Політика

Після Революції Гідності український народ сподівався на покращення життя, на те, що у нього буде головнокомандувач, який очолить боротьбу з окупантом, піде на боротьбу з корупцією та робитиме все від себе залежне для покращення життя українців. На практиці українці отримали олігарха, який пішов на змову з іншими олігархами заради обкрадання обезкровленої війною держави.

Понятно, что надежды на переизбрание Петр Порошенко связывает с прослойкой лиц, так или иначе кормящихся при его власти. Но таких относительно немного, 3-5% максимум. Поэтому основная опора Петра Алексеевича — это 25-30% наших безмозглых граждан, которые больше верят властному телевизору, чем собственным кошелькам.

Появились плакаты Петра Порошенко, развивающие исходные лозунги насчет «армії, мови, віри». Ну российские же скрепы в чистом виде, только на украинский манер! Если это и есть Европа, которой нас завлекает ПАП, то Европа средневековая, и лично я туда не хочу.

Помните кредо недоимперии, сформулированное там после «крымнаша»? «Мы сделаем, что хотим, и ничего нам за это не будет». Потому что весь мир зарабатывает на россии дурные деньги, а если что, то мы всех в — в радиоактивный пепел. И прочие подростковые фантазии: дойдем до Киева за два дня, до Ла-Манша за три, а за бутылку водки взорвем Йеллоустоунский вулкан.

От заворушилася пустеля з питанням, а чи у відповідь на чергові незаконні вибори на тимчасово окупованих територіях не відмовиться український парламент продовжувати термін дії законів, прийнятих на виконання Мінських домовленостей?

Тут важливо врахувати кілька моментів.