Юка Гаврилова: – Зазіхнувши на беззаперечно мистецький твір, «комісари» від НЕК показали, що вони прагнуть придушити інтелектуальну свободу

Подробиці

Опубліковано 07.05.2009 18:03

Автор:

Конфлікти і закони

Переглядів: 6673

NT size=2>Офіційно в Україні – свобода слова є. Про це заявляють усі політичні гравці, зазначаючи, що преса, а тим паче письменництво, мають можливість вільно висловлювати свої думки і публікуватись, аби суспільство могло самостійно скласти об’єктивну точку зору з певного політичного питання або художності певного твору. Проте останні події зазначають, що влада не проти контролювати і журналістів і письменників, і для цього винайшла механізм, який обізвала «комісією з національної моралі». В жодній демократичній країні подібної державної структури не могло з’явитись, оскільки там демократичні цінності (серед яких і свобода думки) – на першому місці. Але українська влада уособлює собою суміш КДБ і ФСБ, що стійко тримається за політику ще радянського устрою, який будь за що хотів контролювати суспільство, адже лише у такий спосіб влада могла утримувати свій політичний тиск на громадян. Саме тому у мізках теперішніх можновладців і з’явилась ідея створити структуру контролю, адже свобода слова – розкіш, якої вони все ж бояться, оскільки ліпше, аби громадяни не отримували не цензурованої інформації, а сприймали лише правильно написані темники і робили вигляд, що в державі все гаразд, а влада – найкраща у світі. Проте ані журналісти, ані письменники не погоджуються з такою позицією. А суд Олеся Ульяненка до національної експертної комісії з моралі це ще раз підтвердив.

«Конфлікти і Закони» вже висвітлювали ситуацію, пов’язану з цим судовим процесом, і тоді зазначали, що представники комісії не зацікавлені у тому, аби про цей процес знало суспільство, а тому були проти присутності журналістів на суді. Проте «Конфлікти і Закони» не стоятимуть осторонь, а триматимуть цей судовий процес на контролі.

Тож наразі ми пропонуємо інтерв’ю з Юкою Гавриловою, літературним агентом і довіреною особою Олеся Ульяненка, яка розповідає і як було створено комісію, і чим її діяльність може зашкодити суспільству.

- Пані Юко, як сталось, що у державі з’явилась комісія з нацморалі і чому вона зацікавилась письменництвом?

- За часів пізнього кучмізму у влади виникла потреба в тотальному контролі медіа. Отже у 2003 році було прийнято закон про захист суспільної моралі, автором якого вважається тодішній депутат і теперішній богобоязний мер Києва (а нині пан Костецький зазначає, що теж брав участь у його розробці - ред.). У 2004-му, якраз напередодні президентських виборів, народився й «інструмент контролю» - Національна експертна комісія з захисту суспільної моралі (НЕК). Але одним з основних гасел Майдану була свобода слова, тож після перемоги «помаранчевої революції» розвернутися у всій красі НЕК встидалася і кілька років майже ніхто не чув про її існування. Але поступово проєвропейські гасла стали історією. Тим часом головою комісії було призначено нову особу з явними політичними амбіціями. Йому ця бюрократична структура певне видалася зручним засобом для набуття популярності серед консервативно налаштованих членів суспільства. НЕК почала демонструвати бурхливу діяльність, а її голова зі своїми монологами «загальновиховного» характеру тепер ледь не щодня присутній на телеекранах, в радіоефірі, на шпальтах газет і в інтернеті. В його кабінеті – тобто на робочому місці – за три місяці мого спілкування з НЕК я застала його лише один раз.

Найбільшого розголосу удостоїлися заборонні висновки і рішення «моральних комісарів» щодо якихось фото в пресі, реклами жіночої білизни і деяких телепередач та фільмів – саме візуальних зображень і, здається, лише в одному випадку також тексту пісні. Але мені відомо, що були також і літературні твори, які експерти НЕК визнали «порнографічними». Ті тексти книжками так і не стали, за них ніхто не боровся, до читача вони не потрапили, тому публіка й не може судити, наскільки адекватною була їх оцінка з боку НЕК.

Зовсім інша справа з книгою «Жінка його мрії» лауреата Шевченківської премії Олеся Ульяненка - автора, котрого кожний компетентний читач знає як майстра художнього слова, твори якого включені в шкільні й вишівські програми з сучасної української літератури. Зазіхнувши на беззаперечно мистецький твір, «комісари» показали, що вони прагнуть придушити інтелектуальну свободу. Інакше кажучи – свободу думки. А ще більше продемонстрували власну професійну некомпетентність. Культурна відсталість «захисників моралі» на зарплаті не мусить оплачуватися суспільством.

- Але яким чином страждають письменники від діяльності цієї комісії?

- Страждають перш за все читачі, яких «комісари» позбавляють можливості знайомитися з письменницьким, творчим осмисленням реалій нашої сучасної дійсності. В суспільствах, яким не ставлять діагнозів художники, розвиток припиняється, вони позбавлені майбутнього. Наголошую – всі, хто встиг прочитати «Жінку його мрії» до заборони роману, знають точно, що йдеться там перш за все про аморальність нашої сучасної «еліти». Чи не тому цю відверту, емоційно переконливу книгу заборонили чиновники НЕК?

А якщо поглянути на проблему суто технічно, то в той чи інший спосіб від діяльності комісарів потерпає широке коло громадян України: від виробників до споживачів культурного продукту. Достатньо фіктивному експерту з апарату НЕК (бо невідомо, щоб хоч хтось там мав ліцензію Мінюсту на експертну діяльність) визнати на власний розсуд якийсь твір порнографічним (нагадаю, що порнографія в Україні заборонена, її виготовлення та розповсюдження карається тюремним ув’язненням), як той твір одразу стає навіки забороненим. Якщо раніше НЕК приймала на розгляд рукописи і макети, то тепер вимагає зразок тиражної продукції. Таким чином, якщо буде заборонена уже надрукована великим накладом книжка, вона перестає продаватися, письменник не отримує грошей, його професійна та персональна репутація руйнується, його елементарно цькують в медіа та в інтернеті, а видавництво у збитках. Натомість НЕК не несе ніякої відповідальності за заподіяну моральну й фінансову шкоду.

- Тож Ви вважаєте, що діяльність комісії – це цензура?

- А у вас є інше слово для визначення? Взагалі то дивна у нас ситуація: з одного боку Конституція гарантує громадянам України свободу слова та відсутність цензури, з іншого - все суспільство утримує за свій кошт паразитичну структуру, котра хизується правом визнавати той чи інший мистецький твір моральним чи аморальним. По суті робить за кожного окремо та за всіх громадян країни разом вибір в культурній, етичній та інтелектуальній площинах. Невже в цій комісії зібралися самі лише моральні авторитети? Невже Їх мораль краща за мораль інших громадян? Можливо, вони здають якісь секретні аналізи на вміст моральності в сечі чи крові? Не смійтеся, я ставила ці питання і головному «нацморалісту» й декому звідти нижче за рангом, але відповіді не отримала, самі тільки мантри про захист бідних діточок від жахливого впливу телебачення, інтернету, преси... Пані й пани «комісари» переконують людей у тому, що подібні організації є в багатьох розвинутих країнах, а не тільки в Ірані, Китаї та Білорусі. От тільки забувають додати, що такі організації в розвинутих країнах не жеруть грошики з бюджету, а є громадськими або колегіально-професійними (які фінансуються фаховими бізнесами – кіно, пресою, виробниками реклами тощо). В них як правило працюють відомі люди з репутацією моральних авторитетів. І як правило вони не забороняють тотально щось, а регулюють канали розповсюдження, рекомендують вікові обмеження для того чи іншого продукту. Наприклад, якийсь фільм може не отримати ліцензії на широкий прокат, але продаватися на диску з позначкою «після 18 років». І той магазин, де такий продукт продадуть неповнолітньому покупцеві, одразу втратить ліцензію на торгівлю... Але головне – творів художньої літератури в жодній цивілізованій країні подібні організації просто не розглядають. Це дурня – шукати аморальність в словах. Бо описані в тексті речі оживають не на папері, а в голові у читача. У кожного – свої, залежно від фантазії.

- Чому ви думаєте, що комісія працює у такий спосіб, аби знищити український видавничий бізнес і як з цим можна боротись?

- Я переконана, що в комісії не ставлять собі за мету знищувати видавничий бізнес. Давайте не будемо демонізувати цю недолугу структуру. Думаю, вони шкодять не зі злості, а з пересердя. Їхні наміри прекрасні. Цими намірами вистеляють шляхи саме туди, куди, зазвичай, чудові наміри й заводять. Я не про християнське пекло говорю, а про глухий кут тоталітаризму.

І тут ми підходимо до питання як з цим боротися. В демократичних суспільствах давно напрацьовано механізм боротьби проти того, що будь який член суспільства вважає протизаконним. Судитися. Наше суспільство не ідеальне, наша судова система таке собі кривеньке дзеркало неідеального суспільства, але іншого шляху не існує. Якщо хтось відчуває себе чимось ображеним, той звертається до суду. Для нас це не просто декларація, як ви знаєте.

- Як далі розвиватиметься ситуація з книгами Олеся і чи можливо заборонити діяльність комісії в Україні?

- Ми подали позов. Книжка «Жінка його мрій» поки що лежить на складі у видавництві, чекає на рішення суду. «Знак Саваофа», «Сталінка», «Серафіма», «Богемська рапсодія», «Дофін Сатани» та багато інших романів Ульяненка до рук «моральних комісарів» не потрапили, тому вони є у вільному продажу в книгарнях і доступні читачам в бібліотеках. Тут, до речі, теж ситуація парадоксальна: ті видавництва, котрі звично ігнорують НЕК, спокійно торгують книжками Ульяненка та отримують прибуток, а КСД, яке видало «Жінку його мрії» несе збитки, бо вирішило працювати виключно у правовому полі і подало книжку на розгляд до НЕК.

Діяльність НЕК зупинити з одного боку дуже просто – відмінити існуючий закон як такий, що протирічить Конституції України. Для цього достатньо підписів лише сорока п’яти депутатів Верховної ради, а з іншого – це дуже непроста проблема, бо не так легко знайти таких сорок п’ять охочих. Закон же популістський, з тоталітарно-клерикальним підґрунтям, тому мало хто наважиться на такий хоробрий крок.

- Як шкодить комісія, якщо її члени переконують суспільство, що вони нічого не забороняють, а лише надають рекомендації?

-І знову маємо справу з парадоксом або з перекручуванням інформації. З брехнею, тобто. Так, пан голова НЕК та його агітбригада в ефірах, на шпальтах друкованих ЗМІ та в інтернеті гаряче запевняють, ніби вони нічого не забороняють. Проте у самій назві НЕК хіба є щось про поради та рекомендації? Вона іменується ЕКСПЕРТНА комісія. Вона продукує папірці на фірмових бланках, з печатками та підписами посадовців, де дається визначення тому чи іншому продукту, цитується та чи інша стаття Закону України про захист суспільної моралі, наголошується на відповідальності за порушення цитованого закону й нагадується, що в разі невиконання «рекомендації», матеріали направляються до прокуратури і т.д. За це чиновники отримують і зарплати, й премії, і на ситу пенсію розраховують. Бо державні службовці вони, а не консультанти на громадських засадах, не волонтери й не альтруїсти. Хіба вони спроможні визнати, що їх експертизи не варті й паперу, на якому надруковані? Але тоді не ясно, навіщо ми їх утримуємо.

Олесь Ульяненко відчуває на собі всю силу таких «рекомендацій» – у нього від цієї веремії дуже погіршився стан здоров’я, четвертий місяць книжка не продається, тож автор несе матеріальні та моральні збитки. Хочу нагадати, що до рішення НЕК примірників роману «Жінка його мрій» продалося за два місяці майже 5 000. Роман отримав схвальні відгуки критиків, на нього написано кілька фахових рецензій провідними літературознавцями. Втім, у жодній крамниці ви не знайдете зараз цієї книги. А «комісари» не несуть ніякої відповідальності за свої «експертні» висновки та рішення. Невже вони люди якогось вищого, непідсудного ґатунку? Найсмішніше, що навіть той закон, яким регулюється діяльність НЕК, її чиновники примудряються регулярно порушувати. Але про це давайте поговоримо якось окремо і детальніше.

Наступна стаття »

Додати коментар