Світлана Зоріна вирішила, що вона крутіша за Віктора Януковича

Так уже історично склалося , що в незалежній Україні «одіозна» та самовпевнена «персоналія», яка дошкрябується до чиновницького крісла середньої, а то й вищої ланки, закріпившись у ньому, дуже швидко починає відчувати себе вершителем долі людської. І навіть зараз, у часи суворого домінування паханів на всіх рівнях влади та централізованої системи підпорядкування єдиному клану, дехто з чиновників, відчуваючи повну безкарність своїх попередніх дій, продовжують піднімати планку свавілля та чинять нові карколомні правопорушення.

Ці ненажерливі відчайдухи діють переважно за однією, успішно відкатаною схемою: маючи певні повноваження в тій чи іншій сфері, вони з легкістю зливають об’єкти державної форми власності, впроваджують свої кримінальні проекти й абсолютно не замислюються про наслідки. Вони, як роботи, невідступно діють за однією закладеною програмою, чітко, не задумуючись, й наче востаннє.

Яскравим прикладом подібної моделі є київська чиновниця, керівник Головного управління культури КМДА, «бізнес-леді» найвищого ґатунку Світлана Зоріна.

Пані Зоріна почала свою кар’єру ще в дев’яностих, коли познайомилася та зблизилася з колишнім, якщо бувають колишні, вінницьким бандитом Володимиром Продивусом та «бізнесменом» на прізвисько Рибка. Вибитись із селища Вишневе, в якому Зоріна провела свою яскраву юність, їй допоміг перший чоловік, екс-заступник міністра оборони України, хабарник В’ячеслав Кредісов. Разом с Кредісовим Зоріна впровадила свій перший «бізнес проект» – компанію «Мезокред», яка спеціалізувалася на контрабанді алкоголю та парфумів. За це Зоріна поплатилася тривалим сидінням у СІЗО. Але справа по факту контрабанди була закрита, й пані Світлана впевнено покрокувала у світле майбутнє.

У 2003 році Зоріна створила книготорговельну «структуру» «Міжнародна книга», яка з часом збанкрутіла, й до сих пір винна гроші вітчизняним видавцям – постачальникам цієї структури. З 2006 року панні Зоріна на «запозичені» у книговидавців гроші стала депутатом Київради, перебігла із своєї фракції до фракції Черновецького та отримала посаду начальника Головного управління культури КМДА й почала активно «роздавати» об’єкти культурного призначення – комунальне майно столиці. В 2007 році в Печерському районі Києва за вказівкою Зоріної була знищена популярна бібліотека по вул. Кутузова, 14. Приміщення бібліотеки передали «Українській правничій фундації», засновником якої є регіонал Сергій Головатий. У 2011 році Світлана Зоріна намагалася віддати в приватизацію об’єкти комунальної власності – київські кінотеатри: «Росія», «Ленінград» та «Лейпциг». У травні 2012 році вона засвітилася в скандальній історії з поверненням боргу на суму 300 тис. грн, який «Міжнародна книга» завинила видавництву «Зелений пес».

Цій історії безкарних дій, ініційованих начальником Головного управління культури Світланою Зоріною, не було б кінця, аби не безмежна жадібність, яка підштовхнула панну до здійснення фатальної помилки й у найближчому майбутньому може коштувати їй кримінальної відповідальності. В ситуації, в яку потрапила наша героїня, не врятує її й останній чоловік, посол Сербії в Україні Горан Алексіч, на батьківщині якого, ймовірно, Зоріній знадобиться шукати політичного притулку.

Але все по порядку.

Шалена територія, розташована в центрі Києва, що належить Національній історико-архітектурній пам’ятці - музею «Київська фортеця» - «свербіла» Світлані Зоріній вже 5 років. У 2007 році до Зоріної звернувся відомий донецький міліонер Сергій Тарута з проханням посприяти у вирішенні питання про довгострокову оренду четвертої башти Київської фортеці, що підпорядковується КМДА. Тоді переговори з приводу передачі приміщення в оренду між директором музею В’ячеславом Кулінічем та Сергієм Тарутою, які тривали з 2005 року, зайшли в глухий кут. З початку передбачалося,  що колекція Тарути та Платонова, засновників Благодійного фонду «Платар», лише експонуватиметься в приміщенні четвертої башти фортеці, але пізніше Тарута зажадав повної влади й почав наполягати на передачі башти в оренду на 49 років. В’ячеслав Кулініч, який стояв на варті «Київської фортеці» понад 17 років і трепетно зберігав цілісність територій музею, був категорично проти.

До речі, керуючи Музеєм тривалий проміжок часу, В’ячеслав Кулініч неодноразово успішно відбивав низку атак зазіхателів на заповідні території. Завдяки його наполегливості «Київська фортеця» виграла більше 20 судових справ у судах України. Крім того, за ініціативою Київради питання про передачу четвертої башти в оренду саме компанії «Платар» розглядалося в адміністративних судах з 2009 року. За рішенням Вищого Адміністративного Суду України 23 лютого 2012 року Київраді було остаточно відмовлено передавати четверту башту в оренду «Платару», і «Київська фортеця» зберегла цілісність своїх унікальних пам’яток.

Ситуація знову загострилась в квітні 2012, коли Світлана Зоріна в черговий раз ініціювала на рівні Київради розгляд питання про передачу четвертої башти «Київської фортеці», а саме нежитлового будинку по вулиці Старонаводницькій, 2-А, в оренду на 49 років тепер вже товариству з обмеженою відповідальністю, музею «Платар». 26 квітня рішення про передачу в оренду комерційній структурі частини історичної пам’ятки України, унікального Музею, було прийняте, причому його підтримали 76 з 99 зареєстрованих депутатів. Питання про передачу частини музею «Київська фортеця» в оренду приватній структурі навіть не дійшло до профільної комісії. Рішення про передачу частини національного музейного комплексу (статус Національного забезпечується Указом Президента України № 371/2007 від 03.05.2007 р ) в оренду приватній структурі є неправомірним й, за словами директора «Київської фортеці» В’ячеслава Кулініча, суперечить законодавству: Закон «Про приватизацію державного майна» говорить, що не підлягають приватизації об’єкти державного значення, об’єкти, які мають статус національного. В Законі «Про оренду земель» сказано, що об’єкти національного призначення не можуть бути об’єктами оренди, за виключенням тих об’єктів , які мають призначення місцевого характеру. Башта є пам’яткою національного значення».

Згідно з Указом Президента України № 157/2008 «Про невідкладні заходи щодо розвитку міста Києва» передбачено безумовне виконання Указу Президента України від 3 травня 2007 року № 371 щодо впорядкування питань землекористування на території Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця», передачі йому земельних ділянок, визначення, винесення на самій місцевості та на відповідних картографічних матеріалах його меж та зон охорони.

Також згідно із «Законом про культуру», підписаним Президентом України 14 грудня 2010 року: «Забороняється  виселення закладів культури (театрів, бібліотек, музеїв…тощо ) без надання їм іншого рівноцінного приміщення». Крім того, за дорученням Президента України Віктора Януковича Київраді листом голови Адміністрації Президента від 29.03.2010 року №2-01/209 було вказано передати цілісний майновий комплекс - музей «Київська фортеця» в державну власність, на баланс Міністерства культури. Київрада підготувала проект рішення про передачу комплексу, але з голосування питання про передачу було зняте. Незважаючи на вимогу про передачу об’єкта, Зоріна звернулася з листом до Януковича та надала план розвитку музею «Київська фортеця», приводячи свої аргументи щодо зняття питання про передачу комплексу до державної власності.

26 квітня 2012 року Ганна Герман, начальник гуманітарного управління адміністрації Президента і радник Президента нагадала Київраді про необхідність передачі комплексу на баланс Мінкультури впродовж І півріччя 2012 року та відхилила пропозицію Зоріної. Але в той же день, всупереч дорученню, депутати проголосували про передачу невід’ємної частини музею четвертої башти приватній компанії «Платар» – ТОВ, яке цинічно іменує себе музеєм. Виходить, що 26 квітня 2012 року Київрада, за ініціативою Світлани Зоріної, грубо порушила Законодавство України та Укази Президента України.

Врешті, Зоріній залишилось лише отримати підпис на Договорі про передачу башти від директора Музею. А оскільки діючий директор навіть ціною втрати ордера на нову квартиру, врученого йому Головою КМДА Олександром Поповим саме у Всесвітній день діяча культури, на це не погоджувався, чиновниця вирішила його звільнити з посади.

18 липня 2012 року у В’ячеслава Кулініча відбирають квартиру, а Світлана Зоріна підписує наказ про його звільнення, передаючи повноваження керівництва музеєм його заступникові з наукової роботи, з перспективою отримання жаданого підпису.

За словами Кулініча: "Київ має найбільшу у світі фортецю, яка займає територію близько 10 квадратних кілометрів. До сьогодні вона, як не дивно, після буремних століть збереглася майже повністю у своїх межах. Однак знову ми переживаємо вирішальний період, коли цілісність фортеці може бути порушена, і тоді цінність об’єкта буде втрачено назавжди. А відновити знищене надзвичайно важко і це потребуватиме багато ресурсів».

Тож цікаво, проковтне Віктор Янукович відверте та свавільне порушення чиновницею Світланою Зоріною законодавства України та Указу, підписаного його власною рукою? Чи, може, на тлі всепоглинаючого «покращення» та «стабільності» Янукович відправить дружину дипломата та вершительку долі історичного Києва до в’язниці, адже давно вже вона за нею плаче.

Максим КАСЬЯНОВ