демонтовувати їх стане легше. Але потрібно, щоб подібні запити на демонтаж стали масовими, а не були поодинокими, як це спостерігається нині.
Оксана КОТОМКІНА
Коментарі