Валентина Теличенко: Незалежно від того, звільнять Юрія Луценка чи ні, рішення ВССУ стане знаковим

Касаційний розгляд першого вироку Юрієві Луценку призначено на 2 квітня. Відтак, за кілька днів, Київ або підтвердить свої наміри євроінтеграції, або поховає останні надії на те, що в листопаді у Вільнюсі Угоду про асоціацію з ЄС буде підписано.

Незалежно від того, звільнять Юрія Луценка просто в залі суду чи ні, скасують йому вирок чи залишать без змін, рішення Вищого спеціалізованого суду України у справі Луценка стане знаковим. Очевидно, красномовним сигналом про українське бажання асоціюватися з ЄС було б скасування вироку. Але навряд чи так станеться і , думаю, на це ніхто не розраховує.

Проте, є кілька варіантів рішення касаційного суду, які, хоч і не виправдали б Луценка, але дали б правові підстави звільнити його з-під варти.

Касаційний суд може скасувати вирок та повернути справу на повторний розгляд. Підстави для такого рішення є, адже, розглядаючи справу Луценка, суди нижчих інстанцій відмовили в задоволенні клопотань підсудного та його захисту і не допитали заявлених свідків. Крім того, навіть чимало свідків обвинувачення не було допитано в судовому засіданні без поважної причини, що є порушенням принципу безпосередності, передбаченого українським законом про кримінальний процес та права на захист в розумінні Європейської Конвенції про права людини. Ці порушення є настільки суттєвими, що вони рано чи пізно призведуть до скасування вироку. І краще – рано. Мудріше було б не чекати рішення Європейського суду, а виправити все національним інструментом – рішенням касаційного суду. А скасувавши вирок, касаційний суд мусив би звільнити Луценка з-під варти, оскільки арешт як запобіжний захід щодо Луценка вже було визнано Європейським судом незаконним та політично мотивованим.

Цей крок став би вигідним для влади ще й тому, що позбавляє Юрія Луценка можливості вже зараз звертатися до Європейського суду через порушення його права на справедливий суд, бо в цьому випадку національні інструменти залишилися б не вичерпаними.

Касаційний суд також може не скасовувати вирок, але звільнити Луценка від відбування покарання умовно, зваживши на особу засудженого, його стан здоров’я та визнавши можливим «виправлення без відбування покарання». Цинічно? Так. Але не можна не бачити того факту, що інфекція гепатиту в організмі, діабет другого типу, букет решти захворювань та вже відбута частина покарання – достатні підстави до звільнення. Тим більше, що на кону – перспектива взаємовідносин з Європою.

Інша справа, що таке рішення, звичайно ж, не задовольнить Юрія Луценка, і він домагатиметься виправдання. Очевидно, через звернення до ЄСПЛ. Попри тривалі терміни розгляду справ у Страсбурзі, все одно може статися, що рішення за цією скаргою з’явиться ще до наступних президентських виборів. Але і це — варіант, аби не втратити можливість підписати угоду з ЄС.

Європа сьогодні сором’язливо говорить про «вибіркове правосуддя» в Україні. Насправді про жодне правосуддя не йдеться. Всі зрозуміли, що українські суди – і насамперед касаційної інстанції - діють під тиском та відповідно до вказівок з Банкової: вони почали виносити настільки абсурдні рішення, які компрометують самих суддів, що не залишає сумніву - з доброї волі або лише заради матеріальної винагороди судді б так не ганьбилися.

Візьмемо до прикладу справу колишнього нардепа Віктора Лозинського. Суд першої інстанції визнав його винним у вчиненні умисного вбивства і засудив до 15 років позбавлення волі. Інакше не могло бути: селянина Валерія Олійника колишній нардеп спочатку побив, потім, коли той втікав, двічі в нього вистрілив, а оскільки Олійник ще залишався живий, а набої скінчилися, то почав добивати його бампером свого автомобіля.

Апеляційний суд, який переглядав вирок Лозинському, витримав тиск, поступившись незначним – пом’якшив покарання, скоротивши його на один рік. А от касаційний виніс рішення, яке не можна назвати ані грамотним, ні правосудним. Вищий спеціалізований суд виправдав Лозинського в частині обвинувачення про замовне вбивство, перекваліфікувавши злочин за значно м’якшими статтями : хуліганство та завдання тілесних ушкоджень. Покарання відтак змінилося на легше : 10 років позбавлення волі. Рішення очевидно неправосудне, і суд не марно сором’язливо намагався приховати його суть, замовчуючи те, що Лозинський більше не вважається винним у вчиненні умисного вбивства, а лише в хуліганстві. Те, що суд та судді, які це рішення виносили, соромляться його, жодним чином їх не виправдовує. Саме ж рішення є додатковим свідченням залежності суддів.

У цьому ж контексті можна згадати і низку рішень Вищого адміністративного суду України – справу про позбавлення депутатських мандатів Павла Балоги та Домбровського, припинення депутатських повноважень Сергія Власенка, рішення про відмову визнавати незаконними голосування чужими картками... Все це явно не на користь Україні в перспективі листопадового саміту.

Офіційний Київ насправді не має аж такого великого поля для маневру. Зважаючи на те, що ЄС вимагає не лише звільнення з-під варти Юлії Тимошенко та Юрія Луценка, але також суттєвого вдосконалення системи судочинства в цілому, робляться показові кроки, в проекції на Страсбург, з відокремлення, на рівні прокуратури, слідства від нагляду, - те, на чому Рада Європи наполягає з 1995 року.

Звичайно, до листопада чи тим більше до травня вповні виконати усі вимоги ЄС Україні не вдасться. Отже, владі потрібно показати хоч якісь позитивні тенденції. І касація у справі Луценка – тому нагода. Натомість, касаційне рішення щодо Луценка, після якого він залишиться у в’язниці, або відтермінування розгляду у ВССУ, означатиме, що вимогами ЄС вже можна не перейматися. Адже таким чином вищий суд підтвердить незаконний вирок Луценкові, не помітивши очевидних порушень. Після цього, навіть якщо б Президент силоміць помилував Луценка, це навряд чи виправило б ситуацію.

Джерело: "Тиждень"