​Як запорізькі судді листа проти прокурора писали

Для багатьох громадян України не є таємницею той факт, що більшість так званих війн в правоохоронній сфері – від славнозвісних «ментівсько-гебістських» початку 90-х до сучасних «набушно-прокурорських» - проводились не внаслідок певних дій, а заради чогось у майбутньому. Отримати нові повноваження, затвердити перерозподіл сфер впливу тощо. Однак за будь-яких умов усі ці розборки підкорювались декільком негласним правилам: 1) якомога менше піару, 2) не маніпулювати при цьому законом і своїми правами як способом захисту перед довірливими громадянами.

Та світ змінюється, й digital-епоха диктує власні вимоги, що можна яскраво проілюструвати на прикладі «невдоволення» діями прокурора Запорізької області Валерія Романова з боку представників Феміди цього ж регіону.

Справа в тому, що судді Запорізької області написали декілька листів РЕЗОНАНСного характеру на адресу Вищої Ради Правосуддя та Генерального прокурора зі скаргами на В.Романова, лейтмотив яких простий й зрозумілий: «тиск на суддів», «з метою залякування суддів», «сприяє формуванню негативної думки в суспільстві про судову гілку влади», «підрив авторитету та дискредитація суддів». І от що цікаво, судді одночасно зі скаргами вирішили перевести конфлікт у публічну площину. Якщо чесно, то попервах здавалося, що тут щось банальне – прокурор обстоює чиїсь «конкретні права», від суддів вимагають «правильного» рішення, от останні й здійняли «бучу», палаючи праведним гнівом. Та насправді все виявилось трохи інакше.

Дивно, але ми так і не знайшли у ЗМІ жодних повідомлень з боку прокурора Романова щодо того, які ж «погані» судді Запорізької області. І не сказати, що у прокурора не вистачає духу вийти у публічний спір, бо саме йому свого часу довелося відкривати кримінальне провадження проти Геннадія Корбана. То ж перебувати під світлом софітів для нього звична справа. Мабуть, все ж таки, прокурор намагався довести свою правоту у законний, але не публічний спосіб. І ось тут перше риторичне запитання: стривайте, а якщо прокурор ніде публічно «проти суддів» не висловлювався, то що ж це за звинувачення на кшталт «сприяє формуванню негативної думки в суспільстві» та «підрив авторитету та дискредитація суддів»?

І все ж таки РЕЗОНАНСу захотілось власноруч розібратись у конфлікті й дізнатись, а що не так у запорізькому королівстві кривосуддя. Декілька запитів – і на адресу надходить зо два десятки заяв від прокурора Запорізької області про ті чи інші порушення з боку суддів за останні три місяці 2018 року.

Багато це чи мало?

Нашвидкуруч промоніторивши ступінь навантаження на суддів по регіону, ми вийшли на умовну цифру приблизно у 150 справ на місяць на кожного суддю. Цифра дуже приблизна, але найнижчий показник був зафіксований у Мелітопольському суді у 2017 році на рівні 138 справ щомісячно. Тож похибка якщо і є – то лише у бік ще більшої цифри. За даними ж Вищої Ради правосуддя (станом знову ж таки на 2017 рік, але справа не у точних цифрах, а у виведенні загальної тенденції) суддів Апеляційного суду Запорізької області налічувалось 71 особа, та ще 242 – у місцевих судах. Тобто більше 300 суддів, декілька тисяч розглянутих справ, а прокурор надіслав обгрунтовані заяви до ВРП лише за 20 епізодами? Це відтепер називається системним тиском? Щось тоді дуже кволими та слабкими стали представники Феміди в такому випадку.

Тим не менш, останні роки суддів, дійсно, так часто шпиняли усі, кому не ліньки – від активістів до депутатів – що у нас залишалась остання надія на те, що, може, все ж прокурор «тиснув» на когось конкретного з певною метою та зовсім з надуманих причин?

Щоб не було жодних звинувачень в упередженості, далі наводимо лише голі факти.

1. Слідчим суддею Ленінського районного суду м.Запоріжжя Гнатюком О.М. порушено вимоги ст.186 КПК України щодо розгляду такого клопотання у строк, що не повинен перевищувати 72 години. Розгляд клопотання про обрання запобіжного заходу тривав 8 днів замість 72 годин. Своє рішення суддя мотивував тим, що на розгляді в апеляційному суді Запорізької області перебуває апеляційна скарга прокурора на ухвалу про обрання підозрюваному іншого запобіжного заходу. Однак суддею не взято до уваги доводи прокурора (з наданням відповідних матеріалів), який пояснив, що вказана скарга ним була відкликана.

2. Інший випадок. У провадженні судді Кам’янсько-Дніпровського районного суду Петрова В.В. перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням Корабльова Ю.В. та Корабльової О.В. за ч. 3 ст. 185 КК України, яке до суду надійшло 05.05.2016. Під час розгляду вказаного кримінального провадження суддею Петровим В.В. у кримінальному провадженні судові засідання призначались 34 рази. Проте по суті жодне судове засідання не відбулось, а саме: у зв’язку з неявкою адвоката 5 разів, за відсутності судді 3 рази, відкладено з невідомих причин 6 разів. Цікаво, за таких умов, хто ж саме підриває авторитет судової гілки влади – невже таки прокурор?

3. Суддею Енергодарського міського суду Вільямовською Н.О. безпідставно відмовлено у клопотанні слідчого про тимчасовий доступ до речей та документів, посилаючись на те, що матеріали кримінального провадження перебували на вивченні СУ ГУ НП в Запорізькій області та у судді не було можливості в їх дослідженні. При цьому суддя, виявляється, не знала, що статтею 163 КПК України не передбачено надання слідчому судді під час розгляду клопотання про тимчасовий доступ до речей та документів оригіналів матеріалів кримінального провадження. Натомість слідчим до матеріалів клопотання було долучено копії документів з матеріалів кримінального провадження, якими обґрунтовано підстави для звернення до суду з вказаним клопотанням. Тож може тиск на суддів у цьому випадку і є, але аж ніяк не з корисливих мотивів чи особистої помсти, а виключно з метою хоч якось «підштовхнути» суддів виконувати свої обов’язки за законом, в даному випадку – у відповідності до вимог КПК.

І таких чи інших скарг ще багато – то на прохання місцевого депутата суддя виносить ухвалу про закриття кримінального провадження, навіть не дочекавшись вчасного подання прокуратурою обвинувального акту. То «забувають» в обвинувальному вироку зазначити строк закінчення дії обраного запобіжного заходу. То ще щось.

У народі кажуть: правда очі коле. Але, як бачимо, для окремих суддів Запорізької області правда не лише не дошкуляє жити, натомість вони всіляко намагаються її позбутись. Цитуємо знову ж таки повідомлення зі ЗМІ: «На дії Запорізької обласної прокуратури та її керівника Валерія Романова неодноразово направлялися скарги до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів». То , виявляється, скарги до ВРП на суддів – то є тиском, а ось як розцінювати таку ж кількість скарг на прокурора до КДКП? То вже, значить, не тиск – а побажання ліпшої роботи, чи як?

Наразі маємо констатувати, що запорізькі війни між «мантіями» та «погонами» мають усі ознаки затяжної облоги. Бо інакше важко зрозуміти меседжі, які посилають у суспільство самі судді, пишучи в газетах про те, що «запорізькі судді стурбовані тим, що Валерій Романов може дестабілізувати роботу всієї правоохоронної системи та суддівського корпусу Запорізької області. Свою позицію запорізькі судді збираються відстоювати всіма доступними способами».

Натомість РЕЗОНАНС може побажати прокурору Романову також відстоювати свою позицію – але лише і виключно в один спосіб – законний. А там життя покаже, хто правий, а хто помиляється.

Олеся Мирошниченко, Резонанс

Фото resonance.ua