​Україна - демократія чи концтабір?

Дивно якось виходить: люди, котрі постійно говорять про декомунізацію, насправді будують у країні щось гірше за комунізм, при якому держава хоч контролювала людей і вважала їх власністю держави, але принаймні забезпечувала базовий соціальний пакет: роботу, житло, медицину, освіту. У сучасній Україні, котра наче демократична, зберегли каральні та контрольні механізми СРСР, але повністю зруйнували соціальні гарантії. Нинішні комуністо-комсомольце-бандити, що захопили в Україні владу, забрали у громадянина свободу й одночасно не надали нічого. Бо навіть при рабстві раба забезпечували їжею. В Україні ж сформований з комуністів, бандитів, комсомольців та силовиків прошарок вважають українців ресурсом, котрий треба «общипувати» та заганяти до концтабору.

Змінивши вивіски, коли червоні директори стали володільцями заводів та фабрик, а партійні функціонери — політиками, каста номенклатури і бандитів почала позбавляти громадян України прав. Спочатку їх позбавили права виборів, потім — взагалі почали порушувати права. При Зеленському — поставили Конституцію «на паузу». Проте зовсім не збирались гальмувати процес створення концтабору та слідкування за громадянами.

Перші дзвіночки вседозволеності проти громадян з’явились при януковичу. І в той час опозиція в особі того ж Яценюка, розказувала Азарову, що громадяни мають права, а комунальні тарифи повинні бути доступними. Проте, отримавши владу, Яценюк разом з Порошенком не лише підняли комунальні тарифи вдесятеро, вони ще й провели реформи, котрі перетворили країну на феодальну державу, де під вивіскою ринкових реформ сформували олігархічно-монопольні моделі, а громадянин (член громади), автоматично перетворився на громадянина (особу, що за огорожею і без прав). Споживачі послуг враз втратили право вибору та відмови від послуги, а комунальні тарифи, що підняли до «європейських» (при цьому без європейських зарплат та пенсій), стали значно гіршими, ніж були при СРСР, а самі громадяни вже почали платити не за послуги, а за факт постачання: газ з низьким КПД, що накручує лічильник, непитна вода, за яку беруть ціну, як за питну, гаряча вода, якій до гарячої — далеко, але лічильники рахують і об’єм - є. А паралельно банки перетворились з сервісу для зберігання та обслуговування грошей клієнтів на власників коштів цих клієнтів.

І все це почало нагадувати комунізм радянського зразка, окрім одного: сама верхівка, котра все це запроваджує — ні за що не відповідає. Ба більше: грабує країну і виводить з неї гроші.

Державу перетворили на наглядача і власника людського ресурсу (що і було в СРСР і є в Китаї), однак при цьому ніхто не побачить, щоб зловленого корупціонера розстріляли як в Китаї. Навпаки, законодавство виписали під касту недоторканих, де найбільше покарання — штраф і підвищення по кар’єрних сходах.

При цьому, дедалі частіше громадяни чують, як відверті вороги країни та вільної економіки розказують, що цифровий концтабір, в якому права лише у частини, що представляє апарат примусу, то є європейська практика.

Насправді ж всі погіршення, що відбулись в країні, невипадкові. Для бандитів і перефарбованих комсомольце-комуністів контроль суспільства - це не ідея, а інструмент виживання і збагачення. Вони тягнуться до побудови концтабору, оскільки острах втратити владу трансформувався в жагу посилити репресивні інструменти. Тож, для таких, як Гетманцев, Єрмак і Зеленський концтабір - гарантована машина контролю, яка фіксує їхню власну владу і знімає ризики бути покараними.

Українців бажають перетворити на об’єкт, позбавивши суб’єктності, де такі як Гетманцев та Зеленський, які не дуже то платили податки в Україні і, якщо провести аудит, ніколи не доведуть походження своїх статків, будуть контролювати кожен крок людини, не даючи їй права і можливості розвиватись і, загнавши її в жорсткі рамки концтабору, де чиновник із апарату примусу може відібрати у людини все — без суду і слідства, бо так дуже хочеться керівникам концтабору.

Під гаслами «оптимізації» та «цифровізації» запроваджується тотальний контроль над фінансами громадян, автоматичне списання коштів без суду й повідомлення, розширення кредитних досьє до повного життєпису. Все це подається як «спрощення процесів», «боротьба з боржниками», «європейський стандарт». Насправді ж від добровільних послуг ми рухаємося до примусового цифрового підпорядкування, де кожна транзакція - це дозвіл, а кожен гаманець - точка контролю. Якщо раніше держава під головуванням позеленілої проросійської партії регіонів забрала права і свободи, тепер вона бажає забрати можливість розпоряджатись власними коштами і власним майном.

Ліна ТИХА, Конфлікти і закони

Фото i-ua.tv