​Тактики КДБ та мілких порізів, або Чому Зеленський і його влада працюють на окупанта?

Суспільство вже третій рік дивується: як може бути, що тільки-но Україні хочуть надати зброю, як через ЗМІ влада та її представники і повідомляють, яка зброя, скільки і куди поставиться і де зберігатиметься.

Потім почались взагалі дива: Зеленський приїде на військове підприємство попіаритись, знову про це — розкажуть, і знову підприємство потрапляє під обстріли.

А ж враз зустрілась інформація, як всім відомий Швець розказує, що він для КДБ передавав докладні записки через ТАСС у вигляді новин та інформації. І постало питання: а що відбувається? Позеленіла проросійська партія регіонів, що сидить на Банковій, обрала такий спосіб донесення інформації своїм кураторам з фсб? А що там з кротами на Банковій, коли сам Зеленський заявляв, що інформація про наш контрнаступ, котра була відома обмеженому колу осіб, вже на другий день була у кремлі?

Насправді щодня виникає все більше питань як до діяльності Зеленського, так і його офісу, а також і до правоохоронних органів, котрі роблять вигляд, що нічого не відбувається. Адже якщо у відкритий доступ систематично зливається інформація, яка в умовах війни має найвищий рівень секретності, то це вже не просто безвідповідальність чи недбалість, це свідома робота на користь ворога. А коли президент або його оточення піаряться на військових темах, розкриваючи деталі, які відразу ж використовуються росіянами для ударів, то постає питання: це випадковість чи цілеспрямована діяльність?

Прикладів більш ніж достатньо. Коли анонсували передачу Україні систем HIMARS, в офісі президента розповідали, скільки установок отримано й на яких напрямках вони застосовуватимуться. Після цього російська пропаганда миттєво почала готувати «антидоти» — розгортати ППО, пристосовувати логістику. Те саме відбувалось із «Patriot» та «Storm Shadow»: ще до їхнього застосування українська влада фактично підігравала ворогу, відкрито коментуючи поставки.

Інший гучний випадок, коли Зеленський напередодні великого контрнаступу заявив, що в кремлі якимось чином уже знають подробиці плану операції. Тобто, він фактично підтвердив наявність «крота» у власному оточенні, але жодних гучних розслідувань або посадок після того не було. То хіба подібне не наводить на думку, що витоки інформації є системними та покриваються на найвищому рівні?

Однак найболючішими для суспільства є удари по підприємствах військової промисловості. Громадяни вже почали підмічати, що після публікацій про візити Зеленського чи Єрмака на заводи та військові об’єкти, ці підприємства опинялись під обстрілами. Те, що мало би залишатися під грифом «таємно», транслюється на телекамери, а далі окупанти запускають по тих підприємствах ракети.

Подібне піднімає серйозні питання не лише щодо адекватності керівництва держави, а й вимагає відповідей від правоохоронних органів і спецслужб, які повинні протидіяти таким витокам і маніпуляціям. Але складається враження, що або вони зв’язані по руках і ногах, або самі є частиною схеми. І тоді виходить, що українське суспільство воює й тримає фронт, у той час як верхівка влади грає у свої ігрища, на шкоду обороноздатності країни.

На жаль, у політиці Зеленського склалася дивна традиція: кожен провал влади на фронті чи у внутрішній політиці намагаються прикрити красивою обгорткою з гучних заяв і піару. При цьому те, що мало би бути справжньою таємницею воєнного стану, використовується вибірково й у вигідному для влади ключі. Коли суспільство вимагає пояснень про втрати, невдалі операції чи провали в обороні, влада прикривається формулою «це військова таємниця». А от коли йдеться про піар, ті самі «таємниці» раптом зникають, і ми бачимо відвідування секретних заводів, запуск секретних ракет. Суспільству подають вибіркову картину війни, де негатив ніби відсутній, але створюється штучний позитив, а піарники Зеленського роблять все можливе для збереження контролю над образом президента. Звісно, коли успіхів бракує, створюються ілюзії досягнень.

І на тлі такої пропаганди ми спостерігаємо, як, наприклад, у квітні 2024 року в ефірі телемарафону «1+1» Єрмак підтверджує, що Україна отримає ракети ATACMS великої дальності в рамках чергового пакету допомоги США, а Зеленський у спілкуванні з іноземними журналістами озвучує інформацію про кількість ракет, витрати боєприпасів чи навіть місця концентрації сил. Звісно, піарниками Зеленського подібне подається як «прозорість» перед Заходом, але фактично така інформація є подарунком для російських військових аналітиків.

От і наразі: лише повідомили про випуск ракет на Коломиї, окупанти почали бити по підприємствах. Питання: а навіщо через ЗМІ повідомляти про секретні розробки, та й взагалі про будь-яку інформацію, котра є стратегічною? І тут відповідь напрошується сама: 5-6 менеджерів разом з Зеленським вміють робити тільки декілька речей: піар, відосики та красти. Налагодити випуск ракет, як мільйона дронів, і висадження мільярда дерев — вони не здатні. Здатні зробити про це ролики, розказати і паралельно вкрасти грошей на розробку якоїсь програми з назвою «мільйон чогось».

Яких казок про «Нептун», «Герань», мільйон дронів Зеленський тільки не розказував. От лише випуску зброї як не було, так і немає. Проте є відверте казнокрадство, державна зрада та імітація діяльності з повною індульгенцією для друзів окупанта - реальних саботажників, державних зрадників та казнокрадів. І от що цікаво: людей, котрі крали і крадуть, Зеленський вважає потрібними і про них — піклується. От, наприклад, Луганська область окупована, але чиновників, що працювали в луганській громаді — бережуть, виплачують їм зарплати, премії, вони навіть тендери подають. Те саме з владою Покровська: минулого літа, коли суспільство вимагало, аби будувались фортифікації, тамошня влада проводила озеленення — освоювала шалені кошти на трояндах та інших квіточках. Сьогодні під Покровськом — бої, а влада Покровська — не під слідством щодо незахисту території, а комфортно і далі отримує кошти з українського бюджету.

У соціальних мережах вже відверто пишуть про те, що Єрмак та Зеленський, за підтримки та допомоги Сирського і в інтересах окупанта, обрали тактику мілких порізів — знекровлення країни та відбивання у свідомих українців бажання захисту країни, використовуючи для цього схвалені ними та Сирським ТЦК-НКВС. І той, хто спостерігає за ситуацією в країні, розуміє, що влада в Україні сьогодні тримається на страху, маніпуляціях, репресивних механізмах та відвертій брехні про випуск зброї, але з точним дотриманням правила щодо ненанесення великої шкоди окупанту. Адже як так, щоб знищити всі переробні нафтові заводи в росії, або запустити тисячу дронів і ракети по моцкві? А от певну імітацію можна показувати і волати про переможні стратегії, а на практиці проводити тактику мілких порізів - вимотування суспільства, проводячи кожен день нові мобілізаційні облави, економічні обмеження для громадян та анонсувати нові абсурдні піар-акції на кшталт «великої ракети». Замість того, аби зміцнювати армію професійними кадрами та забезпечувати ефективність ударів по ворогу, країну свідомо кидають у хаос: ресурси розчиняються у корупційних схемах, а мобілізаційна та репресивна машини працюють для зламу волі людей.

Тому й не зникає відчуття, що вся державна вертикаль виконує не функцію захисту, а функцію виснаження. І робить це в інтересах окупанта. Коли ракети існують тільки в телевізорі, а зміна кримінального кодексу, за яким з чиновників та бандитів у погонах знімається відповідальність за свідомі злочини, а громадянам пропонують тюремну камеру за виїзд з України, - подається як європейська норма, то кожен свідомий громадин розуміє, що внутрішній ворог свідомо працює на ворога зовнішнього: знищуючи країну зсередини. Не лише тому, що бездарні, а й тому, що оманські домовленості - в силі. Але це - вже питання безпосередньо національної безпеки. І це питання до СБУ, яке тоді на кого працює?

Ліна ТИХА, Конфлікти і закони

Скріншот Конфлікти і закони