​Влада перетнула межу і вже не цурається жодних способів задля усунення неугодних

Українські реалії наразі дуже нагадують задзеркалля: влада, що прийшла на крові героїв Небесної Сотні, на обіцянках євроінтеграції та європейських цінностей, наразі провадить політику не лише відступу від цих обіцянок, а ще й відверто показує європейським партнерам, що методи влади Януковича вже від нинішніх чільників повинні не лише не викликати здивування та жаху, а навіть сприйматись. А те, що ті ж самі голландці через голландські ЗМІ чудово обізнані, що з такою владою в Україні та її тактикою не можна погоджуватись на євроінтеграцію України, українцям не говорять. Лише осуджують «поганих» голландців, які виступають проти, аби влада корупціонерів і відвертих порушників прав людини отримала відкриті двері до Європи. Ба більше: наразі можливий не лише міжнародний резонанс, викликаний діями українських правоохоронців, а ще й міжнародний скандал, адже після публікації Міхіль Дрібергена в одному з найпопулярніших видань Голландії blendle в газеті «Trouw» про те, що українська правоохоронна система використовує кримінальний кодекс заради залякування та переслідування тих, хто не на словах вирішив обрати європейський вектор для України, що йде в розріз з реальними планами осіб, які керують в Україні. І справа Наталії Ван Доверен, яка 2015 року в інтерв’ю голландському виданню «Trouw» відверто розповідала про корупційну систему в медицині, може стати не менш резонансною, аніж «справа Тимошенко». І якщо «справа Тимошенко» стала одним з цвяхів у труну іміджу Януковича, то скандал з Наталією Ван Доверен перетвориться на осиновий кілок вже для нинішньої системи, яка так і не усвідомила, що європейці не будуть терпіти, аби їм замилювали очі.

Як відомо, уряд Нідерландів внесе на розгляд верхньої палати парламенту (Сенату) для ратифікації Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом після 15 березня 2017 року. У сенаті дуже крихка більшість на користь України. І тим, хто в Україні осуджував Голландію за референдум, треба триматись за цю більшість будь-якою ціною. Проте, якщо голландські ЗМІ писатимуть про замовні переслідування українськими правоохоронцями тих, хто агітував за євроінтеграцію України, навряд чи ця більшість зможе перемогти. Хто ж буде винен тоді? Невже «погані» голландці? Чи все ж ті особи в Україні, які організовують переслідування від правоохоронців і у такий спосіб підставляють усю країну?

То що ж насправді відбулось у Львові? На який скандал наривається українська псевдо правоохоронна система і чому цим питанням зацікавились голландські ЗМІ?

Ці та інші питання «КЗ» поставили безпосередньо Наталії Ван Доверен, аби розставити крапки над «і».

Пані Наталю, наскільки відомо, Ви одна з небагатьох лікарів, які були активним учасником обох Майданів, а сьогодні є опонентом тих, хто при владі. Чому?

Я, дійсно, була активним учасником двох Майданів. І насправді, сталося так, що наразі є опонентом тих, хто нині при владі. Проте, аби зрозуміти, чому так сталось, потрібно повернутись до обох Майданів, і загалом до часів 2004 року, коли я вперше вирішила, що зроблю все можливе, щоб змінити цю країну. Можливо, комусь моя історія буде здаватись пафосною, проте, я так мислила. У 2004 я залишила батькам двох дочок, одній з яких було півтора року.

Коли ми з колегою вже приїхали на Європейську площу, то втрапили в той момент, коли Парубій закликав штурмувати Український дім. І я, разом з іншими, пішла на штурм. І вже тоді на мене, як одного з заколотників, було відкрито кримінальне провадження. Там, на Майдані, я стала керівником медичної служби. Потім увійшла до складу комітету національної порятунку, а згодом ми переїхали до Будинку профспілок. Моє місце дислокації було у кімнаті 321. І на той час ми з Миколою Івановичем Поліщуком, який згодом став міністром охорони здоров'я, зробили ці три цифри своїм паролем. У ті буремні часи хто лишень до тієї кімнатки не заглядав. Там бували всі. У тому числі і Юрій Луценко та Юлія Тимошенко. Коли КС прийняв рішення про переголосування, я повернулась до Львова. А вже за декілька місяців після перемоги зрозуміла, що моє натхнення революцією зникає. І хоча на той період часу у суспільстві було ще немодно критикувати ані президента, ані уряд, я відчувала що суспільство вже пережило період піднесення і починає критично дивитись на дії влади. А вже в жовтні 2005 року газеті «Аргумент» я дала інтерв'ю під назвою: «В українській медицині продається все». Саме тоді мною, на прикладі того закладу, який я і сьогодні представляю, вперше було озвучено усі схеми, які існують в галузі охорони здоров'я. І тоді, вперше, я зрозуміла, що таке репресії, які застосовують за непокору та критику.

У 2005 році це проявилось у тому, що мені, незважаючи на всі необхідні дані, не присвоїли першу категорію, як лікарю. Це була помста за те, що я відверто розповіла про реалії, що існують у медичній галузі України. За останні 15 років існування атестаційної комісії таке трапилося чи не вперше.

А от сьогодні історія повторюється: я даю інтерв'ю голландським ЗМІ вже після перемоги Революція Гідності, де вказую, що ситуація в системі охорони здоров’я не змінюється. Розказую про корупційні схеми, які існують у цій галузі (знову ж таки, на прикладі того закладу, який я представляю) і згодом отримую кримінальне провадження, шантаж та тиск щодо захисту моєї дисертації. Цього разу слідчий у кримінальному провадженні робив спробу зірвати мій захист. На щастя, йому не вдалося цього зробити. Люди, які оцінювали захист моєї дисертації, виявилися сміливішими за тих, котрі колись не надали мені можливість отримати підвищення кваліфікації.

Але Ви зазначали, що і Майдан 2014 року теж має певне відношення до того, що наразі Вас переслідують...

На жаль, це – правда. Насправді, попервах мені не хотілося їхати на Київ. Далося взнаки моє розчарування «помаранчевими». Проте на Майдан поїхала моя дитина, а я не могла зупинити свою доньку, оскільки розуміла, що вона мотивується тими самими покликами душі, як і я - у 2004 році. Проте тут, у Львові, я робила все можливе, щоб госпіталізувати тих хлопців, яких привозили пораненими з Майдану. Але вже скоро я зрозуміла, що не зможу жити з тим, що там, на Майдані, вбивають наших дітей. І тоді у мене відбувся внутрішній монолог, коли я визнала, що, виходить, що я злякалась, оскільки у 2004 році, коли не стріляли, я на Майдані була, а коли виникла справжня загроза, то - вирішила пересидіти. І саме цей внутрішній діалог спонукав мене зібратись і таки поїхати на Майдан.

І знову я звернулась до колективу за підтримкою, зазначивши, що беру «швидку» нашої лікарні та їду до Києва. Відгукнулось лише двоє (це був день після розстрілів 18 лютого), а потому приєднався ще один лікар. Ми приїхали на Майдан 19 лютого 2014. А близько 4 ранку 20 лютого прийшли до готелю «Україна», аби перепочити.

Коли, прокинувшись, ми почали збиратись на Майдан, то вже було чути постріли. Я вийшла на балкон і з нього спостерігала за тим, що відбувалось. Я зрозуміла, що стала свідком вбивства громадян. І тоді я взяла камеру і почала робити відео. Проте, як свідок розстрілів, я Генеральній прокуратурі – не цікава. Хоча я - свідок злочину і вбивства. Я бачила, як біля Жовтневого палацу людину кинули у вогонь. А потому ми почули шалений крик. І, навіть не одягнувши бронежилет, кинулись сходами до першого поверху. Вибігши до холу, ми побачили місиво з кривавих тіл, і нам нічого не лишалось, як надавати допомогу підручними засобами. Після перемоги Майдану я повернулась до Львова і за деякий час знову усвідомила, що позитивні зміни в країні не відбуваються. І у 2015 році я даю інтерв’ю голландським ЗМІ про те, що у галузі медицини продовжують працювати корупційні схеми.

З Ваших слів напрошується висновок, що представники команди «помаранчевих» проводять одну й ту саму тактику щодо неугодних, які критикують їхню діяльність…

Знаєте, у 2004 році це було м’якше. Тоді помстою за мої інтерв'ю та певну точку зору стало неприсвоєння мені кваліфікації лікаря першої категорії, хоча для цього не було жодних причин. На той час було зрозумілим: це своєрідний тиск, аби не висувалась, не казала нічого зайвого. Тим не менш, вже наступного дня, після того, як мені не дали категорію, я організувала акцію протесту медиків у вигляді голодування на робочому місці. І тоді в останні дні жовтня 2005 року одна з програм ТСН якраз і розпочалася моїм інтерв'ю з білою пов'язкою на чолі з написом: «Я - голодую». У той самий період учасниками акції голодування було створено вільну незалежну профспілку медиків, яка наразі увійшла до конфедерації вільних профспілок України. І хоча на учасників тієї акції чинився шалений тиск, все ж акція отримала резонанс і нас підтримали майже в усіх куточках України. Проте, якщо тоді ми ризикували лише втратити роботу, то сьогодні, після Революції Гідності, мене вже запроторили до тюрми. І що буде завтра - я не знаю. Можливо, наступним кроком стане фізичне знищення. Нині не можна передбачити, що очікує на людину, яка розвінчує цю систему. І у мене є всі підстави вважати, що доведеться покидати Україну заради забезпечення власної безпеки.

Дивно, але складається враження, що відкрите проти Вас кримінальне провадження теж є помстою, адже виходить, що і цього разу Ви наступили на ті самі граблі, що й у 2005 році, тобто: дали інтерв'ю голландському виданню «Trouw» , у якому, знову ж таки, на прикладі медичного закладу, в якому працюєте, розказали про корупційні схеми, які існують в галузі охорони здоров'я.

Вірно підмічено: граблі ті самі. Але якщо першого разу помстою стало неатестування, то наразі я отримала три дні тюрми та кримінальне провадження за статтею, що передбачає тюремний строк терміном від п'яти до десяти років.

Проте, наскільки відомо, коли організовували домовленість про хабар, насправді Вас не було на робочому місці...

Дійсно, цього дня я знаходилася за межами Львова. Але, незважаючи на це, зрозуміла, що методи 1937 року ще й досі використовуються начебто реформованими правоохоронцями. Що ж стосується факту вимагання хабаря, то хочу сказати наступне: мене затримали 28 листопада 2016 року нібито за його отримання. У висунутій мені підозрі вказано, що громадянка, яка є хабародавцем, приходила до мене 17 листопада 2016 року, аби домовитись про передачу цього хабаря. І я нібито з нею зустрічалась. Так от, наразі випливає цікавий прецедент: у висунутій підозрі чітко прописано факт вимагання хабаря 17 листопада 2016 року. Проте цього дня мене не було на робочому місці. Виконуючи обов'язки головного лікаря обласної лікарні та обов'язки заступника з медичної частини, я, задовго до цього, була вказана спікером на форумі з міжнародного туризму, який мав міжнародний формат і який проводився 17 листопада. І в цьому заході брали участь представники багатьох міністерств України, гості з-за кордону, представники обласних та державних адміністрацій. І хоча перший день форуму закінчився до обіду, я залишилась на неформальному засіданні в секціях. І все це - відображено на відеокамерах. Це підтверджує багато свідків. Але ось тут починаються нелогічні нюанси зі сторони правоохоронців, які, коли з'ясували, що на 17 листопада 2016 року у мене є неспростовне алібі, сказали: перепишемо дату у підозрі.

Хто зробив таку заяву?

Слідчий і процесуальній прокурор.

А Ваші слова хтось може підтвердити?

Так, мій адвокат. І наскільки мені відомо, сьогодні організовують певні дані, аби перенести домовленість про вимагання хабаря на 18 листопада 2016 року. Проте представники правоохоронних органів ще не знають, де я була цього дня, а тому дуже люб'язно просять мене надати копію записів з відеореєстраторів. Скажіть, чим це не нагадує 1937 рік?

А як бути з особою, яка начебто домовлялась з Вами про надання хабаря? Що, вона теж змінить покази?

На жаль, є неспростовні докази, отримані з багатьох джерел, які ніхто і не намагається спростовувати, про те, як все було організовано. Існує певна особа, що є ветераном МВС, яка є близьким другом тієї особи, яка (з моєї точки зору) замовила цю справу, тобто: головний лікар лікарні, в якій я працюю, Гичка М.М., оскільки йому заважали мої протести проти повзучої приватизації, яку він організував, а також проти запровадження схем. Так от, у цього ветерана МВС є 2 славних сини, які також, як і батько, пішли працювати до правоохоронних органів. Один із них - Тарас Демкович працює в правоохоронних органах у відділі боротьби з економічними злочинами Львова. І хоча він ще доволі молодий, проте - дуже креативний. Він має дружину, двох діточок та тещу. І от саме його теща, виявляється, несла мені хабар. Тобто: теща оперативного працівника, який мітив гроші задля дачі мені хабаря, була присутньою при міченні, і та сама теща, за дивним збігом обставин, виступає хабародавцем. А от предметом дачі хабаря, теж випадково, є людина, яку називають троюрідним братом цієї тещі, який, знову ж таки, за дивним збігом обставин, має потребу бути госпіталізованим у відділення гемодіалізу. Тобто, він є смертельно хворою людиною, яка вимагає проведення замісної ниркової терапії. Це означає - залежати від апарату, що заміщає нирки мінімум три дні на тиждень. Але, як сьогодні вже відомо, цей пацієнт, якого, виявляється, треба було терміново госпіталізувати, дивним чином – зцілений. Він був оглянутий лікарем один раз в ЛОКЛ, а коли лікар прийшов вдруге, пацієнта вже у відділенні не було. Існують й інші докази «чудо зцілення» цієї особи. І я вдячна нашому персоналу, який при госпіталізації цієї людини провів всі потрібні аналізи. І виявилось, що цей пацієнт має аналізи здорової людини. Тож не дивно, що одразу після госпіталізації він втік з лікарні. До того ж ця особа незадовго до розправи зі мною була хабародавцем в іншій справі (у Дрогобицькому суді). І оперативна комбінація реалізовувалась цією ж «трійцею».

Навіщо ж давати хабаря, якщо людина не потребує госпіталізації та лікування?

У цьому і полягає факт провокації з використанням агентів.

Але питання госпіталізації навряд чи вирішує лікар вашого рівня…

Існує посадова інструкція, шо не передбачає мого втручання у госпіталізацію хворих. Госпіталізація пацієнта відбувається лише за медичними показами. Та й щорічно відбувається понад 40 тисяч госпіталізацій. Якби я усіма опікувалась, то мене б не вистачало на виконання своїх обов’язків. Тож цими питаннями опікуються інші лікарі.

Погодьтесь, але дивно виходить: навіщо, навіть незважаючи на те, що Ви виступили з критикою існуючих корупційних схем в українські галузі охорони здоров'я (на прикладі закладу, в якому працюєте), ініціювати саме таку справу? Тут повинна бути якась серйозна зацікавленість, а то й політичне замовлення, оскільки спроба інкримінувати кримінальну статтю певним чином перекликається з ситуацією, в яку свого часу втрапила Тимошенко, коли її також робили спробу звинуватити за кримінальною статтею, оскільки усвідомлювали, що на Заході буде вважатися політичним переслідуванням будь-що, окрім звинувачення у криміналі.

Непереконана, що це є суто політичним замовленням. Але те, що це помста за мою принципову позицію, коли я доволі відверто виступаю проти схем, як, наприклад, закупівлі за бюджетні кошти медичних препаратів з обмеженим терміном дії, які ми потім зобов'язані були терміново списувати і які не мали жодного коефіцієнту корисної дії, для того щоб надати медичну допомогу пацієнтам. Також я виступаю проти багатьох інших схем, які використовують в лікарні. Я виступала проти того, що досі непереглянуто статут лікарні. У 2012 році було прийнято закон про реформування №3611 «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної допомоги», де чітко прописано, що комунальні заклади охорони здоров'я мають привести у відповідність до закону статути, і у цих статутах має бути чітко прописано те, що головні лікарі та заступники таких закладів охорони здоров'я мають призначатися на контрактних засадах і на підставі конкурсу. А от у Львівській обласній лікарні, яка є одним з найбільших медзакладів України, статут не змінювався з 1999 року. І хоча практично у всіх подібних закладах України статути приведені у відповідність до законодавства, і всі головні лікарі та їхні заступники після 2012 року призначаються на підставі конкурсу та на контрактних засадах, Львівська обласна клінічна лікарня є виключенням. І озвучення мною цього питання було дуже дражливим, оскільки, як я наразі вже здогадуюсь, головний лікар лікарні чудово усвідомлював, що реалізація статуту несе за собою логічні наслідки, оскільки питання про призначення головного лікаря буде здійснюватися згідно законодавства. Але Львівська обласна рада мовчить, при тому, що у 2013 році більшістю голосів депутатів цієї ради головному лікарю Львівської обласної лікарні було висловлено недовіру і його було рекомендовано звільнити з посади.

Що, справді існує таке рішення?

Звісно, це ж публічний документ. А Львівське обласне управління охорони здоров'я, як виконавчий орган влади, власне і повинен був його звільнити, але до сьогоднішнього дня нічого подібного не сталося, як і приведення статуту у відповідність до закону.

А що ж спонукало обласну раду на той час винести таке рішення?

Власником лікарні - Львівською обласною радою - було ініційовано створення комісії про перевірку фактів зловживання діяльності головного лікаря і саме у відділенні гемодіалізу. Були виявленні факти зловживання, і Львівською обласною радою винесено рішення на сесію про звільнення головного лікаря та проголосовано. Проте звільнення не відбулося. А сьогодні головний лікар вже є депутатом Львівської обласної ради від блоку Петра Порошенка. Також його обрано головою комісії з питань охорони здоров'я та соціальної політики. Ну і при цьому деякі інші члени його родини сьогодні знаходяться у Верховній Раді... То ж «пасьянс» не на користь Закону…

То, можливо, назвете прізвища?

Це – не секрет, Дубневичі...

І при цьому Ви стверджуєте, що те, що відбувається з Вами – не політичне переслідування?

Це важко коментувати...

Гаразд, але люди, які влаштовують вищезгадані підстави з організацією хабаря, повинні усвідомлювати, що Ви – особа публічна, людина, яка опікується питаннями євроінтеграції, і що Ви були серед тих осіб, які лобіювали інтереси України щодо євроінтеграції нашої країни до європейської спільноти. Тобто: шити проти Вас білими нитками справу - це отримати міжнародний скандал, оскільки зрозуміло, що нинішня влада використовує Кримінальний кодекс заради переслідування неугодних...

Справді, у Голландії я доводила, що Україна має право претендувати на входження до європейської спільноти. Але сьогодні я змушена давати голландськім ЗМІ інтерв'ю, з яких можна робити висновки про корупційну складову не лише в галузі охорони здоров'я, а ще й в правоохоронних органах, які використовуються задля цькування критиків влади. Нині мене переслідують і цькують. Одразу після того, як мене запроторили до ІТТ, невідомі особи проникли до мого кабінету та знищили відео з мого відеореєстратора, яке давало мені можливість підтвердити моральні катування та залякування під час проведення так званого обшуку у моєму кабінеті. Адже насправді в моєму кабінеті нічого не знайшли, мої руки не світилися. Та й я теоретично була готова до такого розвитку подій і навіть консультувалась з юристами, оскільки відчувала, що ситуація погіршується. А криза стала глибшою після того, як один з недобудованих корпусів обласної лікарні було продано Львівською обласною радою і головним лікарем, а от колектив лікарні про це не знав.

Це все, напевно, робиться протизаконно тому, що Ваш головний лікар сьогодні є депутатом Львівської обласної ради від блоку Петра Порошенка?

На сьогоднішній день він є дуже поважною людиною. Але нині кожен знає, що тим, хто входить до блоку Петра Порошенка, можна все. Тож корпус лікарні було продано (це при тому, що у нас тотальний дефіцит квадратних метрів і площ), колектив про це – не повідомлено, і я стала тією людиною, яка донесла цю інформацію...

А кому продано це приміщення?

Це питання до головного лікаря та до Львівської обласної ради.

Проте це не єдина причина Ваших сутичок з головним лікарем, який є представником в облраді від БПП та має родичів у ВР?

Так, є ще нюанси. Наприклад, історія про те, як на порядку денному постало питання про ліквідацію одного з відділень обласної клінічної лікарні, а саме: рентгангіографічного відділення. Людям, які там працюють, було запропоновано написати заяви про перехід в інший структурний підрозділ. Звісно, що люди почали захищатися. Сьогодні у відділенні функціонує два апарати: перший придбано ще Червоним хрестом Люксембургу і при цьому він не дуже якісний. Другий - взято у лізинг благодійним фондом (мобільний ангіограф). І ці два апарати практично забезпечують діяльність кардіохірургічного відділення. Проте стало зрозумілим, що у керівництва лікарні виникла ідея ліквідувати службу рентгентагніохірургії , а на площу обласної лікарні ввести приватну структуру.

А чому Ви вирішили, що на територію лікарні увійде приватна структура?

Це питання широко обговорювалося в колективі. Було три наради. Проти цього виступили співробітники серцево-судинного центру. І хто є власником цієї приватної структури, скоріш за все, буде комерційною таємницею. Це знатиме лише головний лікар та обласна рада, які підписуватимуть угоду про оренду квадратних метрів на території лікарні. Проте проблема навіть не в цьому. Її суть полягає в тому, що заплановано цю приватну структуру зробити монополістом. І люди, які не матимуть коштів на те, аби пройти у ній обстеження, будуть приречені на смерть. Зрозумійте, я – не проти приватної медицини. Але люди повинні мати альтернативу: або проходити обстеження за гроші на кращому обладнанні в приватній структурі, або все ж звернутись до комунального закладу безкоштовно та врешті отримати консультацію лікаря і, можливо, не таке якісне, проте обстеження.

І на таких нюансах я наголошувала і в інтерв'ю голландській пресі, коли говорила, що в Україні склалася ситуація, що подекуди громадяни не мають можливості заплатити за ліки, а тому - просто помирають.

Як Ви вважаєте, яку функцію у Вашій справі виконує Львівська прокуратура? Адже вона повинна контролювати слідство. І якщо видко, що справу сфабриковано, то саме процесуальний прокурор повинен припинити незрозумілі дії слідчого?

На жаль, слідчий і прокурор ходять разом і в один голос констатують, що якщо у них не співпадатимуть дати, вони їх – перепишуть. Наскільки мені відомо, вони допитали слідчого з поліції, який дав сумлінні покази, що він помилився з датою при складанні підозри. От і виходить: заявниця помилилась з датою, коли я в неї нібито вимагала гроші, слідчий теж помилився, хоча його дата співпадає з датою, яку вказала заявниця. І, повірте, якщо я доведу, що і на 18 листопада у мене є неспростовне алібі, з'ясується, що і слідчий, і хабародавниця знову ж таки помилилися вже і з датою 18 листопада 2016 року.

Наскільки я розумію, наразі існує стратегічна установка дотиснути це кримінальне провадження задля передачі до суду. Причому за інкримінованою мені статтею. Отже: якщо є замовлення, має бути продукт.

Але і прокурор і слідчий повинні бути свідомі того, що Ви не будете мовчати і будете давати інтерв'ю. В тому числі і голландським ЗМІ.

Так, я не мовчатиму. Тим більше, що я брала на себе зобов’язання, коли на початку 2016 року підписала меморандум з громадською неурядовою організацією Governance & Integrity про те, що сприятиму певним заходам і буду робити всі належні кроки.

Підписання цього меморандуму також не подобалось головному лікареві. І він чинив шалений опір щодо його укладання, і це також було одним з елементів, що спонукали його позбавлятися від мене, як людини, яка справді вирішила поставити боротьбу з корупцією та схемами на перше місце.

Здається, що ситуація, яку ми спостерігаємо, доводить, що влада, правоохоронні органи та прокуратура не бояться розголосу...

Повірте, я донесу всю потрібну інформацію до міжнародної спільноти. Аж до прес-конференції в Гаазі, оскільки західне суспільство повинно знати правду про те, що відбувається в Україні. Західній спільноті потрібно повідомляти про те, що корупційні схеми не лише не ліквідовуються, а ще й розбудовуються. А люди, які стають на заваді виконання корупційних оборудок, - переслідуються. І треба донести до західних партнерів, що наразі влада робить все можливе, аби переслідування інакомислячих носило кримінальний підтекст. Такий підхід, з одного боку, покликаний залякати людину, змусити її відступити, а з іншого - західним партнерам завжди можна сказати, що переслідують корупціонера чи особу, що замішана у криміналі. Але ми всі пам’ятаємо: в СРСР більшість політичних в’язнів сиділи саме за кримінальними статтями. Проте в моєму випадку, коли справа шита білими нитками, коли відбувається опосередкований тиск на всіх, хто біля мене поряд, або робить спробу мені допомогти, навіть європейські журналісти чудово усвідомлюють, що ця влада перетнула межу і вже не цурається жодних способів задля усунення неугодних.

На фото Наталя Ван Доверен