​Головний ворог України всередині, а не на фронті

Наважусь стверджувати, що головний ворог України наразі всередині, а не на фронті. росія нас хоче знищити. Ми чинимо опір. У перспективі століть це радше нормальність, аніж виняток. росію ми навряд чи змінимо. Але ми здатні змінити себе. І саме від цих змін залежить - вистоїмо ми у нерівному двобої чи впадемо. Тому я переконаний: аби виграти на фронті, ми маємо радикально змінитися в тилу.

А тут, у тилу, наш спільний з росією ДНК неефективності, сервілізму, корупції та надії на авось перемагає «ген свободи і гідності», який не раз рятував нас від повернення в «русский мир». Ми знову, як у 2003 та 2013, у точці біфуркації. В якій або знайдемо в собі сили – і не дамо раковій пухлині поглинути нас, прикриваючись патріотичними гаслами та жовто-блакитними прапорами, або знову розчинимось в мороці «російського моря». І саме від результату внутрішнього герцю залежить, чим завершиться російсько-українська війна. Бо, як відомо, маленьке зло ніколи не переможе велике зло, як і малоросія ніколи не здолає великоросію.

Цього року Басманний суд москви засудив мене до 5,5 років колонії загального режиму. Я це сприйняв, як визнання заслуг ПДМШ і моєї скромної персони за 10-літню роботу на фронті. Утім, на днях дізнався, що українське «правосуддя» крокує стопами своїх російських колег. Не здивуюсь, якщо до російського вироку згодом додасться «подяка» від української держави.

Колись я писав про непросту історію взаємин з Анатолієм Шумським, непересічним чиновником Держкомзему та ДІАМ часів президентства януковича та другом сумнозвісного Олександра Рувіна. Тому тут лише нагадаю у загальних рисах. На початку 2023 року пан Шумський подарував Першому добровольчому мобільному шпиталю ім. Миколи Пирогова земельну ділянку та обʼєкт незавершеного будівництва у с. Лобачів Білоцерківського р-ну Київської області. Коли ми вклали в будівництво реабілітаційного центру на території цієї ділянки бл. $2 млн., пан Шумський передумав, став розповідати, що ми його «рейдернули» і вимагати $ 1,8 млн. (згодом цифра впала до 1 млн.) за пів гектара землі за 150 км від столиці та аварійний недобуд, які ми мусили знести. Коли блокування підʼїздів до ділянки та будівництва на ній не переконали нас шукати для пройдисвіта мільйон і ми – попри всі перешкоди – продовжили будувати ребцентр для ветеранів, Шумський пішов протореним шляхом – вирішив «заганяти» ПДМШ кримінальними справами. Вочевидь, дуже потрібні гроші. От тільки ми, як прозорий та відповідальний фонд, який співпрацює з відомими міжнародними та українськими компаніями та проходить щорічний аудит у одної з провідних аудиторських мереж світу, категорично відкидаємо участь у будь-яких непрозорих угодах та схемах, які так полюбляли чиновники часів проФФесора-президента.

Здавалося, якщо між колишніми партнерами є суперечка, потрібно йти до суду – і вирішувати спір у цивілізований спосіб. Коли стало зрозуміло, що наші шляхи з Шумським остаточно розійшлись, а його умови розставання по-джентельменські абсолютно неприйнятні, ми були готові до вирішення усіх суперечок в чесному та відкритому судовому процесі, оскільки безмежно цінуємо довіру наших донорів і діємо виключно в межах закону та відповідно до принципів доброчесності.

Та не так сталося, як гадалося. За останні півроку з подачі Шумського проти ПДМШ було порушено низку кримінальних справ, які Національна поліція України розслідує вкрай непрофесійно (я, приміром, фігурую в матеріалах справи як «Друзенко Г.М.», хоча достатньо загуглити, аби дізнатись, що моє по-батькові «Володимирович»), але із завзяттям, вартим кращого застосування під час війни.

У чому нас звинувачують? У тому, що увійшовши в довіру, я видурив у Шумського земельну ділянку з обʼєктом незавершеного будівництва на ній. Зачарував, підманув – і змусив «матьорого чиновника» подарувати ПДМШ (не собі!) 0,45 га з десятків, якими (за дивним збігом з фактами своєї «держкомземної» біографії) володіє наш «благодійник». І як можна зрозуміти з фабули справи, ми навіть підозрюємось у підробці підписів на нотаріально засвідченому договорі дарування, де фігурують автографи Анатолія і його дружини, яка спеціально приїхала з Відня, аби нотаріально засвідчити свою згоду на дарування. За ще одним дивним збігом обставин цю ділянку Шумському теж подарували 2016 року, а її оціночна вартість дивним чином виросла з 15 до 178 тис. грн. Але то, як то кажуть, таке...

Фабула цього «кримінального правопорушення», яке розслідує слідча НПУ в Білоцерківському району цілий майор ГУ НПУ в Київській області Яна Швець, настільки абсурдна, що справу за вказівкою прокурора було закрито за відсутністю складу злочину – але (о диво!) за закритою було справою знову проводяться слідчі дії!!!

Можна було б вдатися в подробиці інших справ, зокрема про блокування заїзду на ділянку вантажного автотранспорту, а потім звернення до екологічної інспекції про невивіз будівельного сміття. Але і тут ми дали раду проблемі – Екологічна інспекція прилюдно визнала, що наразі не має претензій до ПДМШ. Справа не в конкретних провадженнях – справа в тому, на кого працюють українські правоохоронці (і «правоохоронці»), які наразі поділились. Частина захищає закон і ПДМШ – частина із завзяттям, вартим кращого застосування, – втілює план Шумського про визнання недійсним договору дарування та стягнення майна ПДМШ як компенсацію заподіяних йому збитків. Коли твій особистий друг Рувін, в обʼєктивності експертиз, які вимальовуються в рамках закритого було провадження, можна навіть не сумніватися...

Звичайно, ми будемо боротися. Бо правда і право однозначно по нашому боці. Але, якщо Шумський врешті-решт виграє, фронт без ПДМШ не впаде. Репутація України, в якій колишній чиновник завдяки особливостям національного правосуддя прибере до рук будівлі комплексу майбутнього ребцентру, проінвестовані грантом глобальної компанії Pfizer, також сильно не впаде – просто падати далі не особливо є куди. Постраждають головним чином поранені та хворі на фронті. Але їм, на жаль, не звикати, що держава ставиться до них, як мачуха, а не як мати.

Справді, набагато важливіше інше. В усій цій історії, наче в краплі води, віддзеркалюються засадничі хвороби України. Представники якої настільки звикли конвертувати владу у власні статки, що нічим – окрім масштабу – не відрізняються від своїх російських візаві. Конфлікт Шумського та ПДМШ – це про боротьбу решток імунітету українського суспільства з раковою пухлиною чиновників-корупціонерів, яких не цікавить ані Україна, ані десятки тисяч жертв, покладених для збереження української державності, ані зруйновані українські міста та сплюндровані українські долі – їх цікавить тільки бабло, бабло і ще раз бабло. Як рак не цікавить життя тіла, яким воно живиться. Врешті-решт, такі ракові клітини чудово адаптуються до будь-якої влади та за будь-якого режиму. Вони вміють тільки висмоктувати усі соки з того організму, на якому паразитують. І перемога цих паразитів торує шлях до поглинання українського світу російським морем. Бо у цієї ракової пухлини некрофільський російський ДНК. І коли цей рак доїсть Україну зсередини, тоді фронт впаде. Бо який сенс тримати російську навалу на фронті, якщо вона ментально перемогла в серці України?

Тому – як і пів року тому – я звертаюся до українських правоохоронців. Тих, для кого слова «право», «честь», «гідність», «Україна» не є пустопорожніми звуками. Ми не просимо допомогти чи посприяти ПДМШ. Ми просимо захистити справедливість і закон! Бо якщо вони програють в нашому маленькому герці України з малоросією, згасне ще один промінчик надії. Пустеля продажності та меркантилізму поглине ще одну оазу життя і самопожертви. Ми станемо сутнісно на крок ближчими до тих, чию навалу тримаємо на фронті такою страшною ціною. І коли ми раптом побачимо під українським прапором ту саму ненажерливу порожнечу «русского мира», нездатну любити й дарувати, а тому озлоблену на весь світ, ми програємо цю війну. Бо не залишиться, за що воювати, оскільки виявиться, що прапори і мова різні, а сутність – однакова...

Панове правоохоронці, якщо вашими руками вбʼють ПДМШ, для багатьох, дуже багатьох це стане сигналом, що Україна невиліковна. У багатьох ви вбʼєте надію на майбутнє. А надія – це головне, на чому зараз тримається і фронт і тил.

Gennadiy Druzenko, facebook.com

На фото: Шумський у нотаріуса, одразу після того, як його «ввели в оману» і «примусили» подарувати ПДМШ земельну ділянку та недобуд...