​Як зелена влада хоче повернення тоталітарного, але цифрового СРСР

В останній час дедалі частіше постає питання про те, що нащадки комуністів та вертухаїв, що таки захопили владу в Україні, прикриваючись гаслами європейських практик, насправді ті європейські практики не хочуть і в очі бачити, зате дуже воліють тоталітаризму, з якого колись вирвалась Україна, як з концтабору СРСР. І хочуть правил, які діяли у СРСР. Тільки правила ці вони хочуть для людей. Правил, які в СРСР існували для чиновників та комуністів, ніхто вводити не збирається, бо якби існувало те, що в СРСР носило абревіатуру «ОБХСС» (Відділ боротьби з розкраданням соціалістичної власності), то більшість любителів запровадження концтабору, що сидять при владі, вже б мали розстрільну статтю, а то б вже і були розстріляні за розкрадання бюджетних коштів.

Напевно, дуже здивуємо міністра цифрової трансформації України пана Федорова, але у СРСР його б вже давно було б заарештовано, оскільки тоталітарна система не допускала ситуації, коли високопосадовець може бути публічно звинувачений у співучасті в корупції. Особливо у сфері оборонного чи спеціального зв’язку. Будь-які натяки на розкрадання державного майна, зловживання владою або причетність до незаконних схем автоматично підпадали під юрисдикцію ОБХСС та КДБ, які діяли без затримок, піару та публічного обговорення і, що ще цікавіше, без презумпції невинуватості. Не лише б факт публічного обвинувачення від іншого посадовця, а й лише підозра на зловживання запускали б миттєву розробку: вилучення документів, допити, затримання протягом лічених годин. У радянській реальності «розкрадання в особливо великих розмірах» або «шкода державним інтересам» прирівнювалися до злочину проти держави, що тягло за собою заслання до трудового концтабору або розстріл. Саме тому в умовах СРСР обвинувачення, яких наразі дуже багато у бік нинішнього міністра Мінцифри, не залишали б йому жодного простору для маневру: при СРСР він би був засуджений максимально швидко і з повною конфіскацією (навіть офшори б знайшли). Особливо, після витоку даних масштабу «Дії». Подібне було б не просто інцидентом, а автоматично вважалося б державною зрадою і тягнуло б на довічне ув’язнення або розстріл.

Однак для себе чиновники і депутати контролю не запроваджують. Хочуть контролювати населення, відбирати у них майно і перетворити Україну на концтабір, гірший за СРСР. Тільки тепер – цифровий концтабір.

Те, що Мінцифри оголосила про запуск чергової дірявої цифрової послуги під назвою «Обрій», лише має вигляд (як і вся імітація цифровізації, як корисної послуги) «інноваційного рішення». Однак, коли слухаєш пояснення і читаєш коментарі на кшталт заяв Мірошниченка, перед очима виникає не майбутнє, а минуле, лише ретельно оцифроване. Ми вже проходили і примус до праці, облік непрацюючих, тільки в сьогоденні замість міліції та двірників, які і доносили на непрацюючих громадян, хочуть ввести алгоритм проросійсько-дірявої «Дії».

Якось так сталось, що за останній час як представники Мінцифри (чиновники), так і депутати (причому, навіть начебто «демократичні» «ЄС» та «Голос») голосують і стають горою за ініціативи, які перетворюють вільну людину на залежного раба держави, коли людина є не вільним суб’єктом із правами і можливостями, а стає ресурсом, яким треба керувати і відстежувати, обліковувати й спрямовувати, незалежно від волі цієї людини. Подібне - тоталітаризм, який СРСР вибудовував десятиліттями: людина не була носієм прав, вона лише - «гвинтик», «кадри», «трудові ресурси», якими управляє «центр» ЦК КПРС. А хто ж нині буде входити в сучасне ЦК (центральний комітет партії)? За яким критерієм туди обиратимуть? Раніше брали комуністів, що проявили себе любителями комуністичної партії і готові були доносити, аби зробити кар’єру. А сьогодні як? Чи членство залежатиме від того, хто скільки вкрав і скільки вивів у офшори? То там будуть Ахметов, Пінчук та їхня обслуга на кшталт Міндіча?

Останні декілька років усім українцям, під соусом європейськості, нав’язують тоталітаризм, наголошуючи, що держава має право вирішувати за людину, що вона має робити, куди йти, чим цікавитись, влазити в особисте життя людини, цікавлячись, чому вона не працює, і рахувати її кошти, влізаючи до трусів. Але подібне - не сервіси, не зручність, а тоталітарний контроль. Причому контроль не над даними, а над поведінкою.

Наша редакція зробила запити як до конфедерації роботодавців, так і до Мінцифри, де разом з запитаннями вказала, що: створення автоматичного профілю людини на основі об’єднаних міжвідомчих даних, без згоди суб’єкта персональних даних, суперечить статті 32 Конституції України, яка забороняє збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, а також статті 8 Конституції, яка встановлює принцип верховенства права. Це прямо порушує Закон України «Про захист персональних даних», зокрема вимоги щодо добровільності, конкретності і поінформованості згоди, а також принцип пропорційності обробки даних.

Втручання в приватне життя, економічну поведінку та вибір моделі зайнятості є також обмеженням прав, передбачених статтями 21, 22, 23, 24 і 43 Конституції України, які гарантують рівність, свободу, особисту автономію та свободу праці.

В СРСР облік працевлаштування був обов’язковим: підприємства, ЖЕКи, домоуправи, міліція та виконкоми фіксували, чи працює особа, і будь-яка перерва прирівнювалася до потенційного і могла отримати кримінальну статтю за дармоїдство. Пропонована система автоматично фіксує статус людини за даними ПФУ без запиту і без її прямої згоди, створюючи профіль «непрацюючого».

Автоматичний облік за даними Пенсійного фонду - радянський тотальний облік трудової поведінки людини.

У СРСР людині навіть не повідомляли, що на неї відкрили «справу», її статус визначала бюрократія. Озвучений алгоритм автоматично формує категорію, до якої людину відносять, при цьому вона не подає жодної заяви й не дає згоди. Це приховане маркування громадянина. Примусове створення профілю «непрацюючого» дорівнює радянському формуванню досьє на громадянина без його участі.

У СРСР картки, характеристики, довідки, відомості про поведінку і «соціально-корисний статус» передавалися між міліцією, КДБ, виконкомами, профкомами без участі людини. Озвучена система повністю це повторює: дані циркулюють між органами без волі особи, що створює єдине цифрове досьє. Передача даних між органами (ПФУ, ДСЗ, МОН, Мінсоц) дорівнює радянській системі міжвідомчого обміну особовими справами.

У СРСР дільничний приходив додому і вимагав «стати на роботу», погрожуючи статтею. Судячи з оголошеного, роль дільничного тепер виконуватиме алгоритм та ДСЗ: система надсилає «пропозиції», а потім - санкції чи адміністративні наслідки. Тиск змінив форму, але не суть. Подальший «тиск» через алгоритм дорівнює тиску через дільничного або міліцію за радянською моделлю

СРСР завжди пояснював примусову працю «піклуванням про людину», «вихованням трудової дисципліни», «захистом від соціального паразитизму». Пропоноване провадить ту саму аналогію: «ми допомагаємо знайти роботу», «ми піклуємося про зайнятість». У результаті людям нав’язують не сервіс, а контроль, прикритий турботою. Ідеологічне виправдання «для вашої ж користі» дорівнює радянському виправданню «виховного впливу» на громадянина.

Тож треба констатувати, що система «Обрій» відтворює стару радянську логіку примусу та контролю, але в новому цифровому форматі: «Дія» отримує дані з ПФУ, ПФУ передає інформацію до ДСЗ, ДСЗ формує «пропозиції», а наступним кроком потенційно є санкції або інші форми адміністративного впливу.

І всі ці дії відбуваються без волевиявлення людини. Такий механізм відповідає архітектурі соціального нагляду, що наближається до моделей Китаю із соціальним рейтингом, а не до стандартів демократичних держав ЄС та Північної Америки.

У демократичному світі людина має невід’ємне право не працювати, перебувати у творчій або професійній паузі, змінювати сферу, бути фрілансером без формальних відносин, працювати нерегулярно, жити за рахунок заощаджень або займатися саморозвитком. Вибір «працювати або не працювати» - це право, а не підстава для державного обліку, аналізу чи втручання.

Однак питання треба піднімати не лише про «Дія» та «Обрій», а безпосередньо щодо поведінки як влади, так і начебто опозиції на кшталт «ЄС» та «Голос», котрі дуже легко і спокійно віддають у парламенті свої голоси за законопроекти, що якраз і закріплюють тоталітаризм і позбавляють громадян прав позасудово, зате через цифровізацію.

Тоталітарна логіка - це коли держава вважає, що вона краще знає, як людина має жити. СРСР подібне втілював через каральні інститути. Новий цифровий СРСР робить спробу втілювати подібне через автоматизований облік та алгоритмічний тиск. Різниця лише у тому, що у 50-х роках минулого століття біля людини стояв дільничний, а на початку 21 століття хочуть поставити смартфон із «Дією». Формально - сервіс. По суті - «оцифрований контролер», який нав’язує державну тоталітарну картину світу.

Подібне не діджиталізація. Це - цифровий нагляд та примус. Бо репресія, яка працює без участі людини, завжди небезпечніша. Алгоритм не думає, не має сумнівів, не має моральних обмежень. Алгоритм виконує. І подібне ніщо інше, як тоталітаризм, який нам нав’язують під гасла декомунізації. Тож те, що ми спостерігаємо, дуже схоже на спробу створити єдину державну систему аналізу та впливу на поведінкові моделі населення, про які так мріяли в СРСР.

Однак хочеться нагадати любителям тоталітаризму, що, наприклад, в Японії, заборонено передавати персональні дані навіть з префектури до префектури, а в Європі за тоталітаризм, напевно, теж би запросили до прокуратури…

Оксана КОТОМКІНА, Конфлікти і закони

Фото thedigital.gov.ua