​Безхребетність суду - як вирок системі та країні

Українське судочинство давно себе вичерпало. Навіть провладні експерти змушені визнавати, що суспільство недовіряє судам. Більшість українців переконані: судді не судять згідно закону, а виконують або політичне замовлення, або виносять рішення та ухвали згідно тарифу. Тож яка зі сторін краще заплатить - та й виграла. І, здавалося б, саме з судової реформи потрібно змінювати країну, викинувши з системи усіх суддів, котрі не довели, що вони – не причетні до корупції. Проте суддів система – не чіпає. Але у тих, хто пройшов пекло українського судочинства та виграв справу у ЄСПЛ, виникає запитання: а як же ж можуть лишатись у системі правосуддя ті, чию некомпетентність (або заангажованість) доведено Європейським судом з прав людини?

Адже виходить, що Європейський суд встановлює, що певні судді усіх судових інстанцій в Україні свідомо приймали рішення, котрі оскаржені ЄСПЛ. То що з цими суддями робити? Вони ж продовжують працювати в системі і, можливо, порушували права багатьох інших людей, у котрих не вистачило чи сил, чи коштів, чи бажання звертатись до ЄСПЛ?

Саме цим питанням найбільше переймається Ігор Ткаленко, котрий змушений був шукати правди в ЄСПЛ після того, як в Україні суди усіх інстанцій стали на бік Гані Герман – пані, котра жодним чином не захищає інтереси окупанта і країни агресора, котру ніхто не звинувачує в порушенні журналістських стандартів і яку аж ніяк не можна запідозрити, що вона, звернувшись до Печерського суду м. Києва, бажала попіаритись, а разом і помститись людині, з котрою колись працювала.

Про те, як же ж сталось, що журналіст, разом з концерном «Вечірніх вістей», втрапили в поле зору найнаціоналістичної та цнотливої працівниці януковича, Ігор Ткаленко і розповів редакції «Конфліктів і законів»:

Ігоре, як же перетнулись ваші шляхи з пані Герман у Печерському суді м. Києва?

Це - дуже цікава історія. Дуже давно, ще 2007 року, я у прямому ефірі почув виступ пані Гані, і він викликав у мене певні емоції. Її слова, те, як вона їх доносила, справили на мене враження. Я замислився: як же вона красиво говорить і як чітко розставляє і акцентує інтонації, коли зазначає, що число прихильників партії регіонів неухильно зростає. І з’явилась думка, що після такого виступу до лав партії регіонів повинні стати ще тисячі громадян. Щоправда, з іншого боку, мені здавалось, що промовляючи подібне, пані Ганна повинна була відчувати себе ніяково. Принаймні, знаючи її особисто, я, ставлячи себе на її місце, вважав, що так повинно бути. Тож, працюючи на той час в газеті «ВВ» і ведучи там колонку, я й написав своє саркастичне бачення мотивації Ганни Герман в роботі на януковича.

Таким чином, виходить, що приводом для суду стала іронічна публікація в газеті?

Так. Герман подала до суду з приводу захисту честі та достоїнства. Проте спочатку її адвокати не знали, до чого причепитись, але згодом вирвали з контексту фразу про квартиру, де я іронізував, що янукович не кожному дасть квартиру у Києві. І згодом вже у Печерському суді м. Києва адвокати Герман достатньо серйозно доводили, що ось ця моя іронічна фраза означає, що я хотів донести до читачів думку, що Герман погодилася бути в команді януковича виключно заради отримання квартири у Києві.

Отже, через суд вона вимагала спростування цієї фрази?

Так, вимагала спростування недостовірних, наведених у статті, відомостей щодо отримання квартири. І це при тому, що кожному, хто читав цю публікацію, було зрозумілим, що у ній викладено оціночні судження і вона має сатиричне наповнення. Тим не менш, адвокати нашої сторони пропонували адвокатам Герман, аби вони сформулювали, як вони бачать це спростування. Але вони вперто вимагали, аби спростування відбулось шляхом опублікування резолютивної частини рішення суду. А якого суду? Ось, наразі вже є рішення суду ЄСПЛ, і я думаю, що нині ми можемо його публікувати. І, зокрема, повідомляти про те, що через некомпетентність українського суду держава Україна змушена виплатити п’ять тисяч доларів.

А чи ходила Ганна Герман на судові засідання, що відбувались в Україні?

Ні, вона до суду не з'являлась. Там були лише її адвокати.

Отже, незважаючи на те, що публікація була іронічною, усі судові інстанції в Україні Ви програли?

На жаль, що судді Печерського суду м. Києва, що інших судів, не брали до уваги, що публікація сатирична і що у ній відображено мої оціночні судження, котрі не були направлені на те, аби когось образити. Тим паче, мені здавалось, що Герман, з якою я раніше працював, зрозуміє іронію. Але ані українські судді, ані Герман сатири не усвідомили.

Проте я хочу наголосити на іншому: усі судді, що були протягом усіх цих років задіяні в моїх процесах, свідомо порушили практику Європейського суду, про що, зокрема, говориться і в рішенні ЄСПЛ, де зазначено, що українські суди не врахували усі критерії, що закладені у практиці Європейського суду. Чи означає це, що судді, котрі брали участь у цьому фарсі, є некомпетентними? Але я бачив відео іншого судового процесу з суддею, котрий розглядав нашу справу у Печерському суді Києва, і мені не здалося, що він – не компетентний. Тож до якого висновку я повинен дійти? Як приймаються рішення в українських судах? Чи на той час суд вслуговувався перед людиною януковича, тобто – представником влади? Тоді – де законність? І скільки ще людей постраждало протягом ось цих десяти років від «справедливих» рішень та ухвал цих суддів? Та й чи мають вони право лишатись у цій системі, якщо вони не лише споглядали за корупцією в судах, а ще й брали у таких схемах участь?

Тож, на Вашу думку, і в першу чергу, як журналіста, що потрібно зробити, аби змінити судову систему і очистити її, щоб люди знову почали довіряти українському судочинству?

Як на мене, для початку можна створити певний ресурс в інтернеті, куди кожен суддя повинен зайти і там довести, що він, будучи суддею і юристом, бачив в судах корупцію і – боровся з нею. Якщо ж суддя не може надати доказів, що він, знаходячись у середині корупційної системи, провадив боротьбу з цим явищем, то його потрібно звільняти з роботи без будь-яких пільг. Річ в тім, що в наш час тотальної недовіри суспільства судам, не суспільство повинно доводити, що той чи інший суддя брав участь у корупційних схемах, а самі судді мусять надати докази людям, що вони, як судді, не є учасниками корупційних діянь. І доводити це певними фактами, повідомляючи на ресурсі (про який я говорив вище), коли і за яких обставин вони, бачачи незаконність судових рішень, або корупційну складову у тому чи іншому судовому рішенні, виступали, як представники закону, проти подібного. Мені здається, так буде чесно і це насправді призведе до очищення судової системи України.

Ігор Ткаленко в Печерському суді. Фото зі сторінки Facebook