​Про «збитих льотчиків» - як сталось, що адвокатура перетворилася на прихисток для звільнених суддів, прокурорів та силовиків?

Українська адвокатура, яка колись вважалася елітним прошарком суспільства та інститутом, що захищає права громадян, після реформування, що відбулось після прийняття Верховною Радою України 5 липня 2012 року Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і котрий замінив Закон «Про адвокатуру», що діяв з 1993 року, втратила свою елітність. І хоча закон 2012 рекламували як прогресивний, усі чудово розуміли, що протягнутий законопроект Портнов готував під себе, оскільки йому була потрібна слухняна адвокатська спільнота, яку можна контролювати і... «ощипувати як гусей». Однак закон, прийнятий у 2012, призвів не лише до залежності адвокатів від Національної асоціації адвокатів, постійної оплати «підвищення кваліфікації», оплати «Є-балів», а й перетворив адвокатську спільноту на прихисток звільнених (інколи, як Баканов, котрого звільнили за ст. 47 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (невиконання (неналежне виконання) службових обов’язків, що призвело до людських жертв чи інших тяжких наслідків або створило загрозу настанню таких наслідків) осіб, які ховаються від відповідальності, або були змушені піти з посади через зашквари, що теж пов’язані або дотичні до корупції.

І, здається, давно час бити на сполох через те, що адвокатська спільнота поступово стає прихистком для звільнених прокурорів, суддів, чиновників та силовиків, більшість з яких були змушені піти з державних посад через звинувачення у корупції, зловживання службовим становищем чи некомпетентність. Однак такого не відбувається. Систему влаштовує, що адвокатура, котра колись сприймалася як привілейована професія з високими моральними стандартами, перетворилась на структуру, в якій численні колишні силовики, судді, прокурори, що звільнені за сумнівні дії чи корупційні скандали, знаходять нові можливості для кар'єри.

І як не радіти, коли створено всі умови для того, аби після звільнення з державної служби деякі екссудді, прокурори чи представники силових структур мали можливість використовувати свої зв'язки та знання системи для захисту сумнівних клієнтів, або для обходу закону? Це ж так зручно, прикриваючись адвокатським посвідченням, легалізувати свої зв'язки та вплив у судовій системі та використовувати свої знання «внутрішньої кухні» для маніпулювання процесами, допомагаючи клієнтам уникати відповідальності або навіть продовжувати корупційні схеми. Ба більше: коли колишній суддя, наприклад, Вищого господарського суду України (як, наприклад, Артур Ємельянов, який зараз працює адвокатом) або сумновідомий суддя Богдан Львов (свідоцтво якого нині призупинено, але яке він отримав 20.08.23 року, практично одразу ж призупинив, бо, видко, поновлювався на посаді судді) шукає клієнтів, то багато сумнівних бізнесменів та корумпованих політиків із задоволенням почнуть з колишніми суддями працювати, оскільки вони переконані, що через своїх «юристів» матимуть можливість маніпулювати системою правосуддя та забезпечувати собі захист від законних переслідувань.

От і виходить, що те, що було перешкодою для перебування на державній службі, для здійснення адвокатської діяльності навіть великий плюс. Розуміючи це, чимало колишніх суддів, ставши адвокатами, вже на сайтах своїх адвокатських об’єднань прямо вказують, що адвокат – колишній суддя. І клієнт навіть не задумується, йти до такого адвоката чи ні, бо, знаючи корумповану систему ланцюжка прокурор-суддя переконаний, що колишній суддя, що став адвокатом, швидко закриє всі потрібні питання на користь клієнта. І подібне не має нічого спільного з реальним захистом чи правосуддям. Але це - лише тільки верхівка айсбергу. Існує ще й така шпаринка, як адвокати - родичі суддів, яких більшість корумпованих клієнтів сприймають як інструмент легалізації хабарів.

Все вищеперераховане призводить до того, що адвокатура поступово втрачає свій престиж та довіру в очах суспільства. Замість того, щоб бути інструментом захисту правосуддя, вона стає зручним прикриттям для тих, хто використовує закон не для захисту прав, а для власної вигоди.

І постає питання: як розбити цю кругову поруку? Адже відновлення довіри до адвокатури потребує серйозних змін, на які не погодяться ні самі «збиті льотчики», ні Національна асоціація адвокатів, яку влаштовує існуючий механізм.

Однак справжнє суспільство, що шукає очищення від корумпованих ланцюжків у силових структурах, вже задається питанням: як все ж зробити так, аби посилити відповідальність адвокатів за їхню діяльність, особливо у випадках, коли вони представляють інтереси явно корумпованих клієнтів або допомагають в уникненні правосуддя? Як очистити адвокатуру від колишніх суддів, прокурорів, слідчих чи представників поліції, котрі спочатку брали участь у різних справах, подекуди висуваючи/підримуючи безпідставні звинувачення особі, а згодом пішли до адвокатури - наче захищати інших від свавілля системи.

То що робити? Першим напрошується висновок, що для адвокатури теж потрібні «фільтри», які працюють для суддів та прокурорів (доброчесність, декларування доходів). Адвокатура не має бути відстійником для зашкварених особистостей. Ну а зі свого боку редакція «Конфліктів і законів» у подальших матеріалах цієї серії «збиті льотчики» спробує систематизувати, кого із зашкварених і звідки прихистила адвокатура.

Оксана КОТОМКІНА, Конфлікти і закони

Скрін з реєстру адвокатів