​Теорія і практика громадського приниження

Давно відомо, що політика сповнена цинізму. Українська політика періоду війни з росією сповнена цинізму і крові. Свого часу академік Іван Павлов, експериментуючи на собаках, створив теорію формування умовних рефлексів. Початок чергової виборчої кампанії продемонстрував, що сьогоднішні цинічні «прибічники» цієї теорії, які мешкають за високим парканом на вулиці Банковій, вчергове роблять ставку на рефлекси виборців, а не на думки, якими людина, власне, від тварини і відрізняється.

Реалізація на практиці політичного додатку до теорії Павлова виглядає гранично примітивно: спочатку ВОНА – партія війни, ВІН – мир за два тижні, тепер ВІН – «патріот», ВОНА – «агент кремля». Прості рецепти, орієнтовані на примітивні рефлекси. Вкидаючи в суспільну свідомість такі конструкції, партія влади принижує виборців, розраховуючи на повну відсутність у них розумових функцій.

Геть вибив Порошенка&Ко з наїждженої колії Національний форум з питань оборони і безпеки, на якому Юлія Тимошенко оприлюднила Стратегію боротьби за українську незалежність, плани зі звільнення Криму і Донбасу, а також напрями реформування армії та оборонно-промислового комплексу.

Уперше в умовах російської агресії українському суспільству запропоновані не примітивні штампи, орієнтовані на рефлекторну реакцію в кабінках для голосування, а реальна Стратегія дій, розрахована на розуміння і зацікавлену участь всього українського народу.

Оговтавшись від шоку, політтехнологи Банкової обрали нову лінію нападу – Тимошенко, виступаючи за розробку нової Воєнної доктрини, намагається зірвати плани вступу країни до НАТО. Весь розрахунок будується на тому, що Воєнна доктрина країни явно не є документом для домашнього читання, і тому брехню, що активно розповсюджується в інтернеті і на всіх ефірах, перевіряти буде нікому.

Воєнна доктрина України є частиною стратегії національної безпеки і включає основні політичні, дипломатичні, економічні та військові завдання, покликані забезпечити безпеку кожного громадянина, українського суспільства і держави, а також методи реалізації таких завдань.

Держава, в якій влада ігнорує все – Конституцію, закони, затверджені доктрини, – не може стати сильною. Саме тому не можна ставитися до Воєнної доктрини, як до документу на полиці в чиновницькому кабінеті.

Чому країні потрібна нова Воєнна доктрина?

Справа в тому, що діюча Доктрина, в якій Порошенко лише через півтора року після початку війни визнав росію агресором, продовжує залишатися сумішшю неадекватних оцінок, боягузтва, брехні і бездумності.

Кращою перевіркою якості цього стратегічного документа є просте і зрозуміле питання: «Якщо все, що там написано, виконати, чи настане мир, чи будуть звільнені Крим і Донбас, чи будемо ми, всі разом, відчувати себе в безпеці»?

Тверда відповідь – ні!

У Доктрині закладені все ті ж брехливі оцінки природи процесів, які відбуваються на сході нашої країни, що послужили основою т. зв. АТО.

У порушення норм Закону «Про оборону України» автори, які, мабуть, геть забули, що ворог напав на всю країну, придумали свою конструкцію – «військова агресія в окремих районах Донецької та Луганської областей».

У цьому документі, затвердженому Президентом Порошенком в 2015 році в розпал війни, записано: «Воєнно-політичними викликами, які можуть перерости в загрозу (!!!) застосування воєнної сили проти України, є: втручання у внутрішні справи України з боку російської федерації, спрямоване на порушення конституційного ладу, територіальної цілісності і суверенітету України, внутрішньої соціально-політичної стабільності та правопорядку...»

Закладена в чинній Доктрині можливість застосування воєнної сили для локалізації і ліквідації внутрішнього збройного конфлікту підтримує тезу кремлівської пропаганди про внутрішню природу воєнних дій на Донбасі.

Воєнна доктрина Петра Порошенка взагалі не передбачає відновлення українського суверенітету в Криму і на Донбасі.

У цьому документі відсутня оцінка наслідків триваючої торгівлі з російською федерацією і окупованими нею територіями. Відповідно, не формулюється завдання блокування таких дій.

Також немає ані слова про підготовку позовів проти держави-агресора за шкоду, завдану українським громадянам, бізнесу і нашій державі.

У діючій Доктрині практично немає завдань для української дипломатії. У ній, замість чіткого вектору на реалізацію Будапештських гарантій, є лише сором'язлива згадка про ядерний арсенал, який віддала Україна.

Воєнна доктрина України демонструє, що у влади відсутня стратегія дій на дипломатичному, юридичному, економічному, інформаційному фронтах, націлена на деокупацію Криму і Донбасу. В ній немає ані слова про підготовку плану майбутньої реінтеграції територій, на яких в окупації мешкає близько 6-ти мільйонів наших громадян.

Разом з тим, в Доктрині відсутня яка б то не було стратегія розвитку оборонно-промислового комплексу країни. Аналіз проблем в цій сфері і завдань щодо їх вирішення дуже нагадує матеріали пленумів ЦК КПРС часів пізнього застою.

Що ж стосується завдань з реформування Збройних Сил України та доведення їх до рівня, необхідного для ефективного вирішення сьогоднішніх і перспективних завдань, то абсолютно очевидно, що автори чинного документу взагалі не знайомі з доктриною сучасних війн, яку сповідують наші військові противники.

Можна зробити висновок, що військово-політичне керівництво нашої країни на чолі з Президентом Порошенком, який є Верховним Головнокомандувачем, інтелектуально відстало більш аніж на 100 років і у «законах і звичаях війни» застрягло на рівні Гаазької Конвенції 1907 року.

Перераховувати приклади абсолютної неадекватності чинної Доктрини можна до нескінченності. Її зміст є цинічною демонстрацією реального ставлення влади до країни та її громадян.

Для нашого спільного майбутнього важливіше інше. У Стратегії, запропонованій Юлією Тимошенко, закладені всі основні напрямки нової Воєнної доктрини держави. В її основу покладена чітка формула – «гарантією безпеки країни і кожної української родини може бути лише сучасна боєздатна армія і повноцінне членство України в НАТО».

Реалізація цієї формули стане кращим доказом поваги нової влади до своїх виборців.

Andriy Senchenko, facebook.com

Фото зі сторінки блогів espreso.tv