Як виглядатиме війна між США і Росією

Нахабні дії Володимира Путіна в Сирії і в Україні викликають нові питання щодо американських планів дій у надзвичайних обставинах.

У Росії - великі амбіції і зростаючі можливості

Рано вранці 30 вересня російський трьохзоряний генерал під'їхав до американського посольства в Багдаді і пройшов повз добре озброєних морських піхотинців з охорони, щоб особисто вручити представникам США ультиматум, що став дипломатичним демаршем. Його заява була різкою і прямою: російські війська через годину починають завдавати повітряних ударів в сусідній Сирії - а американські військові повинні негайно очистити цей район.

Це була сутичка з розряду балансування на межі війни між двома ядерними гігантами, якої світ не бачив протягом десятиліть. Вона відродила підозри, антагонізми й інтриги, характерні для епохи холодної війни.

Почавши нанесення авіаційних ударів в Сирії, президент Володимир Путін інспірував опосередковану війну з США. У результаті потужні армії двох країн опинилися в ролі помічників протилежних сторін в багатополярному конфлікті. Для Москви це дуже ризикована авантюра, кажуть експерти. «Їм буде дуже важко. Це складно з точки зору тилового забезпечення. У росіян не так багато сил, засобів і можливостей для проекції сили на великих відстанях», - заявив фахівець з питань російської безпеки з Нью-Йоркського університету Марк Галеотті (Mark Galeotti).

Росіяни e своїй військовій кампанії в Сирії дуже сильно залежать від шляхів постачання, що вимагають повітряних коридорів, які проходять через іранський та іракський повітряний простір. Єдина альтернатива - морські комунікації, що йдуть з Криму. На такі морські перевезення в два кінця потрібно до 10-ти днів. Незрозуміло, як довго Росія зможе витримати таку напругу сил.

Це та інші питання про російський бойовий потенціал і цілі виходять в центр сцени в момент, коли Путін демонструє непохитну готовність застосовувати військову силу в своїй незграбній зовнішній політиці, націленій на відродження статусу Росії як світової держави. Виступивши в цей хрестовий похід, він дав нове життя привидам відроджуваної військової потужності Росії - від України до Прибалтики, і від Сирії до Близького Сходу в цілому.

Все більш агресивні оперативно-стратегічні плани Росії викликали навалу оцінок і відгуків з боку американських військових стратегів на тему військової політики США і планів дій у разі конфлікту з колишньою радянською державою. Високопосадове керівництво Пентагону починає ставити питання, які більше 20 років лежали під сукном:

- Які реальні бойові можливості росіян?

- Де саме може відбутися конфлікт з Росією?

- Як буде сьогодні виглядати війна з Росією?

Повинно бути гранично зрозуміле наступне. Експерти сходяться на думці про те, що здатні діяти з глобальним розмахом збройні сили США у війні із застосуванням звичайних засобів наголову розгромлять російську армію. Але сучасні війни - незвичайні, а географія, політика і умови місцевості неминуче дають переваги тій чи іншій стороні.

Сьогодні Сполучені Штати витрачають на національну оборону майже в 10 разів більше коштів, ніж Росія. У США в строю 10 авіаносців, у той час як у Росії - всього один. Крім того, у американських військових великі технічні переваги, і вони набагато перевершують Росію в можливостях по перекиданню сил і засобів в ту чи іншу точку світу.

Росія як і раніше слабка по багатьох традиційних критеріях. Але в даний час вона розробляє деякі надзвичайно важливі технології та зразки техніки, нову тактику бойових дій та нахабну геополітичну стратегію, що підриває претензії США на звання єдиної у світі воістину світової наддержави. У результаті всіх цих дій Росія несподівано знову стала головним військовим супротивником Америки.

Спостерігаючи за подіями, американські керівники «явно проявляють стурбованість тим, що як мінімум в регіональному масштабі Росія в змозі створити переважаючі сили», - говорить колишній співробітник Пентагону Девід Очманек (David Ochmanek), який на даний час працює військовим аналітиком в RAND Corp. І над російсько-американськими відносинами похмуро нависають їхні ядерні арсенали. Росія зберегла і навіть модернізувала свою «тріаду» у складі міжконтинентальних балістичних ракет в ядерному спорядженні, крупного авіапарку бомбардувальників великої дальності та флоту атомних підводних човнів, які стають все більш сучасними і передовими.

«Російська військова промисловість повстала з руїн, - говорить військовий експерт з московського аналітичного ПИР-Центру Вадим Козюлін. - Військовий баланс зможе забезпечити тільки російська ядерна міць, підтримувати яку на належному рівні не настільки дорого, як багатьом здається».

Але хоча російські звичайні сили не виробляють такого враження, як ядерні, є деякі області, в яких Росія перевершує інших. Серед них - авіація, протиповітряна оборона, підводні човни і радіоелектронна боротьба.

Збройові конструкторські бюро радянської епохи як і раніше добре відомі у всьому світі. Російська авіаційна промисловість, наприклад, отримує більшу вигоду від експорту своєї продукції в незахідні країни, які купують у неї ефективні винищувачі дешевше західних зразків. Китай сьогодні витрачає на оборону більше, ніж Росія, але досі купує у неї техніку і сучасну зброю.

За словами багатьох експертів, спроби порівнювати збройні сили США та Росії подібні порівнянню яблук і апельсинів. У росіян - зовсім інші стратегічні цілі, і структура збройних сил Росії будується відповідно. Росія вважає себе сухопутної державою, роблячи вплив на величезні території, що тягнуться від внутрішніх районів Євразії до Східної Європи, Центральної Азії, і можливо, до Близького Сходу і Азіатсько-Тихоокеанського регіону. У неї є непогані можливості для реалізації військової концепції, відомої як «перешкоджання доступу/блокування зони».

«Сполучені Штати і Росія прагнуть до різних речей, - говорить Галеотті. - Росіяни не мають намір змагатися з нами на рівних. Головне для них - це заборона». Наприклад, продовжує він, «якщо подивитися на ВМС США, то вони багато в чому перевершують російський військово-морський флот. У росіян більшість кораблів - радянський спадок. Але в певному сенсі це не має ніякого значення, тому що Росія не збирається посилати їх у різні частини світового океану».

Відображенням цього факту є те, що у Росії лише один авіаносець, а у США - 10, причому вони постійно перебувають у різних точках світу. Замість авіаносців, які є наступальним засобом проекції сили на морі, росіяни вкладають кошти в розширення своїх підводних сил, що входять в ядерну тріаду і здатні створювати загрозу надводному флоту противника в довколишніх водах, скажімо, у Чорному, Балтійському або Середземному морях.

Повітряний простір Росії також надійно укріплено. За своєю якістю російські літаки-невидимки набагато гірше американських, але у Росії є найсучасніші системи виявлення і знищення такої малопомітною авіації, і вона вкладає великі кошти у створення надійних зенітно-ракетних комплексів, розміщуючи їх таким чином, щоб вони добре прикривали її прикордонні регіони. «Статична картина військово-повітряної міці явно на користь росіян, тому що у них серйозний потенціал ППО і різноманітний арсенал оперативно-тактичних, крилатих і балістичних ракет», - говорить військовий аналітик і фахівець з Росії Пол Шварц (Paul Schwartz), що працює в центрі стратегічних і міжнародних досліджень (Center for Strategic and International Studies).

Можливості Росії з ведення радіоелектронної боротьби також створюють чималі загрози для укладачів військових планів з Пентагону, оскільки їм неясно, якою мірою Росія може створювати перешкоди американським радарам і засобам радіоелектронної розвідки, що становлять основу американської повітряної міці. Американцям та їхнім союзникам буде непросто проникнути в повітряний простір Росії, говорить Шварц. «Їм там буде надано серйозну протидію. Але я думаю, що з часом ми зуміємо послабити ці системи. Проблема в тому, що коли є ядерні сили, треба уникати повномасштабних бойових дій».

Тим часом, російські сухопутні війська, що складаються в основному з призовників, все більше перетворюються на професійну силу за типом американської. По суті, у Росії дві армії: близько двох третин з восьмисот тисяч сухопутних військ - не мають ніякої мотивації і погано підготовлені призовники, але одна третина - це підрозділи і частини, оснащені найсучаснішою технікою, включаючи танки Т-14 «Армата».

У загальному і цілому, російські збройні сили - не рівня американським. Але дистанція між ними в останні роки скорочується.

Передова оперативна база в Сирії

Те, наскільки оперативно росіяни створили передову оперативну базу в Сирії, вразило багатьох американських керівників. Всього за кілька тижнів російські військові звели в Латакії на узбережжі Середземного моря базу, спроможну стати постійною. Вони перекинули туди десятки бойових літаків, зміцнили свій об'єкт танками і зібрали житлові будинки для декількох сотень військовослужбовців.

Нещодавно Росія оголосила про свої плани провести цієї осені військово-морські навчання в східній частині Середземномор'я, але не уточнила, коли в цей регіон будуть перекинуті її кораблі. У навчаннях візьме участь флагман Чорноморського флоту ракетний крейсер «Москва», а також кілька сторожових і великих десантних кораблів, про що повідомило російське інформаційне агентство ТАСС. Деякі військові задаються питанням: а чи не стануть ці навчання прикриттям для перекидання додаткових військ і техніки на узбережжя Сирії?

Нова передова база дасть Росії можливість здійснювати бойові вильоти, вести спостереження і розвідку, а також запускати безпілотні літальні апарати по всьому Близькому Сходу, включаючи Ірак, керівництво якого попросило російських допомогти йому в боротьбі з «Ісламською державою» на території своєї країни.

Ця база допоможе забезпечити безпеку пункту матеріально-технічного забезпечення російського ВМФ, який вже давно розміщується в сирійському портовому місті Тартусі і має велике значення для перекидання російських сил і засобів в Середземномор'ї. Згідно з повідомленнями, Росія розширює свою присутність в Тартусі.

У цілому Москва подає сигнал про свою довгострокову зацікавленість у тому, щоб розкрити парасольку перешкоджання доступу/блокування зони на Близькому Сході. Росіяни імовірно перекидають в Латакию свої найсучасніші системи ППО, що викликає заклопотаність у Пентагоні, оскільки ці дії суперечать твердженням Росії про те, що свою бойову діяльність вона обмежить нанесенням ударів по сирійських повстанських угрупуваннях, таким як «Ісламська держава» або ІГІЛ.

«Ми бачимо, як на ці аеродроми перекидаються дуже сучасні засоби ППО; ми бачимо, як на ці аеродроми перекидаються дуже сучасні літаки для ведення повітряного бою, - заявив 28 вересня командувач Об'єднаними збройними силами НАТО в Європі та командувач Європейським командуванням збройних сил США генерал Філіп Брідлав (Phillip Breedlov). - Я не бачив у ІГІЛ жодного літака, для знищення яких знадобилися б зенітні системи SA-15 або SA-22 («Тор» і «Панцир»). Ці сучасні комплекси ППО не для боротьби з ІГІЛ... вони для боротьби з чимось іншим».

По суті, росіяни можуть кинути виклик тій перевазі в повітрі, яку більше 20 років підтримують (і сприймають як належне) США, контролюючи великі ділянки території на Близькому Сході. Найважливішим фактором у цьому рівнянні є російський альянс з Іраном - ще одним ключовим сирійським союзником. Росії потрібен повітряний простір Ірану, щоб забезпечувати прольоти своєї авіації до Сирії, і вона готова підтримати іранські наземні війська, які діють заодно з режимом сирійського президента Башара аль-Асада.

Російські експерти вважають, що вторгнення в Сирію разом з агресивною промовою Путіна в ООН 28 вересня сигналізують про те, що він має намір надовго стати ключовим гравцем у цьому регіоні.

«Стало зрозуміло, що Росія має намір проводити більш амбітну політику на Близькому Сході. Російський президент ясно сказав, що західна модель демократії і західні методи вирішення конфліктів в регіоні не працюють, - заявив московський експерт з близькосхідної політики й щодо зовнішньої політики Росії Юрій Бармин. - Сумнівно, що Росія зможе найближчим часом стати провідною державою на Близькому Сході, тому що її присутність в регіоні обмежена у порівнянні з США».

Але дехто вбачає в сирійських маневрах Путіна більш масштабний геополітичний гамбіт, мета якого - укласти угоду по Україні. Росія в даний час окупує деякі райони України, але США досі вважають березневе вторгнення 2014 року незаконним, а владу Москви над цими районами нелегітимною. «Тут набагато важливіші США, ніж Сирія і Асад, - говорить Галеотті. - Давайте скажемо чесно: якби Вашингтон дав зрозуміти, що можливе досягнення якоїсь угоди, за якою він мовчазно визнає позиції росіян у Криму і в деяких районах Добрунска (так у тексті - прим. перекл.), Вони не стали б воювати за Асада».

Новий тип «гібридної війни» в Україні

Конфлікт в Україні і американська місія з навчання українських військових дає Пентагону нові можливості оцінити противника, з яким він може зіткнутися в бою в інших місцях в не такому вже й далекому майбутньому. Однак критики заявляють, що боязка реакція Америки на російську агресію - у Криму, в Донецькій і Луганській областях - ніяк не сприяла стримуванню і залякуванню Москви. В Україні Москва продемонструвала новий тип «гібридної війни», в якій беруть участь недержавні сили її ставлеників, важка бойова техніка, артилерія, безпілотники, засоби РЕБ, і ведуться агресивні інформаційні операції для забезпечення перемоги на полі бою.

«Це добре, що ми знаємо, як вони воюють, - сказала 10 вересня в інтерв'ю Military Times заступник помічника міністра оборони США з Росії, України та Євразії Евелін Фаркас (Evelyn Farkas). - Ми не ведемо війни так, як їх ведуть вони в умовах міської та сільської місцевості із застосуванням БПЛА та заходів активного радіоелектронного придушення».

Наприкінці жовтня Фаркас залишає свій пост, п'ять років пропрацювавши в міністерстві оборони. Незрозуміло, хто займе її місце і стане ключовим творцем політики з питань, що належать до Росії.

На думку тих нечисленних військових професіоналів, які працюють з українськими збройними силами, боротьба проти підтримуваних Москвою повстанців дуже серйозно відрізняється від того досвіду, який вони отримали нещодавно в Іраку і Афганістані. «Ми отримали величезний досвід ведення війни низької інтенсивності, протипартизанської боротьби, але в Україні ми маємо справу з майже рівним нам супротивником з 21-го століття», - сказав командир 2-го батальйону п'ятсот третього піхотного полку 173-повітряно-десантної бригади підполковник Майкл Клеппер (Michael Kloepper). Ця бригада нещодавно почала третій етап підготовки українських збройних сил.

Така робота є частиною американської військової стратегії надання гарантій безпеки союзникам НАТО, стривожених діями Росії. Однак адміністрація Обами не хоче надавати Україні більш дієву підтримку і, схоже, сповнена рішучості уникати опосередкованої війни проти Росії.

Росіяни висунули до українського кордону тисячі військовослужбовців, а також великі танкові та артилерійські підрозділи і частини. Ці війська постійно обстрілюють прикордонні міста і селища, а також здійснюють набіги на Україну, де воюють спільно з повстанцями. Поки адміністрація пообіцяла Україні тільки «нелетальну допомогу» у вигляді навчання та поставок техніки типу «Хаммерів», маленьких безпілотників і РЛС.

Вашингтон ввів проти Росії економічні санкції, направив війська для навчання українських сил і активізував проведення військових навчань по всій Східній Європі. Але він не поставляє туди наступальну зброю і боєприпаси і не загрожує Росії військовими діями. З березня 2014 року, коли Росія анексувала Кримський півострів на півдні України, США виділили Києву 244 млн доларів у вигляді нелетальної військової допомоги і на навчання. Для порівняння, це та сума, яка витрачається за три тижні боїв в Іраку і Сирії.

Українське керівництво в Києві постійно просить надати більше допомоги. «Нам потрібні протитанкові системи Javelin, розвідувальні і бойові безпілотники... винищувачі, вертольоти, системи електронної, радіо- і радіотехнічної розвідки, радіолокаційні станції і надійні системи розвідки», щоб протистояти російській військовій техніці, яку застосовують проросійські сепаратисти на східному фронті, заявив головнокомандуючий збройними силами України генерал-полковник Віктор Муженко. Україна також попросила зенітні гармати і додаткову техніку для нейтралізації снайперів противника, сказав він Military Times.

На сході України воює від 30 000 до 35 000 підтримуваних Росією бойовиків. За оцінками Муженко, близько 9 000 з них з російської сторони. Вони користуються сучасними бойовими засобами електроніки, за допомогою яких створюють перешкоди українським системам зв'язку, РЛС, системі GPS та обладнанню раннього виявлення, заявив заступник міністра оборони України з євроінтеграції Ігор Долгов.

Це унікальний бойовий простір, і американці, що навчають українських військових, сповнені бажання збирати розвідувальну інформацію про нові методи ведення бойових дій росіянами. «Цікаво послухати, чому вони навчилися, - заявив Defense News командувач сухопутними військами США в Європі генерал-лейтенант Бен Ходжес (Ben Hodges). - Жоден американець не потрапляв під вогонь російської артилерії і систем залпового вогню, жоден не відчував на собі вплив російських засобів РЕБ, радіоелектронного придушення, принаймні, в тактичному ланцюзі».

Перспективи українського конфлікту незрозумілі. Наприкінці вересня сторони домовилися відвести з лінії фронту на сході танки і важку артилерію. Схоже, що умов припинення вогню в східних регіонах дотримуються, хоча сторони поводяться насторожено, а проросійські сепаратисти, які надумали провести власні вибори, можуть не визнати вибори в український парламент, які повинні пройти 25 жовтня.

Поки Обама не проявляє готовність віддати Росії контроль над регіонами, які належали Україні протягом десятиліть. «Ми не можемо проявляти безчестя, коли грубо порушується суверенітет і територіальна цілісність країни, - заявив Обама, виступаючи на Генеральній Асамблеї ООН. - Це основа санкцій, які Сполучені Штати та їхні партнери ввели проти Росії. І це не бажання повернутися до холодної війни».

Прогнозуючи нові гарячі точки

Більше року США та їхні європейські союзники виробляють переоцінку військового балансу на східних кордонах НАТО, де розташовані колишні країни-сателіти Радянського Союзу. Результатом стала операція «Атлантична рішучість», в рамках якої США на ротаційній основі направляють свої війська в східні країни НАТО, такі як Польща, прибалтійські держави, Румунія і Болгарія.

Путін і його військові загрожують країнам Балтії, які лише недавно ввійшли до складу Північноатлантичного альянсу і є найслабшими його членами. Росія неодноразово направляла в повітряний простір Прибалтики свої бойові літаки, імовірно здійснювала кібератаки, а її підводні човни патрулюють Балтійське море. А російські офіційні особи висловлюють підтримку російськомовним меншинам, що викликає ще більшу тривогу.

Агресію у Прибалтиці, особливо в Естонії, де проживає велика російськомовна меншина, Москва проводить більш таємно, ніж свої неприкриті дії в Україну і в Сирії. Звучать доводи про те, що Путін використовує відпрацьовані в Україні методи гібридної війни для згуртування російського населення в Прибалтиці на підтримку російських сил спеціального призначення, або так званих «маленьких зелених чоловічків».

Це викликає на Заході побоювання з приводу того, що кінцева мета Путіна це силовий розкол НАТО в разі провалу методів погроз і залякування. НАТО без особливого успіху намагається зрозуміти, як на це реагувати, а її країни-члени висувають різні думки про те, в якому випадку Росія своїми діями перетне червону межу. «Треба вирішити, в який момент правильною відповіддю буде військова відповідь, - говорить лондонський аналітик Нік де Ларрінага (Nick de Larrinaga), що працює в IHS Jane's Defense and Security Group. - Гібридна війна викликає питання щодо того, коли повинна бути військова відповідь, і чи не є це цивільною проблемою, вирішувати яку повинні місцеві правоохоронці».

Звичайно, у Росії є й інший варіант - перейти до звичайних бойових дій. Аналіз балансу військових сил на прибалтійському театрі вказує на початкові переваги Росії у випадку авіаційної кампанії проти НАТО, якщо політичною метою Москви буде вигнати Північноатлантичний альянс з Прибалтики.

Згідно з висновками з недавньої доповіді Королівського інституту міжнародних відносин Чатем-хаус, у Західному військовому окрузі у Росії є сухопутне угруповання чисельністю 65 000 чоловік, 850 артилерійських гармат різних калібрів, 750 танків і 320 бойових літаків. Є й інші оцінки, що дають набагато більші цифри, але в цілому в наявності велика невизначеність в питанні про те, яка частина цих сил існує тільки на папері, а яка по-справжньому готова до ведення бойових дій.

Інший аспект російської військової міці, який занадто сильно переоцінюють, це Балтійський флот - найменший з головних флотів Росії і бліда тінь свого радянського минулого. Після розпаду СРСР його берегова інфраструктура, що простягнулася від Калінінграда до Ленінграда, перейшла у власність прибалтійських держав, які отримали незалежність.

Сьогодні цей флот розділений між Калінінградом і Санкт-Петербургом, через що утримувати в його складі великі сили важко. До складу Балтійського флоту сьогодні входять всього два маленькі дизельні підводні човни проекту 877 «Палтус», причому один використовується здебільшого для навчання, а також кілька есмінців типу «Сучасний», сторожовий корабель, чотири корвета і кілька суден забезпечення.

Для ведення бойових дій на Балтиці Росія може також залучити корабельний склад Північного флоту, оскільки його кораблі часто знаходяться на бойовій службі в Північній Атлантиці і здатні прийти на допомогу в разі розгортання масштабних операцій на морі.

Така загроза може стати цілком серйозною, якщо справжня мета Росії в Прибалтиці - показати, що НАТО не виконає статтю 5 свого статуту, що є ключовим елементом Північноатлантичного договору та яка говорить, що напад на одну країну-члена вважається нападом на всіх і зустріне колективну і негайну відсіч всього альянсу.

Джерело: konan-vesti.blogspot.ru, переклад «Конфлікти і закони»