Кривосуддя: строк за ідею

Система українського кривосуддя нині нікого не дивує, оскільки правосуддя в Україні – немає. Існують особи, що надягли мантії і називають себе суддями, існують структури, що називаються судами, але в дійсності все це разом нагадує фарс, доведений до апогею. Тож і говорити про усі рішення, прийняті особами, що називають себе суддями, але мають таке відношення до справедливих вироків, як заєць до геометрії,  - недоречно. Проте, заради справедливості, та для того, щоб у майбутньому цих осіб можна було покарати дійсно справедливо, аби вони відповіли за те, що служать мамоні та вислужуються перед системою, а не захищають Верховенство права, - про їхні рішення потрібно писати, оскільки все, що занотовано – факти. А факти – річ уперта.

Зважаючи на повальну манію служіння Януковичу усієї суддівської братії, на те, що заради того, аби йому вгодити, судді заглядають Януковичу не лише до рота, а й до іншого місця, вигрібаючи за владою лайно, то, звісна річ, говорити про справедливі суди – не доводиться. І суд, над п’ятьма «руйнаторами Леніна», українськими патріотами Миколою Коханівським, Андрієм Тарасенком, Олександром Задорожним, Іваном Срібним та Богданом Франтом, за яким спостерігало суспільство понад чотири роки, це вкотре довів.

Щоправда, якщо триматись здорового глузду, не зрозуміло, чому осіб, що вчинили згідно розпоряджень президентів Ющенка і Кравчука, взагалі тягнули до судів, адже, вони, вчиняючи політичний вчинок, лише виконували те, що повинна робити місцева влада, знову ж таки, виконуючи розпорядження двох президентів.

Але в Україні влада ще й досі живе у совдепії, боячись образити комуністів, які вже давно перетворились на олігархів, але яким дуже зручно маніпулювати злидарями, впроваджуючи начебто марксистко-ленінські теорії, хоча, і це підтвердить будь який підручник з історії КПРС, таких осіб як, Симоненко, Калетник, Голуб та інших за часів СРСР вважали б ворогами народу і розкуркулили, а потім - відправили б до ГУЛАГУ.

Ці комуно-олігархи, підмінюючи поняття і відстоюючи неблизькі їм ідеї, тримають владу в Україні за муда, і періодично ці муда, стискаючи, маніпулюють нею, знищуючи українську самосвідомість і самоідентичність.

Тож не дивно, що хлопців, які відбили носа скульптурі Леніна на Бессарабській площі, влада, (через своїх слухняних суддів) таки покарала, давши їм умовні строки ув’язнення. При чому, використовуючи Кримінальній кодекс, посилалась на статтю за хуліганство, хоча кожен юрист, вже не кажучи про суддів, чудово знають, що хуліганство за своєю мотивацією суттєво відрізняються від мотивів, якими керувались Коханівський, Тарасенко, Задорожний, Срібний та Франт.

Як зазначив адвокат Сидір Кізін, мотиви хлопців були ідейними, оскільки вони ставили за мету демонтувати скульптуру, тому що вважають особу Леніна - ідейним карателем від комунізму, що наніс суттєвої шкоди українському народу. Також адвокат наголосив, що хлопці діяли у правовому полі, позаяк демонтаж таких пам’ятників комунізму передбачається трьома діючими указами президента. «Тож, вирішивши провести демонтаж ленінської скульптури, вони діяли в межах закону, взявши на себе функції, які повинна була виконувати Київська державна адміністрація. Якби в Україні існував справедливий суд, який би діяв також згідно позиції Верховного суду України (спираючись на практику цього суду у справах про хуліганство), то хлопці були б виправдані судом. Більше того: зважаючи на те, що мої підзахисні взяли на себе функцію виконання роботи, яку повинна була провести КМДА, то нормальний суд ще й присудив би відшкодування затрат, які пішли на купівлю інструментів для демонтажу цієї скульптури диктатора.

Однак наразі в Україні ми маємо несправедливий суд, який погодився з позицією міліції і абсолютно невмотивовано визнав хлопців у вчиненні хуліганства. Але якщо говорити про мотиви хуліганства, в класичному розумінні цього поняття, то якраз існування скульптури Леніна та її недемонтаж владою і є хуліганством з боку КМДА, оскільки існує наказ Міністерства культури, а також постанова Кабінету міністрів України від третього вересня 2009 року, які зазначають, що скульптури Леніну та іншим особам, причетним до репресій в Україні, не є пам’ятками архітектури, вони не підлягають охороні державою, а тому скульптура Леніна не може знаходитись у центрі столиці. Крім того, в матеріалах справи є лист інституту національної пам’яті, в якому зазначається, що Ленін є головною особою у Жовтневому перевороті і головним винуватцем голодоморів і політичних репресій в Україні. Тож особливою неповагою до суспільства і цинізмом є той факт, що до цього часу пам’ятник Леніну в центрі Києва не демонтували. А саме неповага до суспільства і цинізм є мотивами хуліганства, тож саме чиновники КМДА і підпадають під цю статтю» - наголосив адвокат.

Що ж до самого процесу, то, за словами Сидора Кізіна, і суддя, і прокурори розуміли абсурдність звинувачення, оскільки вони є молодими людьми, які усвідомлюють, що комуністична ідея – безглуздя, і карати за демонтаж скульптури винуватця політичних репресій і голодомору – нісенітниця. І вони чудово розуміли, що у діях Миколи Коханівського, Андрія Тарасенка, Олександра Задорожного, Івана Срібного та Богдана Франта суспільно небезпечних діянь не було. Однак, на обвинувачення хлопців існує політичний запит самої влади, а тому суд не міг погодитись на виправдання. А в суспільстві усі чудово розуміють, що влада використовує правоохоронців та суди для залякування українців.

Загалом, абсурдність вищезгаданого процесу – є очевидною. Але влада, більшість якої є колишніми комуністичними номенклатурниками, що, накравши коштів, стали олігархами, не може дозволити, аби комунізм у його збоченій формі було викоренено з української землі.

Конфлікти і закони