​Судді в Київській апеляції некомпетентні чи заангажовані?

Про судову систему України останнього десятиліття, враховуючи реформу, що забезпечила суддям шалені зарплати, виплати та височенні пенсії, окрім як про оце шалене утримання за кошти платників податків, і поговорити нема про що. Хоча, ні. Інколи, коли суд опускається нижче ватерлінії, хочеться не говорити, а якось реагувати. І дуже хочеться реагувати так, щоб ті, хто таки виносить ухвали і рішення іменем України, ходили і… оглядались, але не від страху, а сорому, бо навіть дзеркало вже не витримує дивитись їм у вічі, адже коли іменем України ухвалюється щось, що ганьбить і суддівство, і Україну, і право, то люди рано чи пізно перестануть мовчки ковтати цей фарс.

От, наприклад, судова ухвала Київського апеляційного суду від 7 липня 2025 року у справі про виключення відомостей про батьківство є прикладом або крайнього непрофесіоналізму суддів, або свідомого викривлення норм матеріального та процесуального права. Йдеться про ситуацію, коли покійний ще за життя подав позов до суду, в якому просив виключити запис про себе як батька дитини, щодо якої в нього виникли сумніви у біологічному спорідненні. Після його смерті його законна дружина подала заяву про вступ до справи як правонаступниця. Суд першої інстанції майже з боєм, проте залучив її до участі по справі, але одночасно ухвалив зупинити провадження до завершення строку на прийняття спадщини, посилаючись на те, що треба дочекатися всіх потенційних спадкоємців.

Апеляційна інстанція, незважаючи на доводи представника дружини про те, що в цій категорії справ закон прямо дозволяє правонаступництво спадкоємців без залежності від факту прийняття спадщини, залишила ухвалу суду першої інстанції без змін. Суд повністю проігнорував частину 2 статті 137 Сімейного кодексу України, де зазначено, що у випадку, якщо особа за життя подала позов про виключення запису про себе як батька, її спадкоємці мають право підтримати позов незалежно від прийняття спадщини. Також суд перекрутив правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 31 липня 2023 року у справі № 461/3122/19, в якій Верховний Суд прямо зазначив, що спадкоємець може продовжити вже розпочатий судовий процес щодо оспорення батьківства без жодного зупинення справи на пів року.

Фактично ж, виходить, що суд першої та апеляційної інстанції штучно затягнув розгляд справи, що є порушенням конституційного права на доступ до правосуддя. З якогось дива, обидва суди неправомірно прирівняли особистий немайновий спір щодо батьківства до справ майнового характеру, пов’язаних зі спадкуванням. Невже судді апеляційного суду І.М. Рейнарт, Г.М. Кирилюк та Т.І. Ящук зовсім, зовсім не в курсі, що в такій категорії справ правонаступництво має виключно процесуальну, а не майнову природу, і вже той факт, що одна спадкоємиця виявила себе, вступила до справи та була залучена судом, означає, що суд мав продовжувати розгляд.

Цікаво, що додатково апеляційний суд не згадав, що відсутність інших спадкоємців, навіть гіпотетичних, не є підставою для зупинення процесу, якщо правонаступництво вже відбулось. На практиці це може свідчити або про правову безграмотність суддів, або про їх свідоме бажання блокувати розгляд справи на користь однієї зі сторін, адже читаєш ухвалу і розумієш, що таке трактування суддями ЦПК є формальним, необґрунтованим та ще й порушує принцип правової визначеності.

Незрозуміло, чим мотивувались судді І.М. Рейнарт, Г.М. Кирилюк та Т.І. Ящук, але навіть неозброєним оком видно, що винесення подібної ухвали свідчить або про професійну некомпетентність складу суду, або про заангажованість, що проявляється у штучному затягуванні справи та ухиленні від аналізу ключових норм законодавства. У будь-якому разі, вона порушує права позивачки та й загалом принципи справедливого правосуддя.

Прокоментувати цю дивну ухвалу редакція КЗ звернулась до старшого партнера, керівника практики медичного та сімейного права, адвоката адвокатського об’єднання «Доктрина права» Сергія Войтовського:

«Відповідно до ч. 2 ст. 137, якщо той, хто записаний батьком дитини, помер після пред’явлення ним позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини, позовну заяву можуть підтримати в суді його спадкоємці.

Коло спадкоємців чітко визначено статтею 1222 ЦК України, тож набуття статусу спадкоємця не пов’язане з обставиною прийняття спадщини, тобто реалізацією своїх прав як спадкоємця.

У спадковому праві спадкоємець - це особа, яка має право на спадщину, а особа, яка прийняла спадщину, - це спадкоємець, який фактично здійснив дії, необхідні для вступу у права на спадкове майно.

З огляду на це, підтримати позов у порядку ч. 2 ст. 137 ЦПК України можуть як особи, які мають право на спадщину, так і ті, хто фактично прийняв спадщину.

Права, щодо яких розглядаються спори за статтями 136-140 Цивільного кодексу України, є особистими немайновими правами і не можуть бути успадковані чи іншим чином відчужені іншій особі. Закон у даному випадку передбачає обмежене процесуальне правонаступництво, яке ґрунтується на передбаченому матеріальним законом праві підтримати позов.

Процесуальний закон не може змінювати чи якимось іншим чином тлумачити право, надане особі матеріальним законом.

З огляду на що помилковість аргументації судів у даній справі щодо застосування норм матеріального та процесуального права видається мені очевидною. У суду не було жодних підстав зупиняти провадження у справі до закінчення строку прийняття спадщини за умови, що спадкоємець померлого позивача заявив про свій намір підтримати його повну заяву».

Конфлікти і закони

Фото Укрінформ