mogno vse

Самозваний Ареопаг

stinger pengun

 

Вітчизняна журналістика завжди була неполіткоректною, не дивлячись на те, що завжди намагалась хоча б виглядати об'єктивно. На практиці вона більше нагадує такий собі реслінг, де супротивника можна і нижче пояса пнути, і придушити, і навіть стрибнути на нього з усієї дурі, давлячи власною вагою. При цьому, коли на це починають вказувати, тут же апелюють до журналістського імунітету і що журналістів чіпати не можна. Навіть якщо вони відкрито ведуть натуральну інформаційну війну, а останнім часом навіть намагаються бути таким собі самозваним ареопагом.


Іронія долі: більшість людей знають давньогрецький ареопаг як прообраз Вищого Конституційного Суду в афінській демократії. Але таким він став лише після того, як Солон і Ефіальт відібрали у нього більшість повноважень. До цього цей орган був радою політичних цензорів і буквально вирішував, кому можна займатись політикою, а кому ні, виступаючи одним із основних інструментів олігархічної диктатури.

Саме в такий, першопочатковий ареопаг, і почали останнім часом гратись деякі вітчизняні топ-журналісти. В цьому місці я маю попередити своїх читачів, що буду дуже неполіткоректний і не особливо добиратиму слів та порівнянь. Тому буду говорити відверто і без цензури. Йдеться про Сергія Лещенка та Мустафу Найєма, «зірок» вітчизняної журналістики.

Тепер уже тільки сліпому не помітно: обидва цілеспрямовано воюють проти Юлії Тимошенко. Саме воюють, без сантиментів і без будь-яких правил. 23 лютого, коли ще навіть мови не було про вибори, Сергій Лещенко розмістив в своїх блогах текст «Юля, хватит», де практично відкритою мовою заявив, що Тимошенко не має права займатись політикою. Більше того, у себе в фейсбуці він навіть порадів, що Тимошенко йде в президенти, бо інакше у нього пропала б шалена кількість матеріалу (я так розумію, що якби Юля відмовилась від балотування - то матеріали не були б опубліковані? І це було таке завуальоване попередження в стилі «ти, дарагой, сюда не хади, а то снег башка попадет»?). А протягом березня-квітня він регулярно розміщував пости, в яких стверджувальним тоном заявляв «Тимошенко скоро піде», і нарешті, цей ряд завершився статтею «Ширкогейт», яка уже може увійти в підручники з політичного кіллерства.

Не сильно від нього відстав і Мустафа Найєм, який нещодавно розмістив інформацію про те, що Тимошенко є «небажаним» президентом для Сполучених Штатів, і буцім-то саме через це її не бажають бачити конгресмени. Хоча буквально наступного дня Юлія Тимошенко зустрічалась із делегацією Конгреса США прямо тут, в Києві. Але повідомлення Найєма уже пішло «в люди» і його охоче передрукувала... російська агенція ІТАР-ТАСС, і на момент написання статті знову подали цю «новину» із сьогоднішнім числом. Також саме його перу належить «состряпаний» скандал про календар із фотожабою картини Делакруа, де Юлія Тимошенко була зображена у вигляді Свободи. Потім, звісно, виявилось, що це був колаж, створений задовго до Майдану, але месидж знову таки «пішов».

Я цілком визнаю права Лещенка і Найєма на власні погляди, але в такому випадку їм не слід грати в об'єктивність. Вони мають чесно зізнатись, що цілеспрямовано і методично «валять» Тимошенко, а це уже трохи інша річ - не журналістика, а медіа-кіллерство і претензія на створення отого самого ареопагу - інституту, який вирішує, кому бути політиком, а кому ні. І навіть більше, кому бути президентом, а кому зась. Однак, наскільки я пам'ятаю Конституцію України, таке рішення має право приймати виключно народ України, на вільних і конкурентних виборах.

А конкуренція виходить не дуже чесною. Так, ЗМІ буквально переповнені інформацією про «темний бік» Юлії Тимошенко, зате ретельно затушовується аналогічна інформація про інших політиків. Може, хтось вірить, що в нашому політикумі можна зберегти вбрання чистеньким? Я, наприклад, не вірю. Політика в нашій країні (та й, за великим рахунком, в будь-якій іншій) є багно, яке повинен розгребти професійний політик саме тому, що якщо він цього не зробить, розгрібати доведеться народу. Можливо, із пробиванням голів.

А як відомо, пробивання голів - це уже не політика, а прелюдія до революції чи війни.

Таким чином, будучи активним виборцем, я хотів би десь прочитати наступну інформацію:

- про придністровський бізнес Петра Порошенка;
- про скандал із перепродажем «Ленінській Кузні» двох есмінців за невідомих обставин;
- хоча б мінімальний звіт про те, чим саме займався Петро Порошенко на посаді міністра економіки в уряді О. Азарова;
- такий самий мінімальний звіт про діяльність С. Тигіпка;
- інформацію про замок, який, за чутками, належить О. Богомолець, і подробиці скандалу, пов'язаного із відчуженням річки в Радомишлі;
- інформацію про те, який саме зв'язок існує між Денисом Бугаєм та Анатолієм Гриценком.

Таких тем я без особливої напруги можу назбирати ще стільки ж. І вони будуть не менш сенсаційні, ніж «секретні файли Тимошенко». Але ці теми чомусь не педалюють.

У мене є пояснення такому таємничому табу на розслідування минулого інших політиків та того, чому розгорнуте полювання на «політичні секрети Тимошенко». Розгадка проста: Юлія Тимошенко безпечна. Вона не буде переслідувати журналістів за їх статті. Максимум, на який вона наважилась свого часу - це заборона неправдивої реклами про неї. До всіх відомих спроб заборонити взагалі будь-яку критику спричинився виключно А. Портнов, який довільно тлумачив термін «недобросовісна реклама», та й від цього порівняно легко було відбитися (доказ? самі вибори 2009 року, коли було не продихнути від критики діяльності уряду). А як пішов Портнов в гонитві за довгим «регіональним» баксом, то й писати матеріали про Тимошенко стало можна, абсолютно нічого не боячись. А нині й зовсім, навіть отримавши цілком дружній коментар від неї, можна спокійно опублікувати «кіллерську» статтю про неї, супроводивши її майже радісною оцінкою, мовляв, тепер їй точно кришка.

Знаєте, які люди вважались найчеснішими в Чикаго 20-х років? Олігархи та мафіозі. Тому що публікація компромату на них була рівносильна смертному вироку - за це буквально могли відкрутити голову в темному під'їзді. Тому про них нічого і не писали, і вони навіть попадали в парламент.

Схоже, що саме так розуміє очищення влади вітчизняна журналістика - знищення всіх безпечних політиків, і залишаться тільки ті, про яких компромат оприлюднити боязко, чи неможливо через страх людей свідчити.

Правда, тут можна навіть порадіти за Сергія Лещенка. За «американськими сагами» уже не треба буде літати у Вашингтон, бо такі саги розпочнуться у нас. Однак вони писатимуться далеко не так легко, як зараз - а приблизно так, як писалось Іді Тарбелл, коли вона в одиночку вийшла проти «Стандард Ойл», бо всі просто боялись озвучити компромат проти Рокфеллера.

А головне - за кого голосувати людям, визначатиме «журналістський ареопаг». Тільки чи буде це називатись демократією?..

Вячеслав ІЛЬЧЕНКО, політолог, ексклюзивно для «Конфліктів і законів»



Комментарии

Комментарии отсутствуют. Возможно, ваш будет первым?

Добавить комментарий

Новости от Киноафиша.юа
Загрузка...
Загрузка...

Минулої доби втрат серед бійців ЗСУ не допущено. Залишається напруженою ситуація на Маріупольському напрямку поблизу Павлополя, Гнутового, Водяного та Лебединського

подробнее
Конфликты и законы © 2008-2018.

Электронная версия всеукраинского юридического журнала «Конфликты и законы». Свидетельство о госрегистрации: КВ № 13326-2210Р от 19.11.2007 г. Полная или частичная перепечатка материалов сайта разрешается только после письменного согласия редакции. Внимание! Начиная с 21.11.2013 года (дня провала евроинтеграции с ЕС) редакция журнала «Конфликты и законы» (вопреки правилам правописания) оставляет за собой право публиковать слова «партия регионов» и «виктор федорович янукович» со строчной буквы. Также, начиная с 29.06.2016 года, редакция «КЗ» оставляет за собой право навсегда публиковать на своих страницах со строчной (маленькой) буквы слова (и образованные от них аббревиатуры) и словосочетания «москва», «россия», «российская федерация», «владимир путин», а вместе с ними и сокращение «роскомнадзор» (как и все прочие госучреждения рф), нарушив таким образом установленные правила правописания независимо от языков, на каких эти слова и названия публикуются. Это наше оружие в информационной войне с оккупантом.