​За яких умов перемир’я буде виправданим

Напередодні Швейцарського мирного саміту в Україні пішла дискусія щодо необхідності та досяжності цього якщо не миру, то заморожування бойових дій. Що є природним. Зокрема, два моїх добрих товариша, Gennadiy Druzenko і Олександр Доній виступили з відносно контроверсійними публікаціями на цю тему.

Змушений у цьому диспуті зайняти позицію ребе з анекдоту, який каже подружжю, що свариться: і ти, Абрам, правий, і ти Сара, права. Тут підходить умовний Арестович і заявляє: але ж так не буває, щоб обидва праві! А ребе: і ти теж правий, Олексію...

Так, Друзенко, безумовно, вірно констатує, що Україна вже майже не здатна витримувати напруження і втрати війни. І якщо вона буде тривати в тому ж форматі, який нав’язала росія, тобто, війна на виснаження, Захід буде постійно запізнюватися, а ворог потроху, з величезними втратами, але просуватиметься вперед, то України не стане. Тому Україні конче потрібна пауза у бойових діях для накопичення сил та ресурсів.

Хоча, як на мене, зовсім не факт, що країна зможе ефективно переозброїтися і мобілізуватися за тієї влади, що й привела до критичної ситуації, що склалася.

А Доній правильно звертає увагу на те, що на сьогодні кремль на чолі с путіним не має жодних серйозних стимулів для заморожування бойових дій. Бо в нього все гаразд: раби не бунтують, а гинуть на фронті, вже 76% економіки працює на війну, грошей вистачає, суспільство підтримує агресію. По всяк випадок путін готує собі найзахищений бункер на Алтаї, де, як він сподівається, зможе пережити навіть обмін ядерними ударами. І тоді він, моль бліда, разом з Богом і ангелами апокаліпсису буде судити живих і мертвих...

Тобто, за Донієм, війна триватиме, доки живий путін, а він протягне ще років з десять — довше, ніж знекровлена Україна.

Таким чином, згідно аналізу шановних експертів, все виглядає близьким до героїчного, але фатального фіналу. Бо серйозно сподіватися на те, що країни НАТО вступлять у пряме зіткнення з недоімперію за долю України, можуть тільки ті, хто вірить, що підвищення тарифів допоможе відновленню зруйнованої енергетики.

Тому вихід полягає у тому, щоб вийти на навий рівень, бо на цьому рівні однозначно програємо більш ресурсному ворогові. Нам треба повністю міняти систему влади, а не персоналії у ній. Тільки нова система суспільних відносин дозволить нам позбавитися тих вад, які не дають перемагати.

Мова про кричущий непрофесіоналізм влади — у всьому, що стосується війни: виробництва зброї, мобілізації, створення захисних споруд, комунікації з партнерами. Плюс цинічна недоброчесність посадовців на всіх державних рівнях на додаток.

Тільки тотальне перезавантаження держави здатне відновити у суспільстві згаслу віру у справедливість, повернути хоча б частину змушених переселенців і почати поповнювати ЗСУ мотивованими бійцями. Тільки це допоможе уникнути абсурду, коли офіційний дозвіл на виробництво озброєння в Україні треба чекати більше року, якщо не взяти чиновника «у долю». Коли закупівлею зброї у нас фактично рулять дві фахівчині — одна з «Укрзалізниці», друга — з «Укренерго», які у свої структурах так натендерилі, що їх довелося ховати від правоохоронців у МО.

Припинення бойових дій на будь-яких умовах має сенс виключно за умов тотального очищення влади і залучення спеціалістів, які знають, що і як треба. Все інше — лише продовження болісної агонії.

Мені обов’язково закинуть, що ОП якомога довше не буде дозволяти в країні навіть звичайні вибори, що ж мріяти про зміну системи влади, яка, вочевидь, передбачає нову Конституції України і так далі. І ці опоненти теж праві, як Абрам з Сарою. Але необхідно, щоб ідея перезавантаження країни, як єдиний спосіб її порятунку, стала провідною у нашому суспільстві. Щоб її стали розуміти і підтримувати і на фронті, і в тилу. Тоді обов’язково знайдеться достатньо легітимний механізм імплементації всіх необхідних напрацювань у життя. До речі, ці розробки існують і чекають свого часу. А не буде цього — буде суцільна агресивна недоімперія замість України.

Ми у ситуації, коли потрібні екстраординарні рішення. Зараз або ніколи. Бо іншої можливості нам, швидше за все, не дадуть. За нашого життя, принаймні.

Олександр Кочетков, facebook.com

Фото зі сторінки ФБ Олександра Кочеткова