Політика

Останнім часом пишу мало. Бо багато чого не розумію. Що характерно, не я один такий. Не розумію, чому «План української перемоги», в першу чергу, переможну мету війни, наші очільники хочуть обговорювати не з українцями, яким план виконувати ціною своїх життів і страждань, а з американськими політиками, які навіть зброю нам забороняють використовувати на повну? Так воно не спрацює.

Пішли журналістські чутки, що Джо Байден, якому вже нема чого втрачати, має намір поміняти ядерну стратегію Штатів. І що ця нова доктрина є майже революційною і тому дуже-дуже таємною. Насправді, при всій таємності основні тези або вже озвучені чиновниками Білого Дому, або є очевидними.

З часів, коли Зеленський літав до Оману і там, за повідомленнями ЗМІ, мав зустріч з Патрушевим, в українському політикумі з’явилась дивна тенденція: проведення переговорів особами, яких громадяни України не вповноважували на переговори з росіянами, і такі переговори завжди проходили за спинами українців.

Вже неодноразово бачив у Неті сюжети, як наші бійці у касках вермахту глузливо спілкуються з населенням Курської області.

Комусь може не сподобатися — надто жорстко. А якого гумору ви чекаєте під час війни? Мені, наприклад, зайшло. Тому що цей чорний гумор точнісінько влучає у російське побєдобєсіє, з якого там створили справжній язичницький культ. Тому й російських пропагандистів аж тіпає, а спадкоємець Жириновського навіть грошову винагороду пообіцяв тим, хто вб’є наших жартівливих хлопців.

Витримав необхідну паузу. Але після того, як наше політичне керівництво фактично визнало українською операцію у Курській області, маю право висловитися і я. Коли минулого року було багато розмов про контрнаступ ВСУ, я мріяв, що це як раз буде щось на зразок того, що зараз: стрімкий рейд наших механізованих бригад по історичній території рф, яка захищена здебільшого міфами про російську велич. Далі неочікуваний вихід у тил одного з угрупувань вторгнення та його розгром спільними діями сил оборони та рейдовими бригадами.