​Україна - європейська держава чи диктатура мафії?

Вбивство Портнова призвело до цікавих наслідків: почали випливати ланцюжки його зав’язків та впливу, що ще раз оголило нігілізм української реальності, котра констатує, що держава на території України - це політична оболонка, всередині якої функціонує паралельна влада - неформальна, непідзвітна, заснована на персональних зв’язках, страху, шантажі та монополії на рішення. Це - такий собі гібрид мафіозної структури та пострадянського чекістського спадку, який не зник після незалежності, а адаптувався і проник у всі щілини державних інституцій.

Те, що створив Кучма, не можна назвати державою, бо держава - це утворення, народжене для захисту прав, свобод і добробуту суспільства, а влада у ній - підзвітна народу, яка, все ж, обирається та керується через механізми контролю, створені певним самоврядуванням.

В Україні ж немає виборів - про це наша редакція писала в матеріалі «Як українців позбавили права обирати, або Як країна пройшла шлях від реальних виборів до їхньої імітації», показавши, що українці не мають права і можливості когось обирати. Їм залишили право лише узаконити тих, кого надали партії. При цьому ті, кого партії висувають, нічого виборцям не винні, ні за що не відповідають і йдуть до парламенту лише для власного збагачення, а українці ж на виборах, виходить, дають їм індульгенцію на крадійство і порушення своїх прав. Не дивно, що більшість громадян на вибори і не ходять, бо дивно - коли сам йдеш легалізувати покидька, котрий вже має зашквар і не один.

Хоча зовнішньо система в країні наче і нагадує державу: є Конституція, суди, поліція, СБУ, прокуратура, парламент. Але функціонально вона вже давно не виконує роль арбітра між владою і народом. Сьогодні система, що існує в Україні, це та ж сітка підкупу, як на виборах, тільки ширша і з більшими можливостями. І в ту сітку нікого з-зовні не пускають. У цій сітці кожна інституція держави є інструментом впливу, а не носієм інтересу громади. І якщо існує зв’язок із «центром», як у Портнова з Даниловим, Єрмаком, Татаровим, то на всі ключові центри впливу в державі ставлять «своїх». А це - і суддівський корпус, і прокуратура, і силові органи, і ключові посади в уряді та міністерствах. А призначенці вже працюють на центр і є частиною системи.

Тож не дивно, що основне завдання і ціль цієї системи, - захист своїх і ліквідація чужих. Свої мають доступ до рішень, ресурсів та користуються індульгенціями. Чужі не мають ніяких прав, окрім віддавати кошти на утримання цієї сітки.

Можна бути журналістом, ФОПом, громадським активістом, навіть депутатом (як Антон Поляков), але, якщо особа проти системи, то для системи вона - розхідний матеріал, або джерело ресурсів, але аж ніяк не суб’єкт. Саме тому в Україні не працює Конституція. А громадянам не гарантується захист, справедливість та дотримання їхніх прав. А от коли особа в сітці всередині системи, то їй гарантована безкарність, навіть якщо її піймали на хабарі, та схемі розкрадання, чи на зв’язках з росією.

Як видко з допису Дубинського на ФБ, котрий виклав зв’язки Портнова і влади, система в країні вибудувана за принципом дублювання вертикалі влади. Офіційно генпрокурор незалежний, але реально залежить від Єрмака, який, у свою чергу, може мати домовленості з ким завгодно: Портновим, Коломойським, ГУР, кремлем. Тому офіційні державні інституції є просто зовнішньою картинкою, за якою стоїть реальний центр прийняття рішень. От і виходить, що всі інституції влади прошиті не вертикаллю закону, а вертикаллю лояльності, підкупу, свавілля.

Але виникає інше питання: чому українці, котрі не отримують від держави ні прав, ні соціального захисту, мають платити податки, якщо держава не вважає їх за суб’єктів цієї країни? Якщо модель державності - фікція, що прикриває функціонування внутрішньої мафіозно-корпоративної мережі, то чому люди повинні цю модель утримувати?

У створеній Кучмою, благословенній Порошенком і зацементованою Зеленським моделі «держави» у громадян немає ані права вибору, ані прав реалізації. Нахабніше за всіх почав вести себе Зеленський. Поставивши Конституцію на паузу, чудово розуміючи, що за її порушення поки що йому нічого не світить, впровадив у країні концтабір, в якому вся його вертикаль влади краде все, до чого дотягнуться щупальця зеленого спрута. Про вибори при Зеленському в концтаборі і згадувати не можна, бо Зеленський взагалі боїться гратись в демократію, а його проросійський офіс партії регіонів, що сидить на Банковій, влаштовує існуючий режим без альтернатив та електоральної конкуренції, бо можна красти і займатись репресіями і не боятись, що свої люди, яких розставили на ключові посади — повстануть. А вибори можуть призвести до заміни таких людей, що не влаштовує Єрмака, котрий і не приховував своїх зав’язків росією.

На цьому фоні бізнес і ФОП — знищуються, а структура утримаців за рахунок платників податків — збільшується. Громадяни не мають ані соціального захисту, ані прав. Верховенство права в країні відсутнє, а банківська таємниця перетворена на пшик. Терор, диктат, свавілля і розкрадання бюджету з боку людей Зеленського — це все, що спостерігають безправні громадяни.

Українців змушують платити податки, віддавати своє життя, мовчати і працювати на цю корумповану владу проросійської партії регіонів, що перефарбувалась в зелене. Система тримається не на повазі та довірі, а на відсутності вибору. І саме тому люди змушені її годувати, оскільки їм не залишили жодного інструменту, окрім силового, аби від цієї системи захиститися чи відмовитися.

То на що розраховує оця диктаторська мафіозна структура? На путіна, у якого схема керівництва — аналогічна? Бо, якби розраховувала на реальну Європу, то і поводила б себе, як європейські політики, однак — ні, бандитизм і свавілля, як в росії, її влаштовує. Чи вона переконана, що доля януковича її не очікує, бо поряд завжди буде представник мафії, що знову ошукає українців, як це зробив попередник Зеленського?

Ліна ТИХА, Конфлікти і закони

Фото з відкритих джерел