У полоні російської пропаганди

Фейсбук можна використовувати, як лакмус нацдебілізму. Просте моє питання: «А в яких ще країнах є двомовні канали телебачення?» – викликало відповіді, які свідчать про те, що люди насправді в цьому не орієнтуються, але вважають, що мають свій варіант відповіді.

Зрештою, що я дивуюся: ФБ просто зашкалює від безлічі істориків, філологів і політологів. Будь-який пост моментально викликає реакцію людей, насправді дуже далеких з цих сфер, але наділених нахабством і віслючою впертістю. Пробувати з такими клієнтами дискутувати – марна справа, бо вони бачать не те, що ти написав, а те, що вони прочитали.

Відповідей на моє питання, яке насправді риторичне, було чимало, і всі вони виглядали тупо. Бо що таке двомовні канали ТВ? Це канали, на яких звучать дві мови. Так, як то буває в нас. Шоу в нас геть усі двомовні, а частіше одномовні з тотальним вилученням державної. Це канали, на яких не лише ведучі послуговуються двома мовами, але й гості студії. І знову ж таки, як у нас.

Так от, Швейцарія. Бельгія, Канада і т.д. – це неправильна відповідь. В Канаді нема двомовних каналів. Є англомовні і є франкомовні. І якщо житель Канади поза межами Квебеку хоче дивитися франкомовні канали, то мусить на них підписатися.

І так само в інших країнах. Є, щоправда, винятки, коли на одному каналі відбуваються включення іншою мовою. Але це завжди в програмі обумовлено і обов’язково відбувається дублювання. А так, щоб на одному каналі в одній передачі чи в одному шоу лопотіли двома мовами і без перекладу – такого нема. Крім, звичайно, Білорусі.

Олігархи повинні визначитися з мовою своїх каналів. Їх треба нарешті змусити до цього. Нехай проголосять їх або російськими, або українськими. Іншого не дано. У нас не двомовна країна.

Візьмемо, наприклад, Румунію. Там є канали національних меншин. Але угорський канал не подає себе як румунський, а саме як угорський. І на угорському каналі нема румунської мови.

Тому такий поділ каналів на російські та українські чітко покаже справжній стан так званого українського ТВ.

І, як і варто було чекати від популіста Кириленка, уже даємо дозаду з квотами. А що ви очікували? Це він лише, коли це вигідно було Москві, кинувся організовувати відміну безглуздого закону про мову, який і так не діяв. Отоді він проявив сміливість. Безглузду сміливість. Закон, звісно, був дурний і злочинний, його рано чи пізно треба було міняти на інший, але не в ту ж хвилину, коли формувалася нова влада.

Я пригадую, який шок відчув, коли було в парламенті проголошено відміну цього закону. І пригадую, скільки притомних людей оцінило цей крок, як ідіотизм.

Та ні, не був це ідіотизм, а планова робота російських спецслужб.

А потім Москва й підняла крик про заборону російської мови. І цей крик досі не вщухає, хоча ні Турчинов, ні президент Кириленкових маніпуляцій не підписав. Про те, що хунта заборонила російську мову, знають усі росіяни. Навіть ті, які по нашому боці, як от Андрєй Макарєвіч, який в одному з інтерв’ю висловився про те, що наша влада зробила велику помилку, заборонивши російську мову.

Ну, якщо вже такий чоловік перебуває в полоні ватного телебачення, то що вже казати про інших?

А закону про українську мову й досі не існує, хоча такі закони має кожна держава.

На варті української мови не стоїть взагалі ніхто. Окрім окремих особистостей, які, звісно ж, погоди не роблять. Натомість російська мова і пропаганда отримують свої тихі перемоги всюди. Остання історія з сайтом «Миротворець» – це взагалі скандал і ганьба.

Незалежна медіа-профспілка України поскаржилася на мій пост в ФБ. В результаті мене заблоковано на 7 днів. За що поскаржилася? За моє обурення тим, що вони терористів і російських військових назвали повстанцями. Після того, як це викликало скандал, вони поміняли «повстанців» на «заколотників». Саме так: ніжно і любовно.

А тим часом іде Друга Московсько-українська війна. Не громадянська, не повстанська, а Московсько-українська.

Яка ж тут незалежність медіа-профспілки України? Вона тепер шкодує, що, назвавши терористів і агресорів повстанцями, викликала таку бурхливу реакцію. Не треба шкодувати. Нарешті зрозуміло, хто є хто.

А потім з’ясовується, що ця сама профспілка, як і Мінстець, протестували проти списків «Миротворця». Як цікаво збігається.

Міністерство інформполітики, чи то пак Мінстець, – це взагалі якась неймовірна афера, яка коштує нам мільйони гривень, але наслідків їхньої діяльності нема. В Україні чудово себе почувають ворожі нам сайти й канали, але увагу на них Нацрада й Мінстець звертають лише тоді, як уже добрі люди починають у дзвони бити. А до того вони нічого не бачать.

Безглузда атака на «Миротворець» насправді демонструє наскільки сильно просякла наша держава московськими холуями. Бо чомусь спільнота не протестує, коли в Лугандоні вивішують дані про українських патріотів та журналістів.

А коли журналісти, які відвідували окуповану зону, давали свої дані при акредитації, то на що вони розраховували? Що усе це залишиться в таємниці?

Ще одна персона, яка заламувала рученьки над скандальним списком і добивалася закриття «Миротворця» – мадам Лутковська. Незмінний спадок після ригів. Що вона досі робить при новій владі?

Пригадую, як мене запросили на шоу Євгенія Кісельова. В кімнаті, де ми чекали на наш вихід в ефір, крутився Вадік Калєснічєнка. Увійшла Лутковська з якоюсь пірамідальною фризурою і в обтислій сукні, яка демонструвала усі залишкові приваби її монументальних тілес. І Вадік миттю підскочив, обняв, завуркотів, вітаючи з обранням. Далі вони дуже мило бесідували, обговорюючи рожеві перспективи її бездіяльності.

Де тепер той Вадік?

А, між іншим, то був той ефір, після якого Вадік подав на мене до суду. Хоча це інша історія.

Давно відомо, що колишніх кагебістів не буває. Але не буває і колишніх регіоналів, комсомольських і партійних функціонерів. Усі вони перебувають під пильним оком Кремля і рано чи пізно зраджують своє нутро.

Юрій Винничук, zbruc.eu