​росія, котру збудував Порошенко. Лонгрід нового дня

Хто останні 20 років слідкував, як росія деградувала і перетворювалась на те, чим вона є зараз, мусить побачити очевидну подібність з тим, що ми бачимо останні п’ять наших українських років.

Не знайдемо ми більше на нашій планеті жодного іншого прикладу, де таким несамовитим масштабом мільярдну корупцію оточення правителя, його диктаторське хамство і терор силовиків прикривали патріотизмом і «своїм шляхом». Не знайдемо ніде, крім росії та України.

Наступна п’ятирічка стукає нам у двері, і у неї холодне обличчя путіна, глузлива посмішка путіна. Боролися зі мною, співали путін хйло? А тепер подивіться на себе в дзеркало!

Це глибше, ніж якийсь окремо взятий глава держави. Так само, як путін у Росії колективний, так само наш Порошенко – це давно вже більше, аніж один олігарх на кріслі президента.

За ці роки іржа порошенізму в’їлася в самі основи суспільства, у вишиванки і бойові однострої – і саме це є жахливим.

Точнісінько так, як свого часу у росії, було створено цілі соціальні страти, котрі служать режиму всупереч моралі, у котрих мораль давно уже своя і існування котрих цілковито пов’язане з режимом. Загине режим – підуть по світу і вони.

Перший і найбільш огидний клас, котрий було відроджено після того, як сконала радянська імперія – це ідеологічні працівники, пропагандисти на зарплаті, імітатори народної волі. З цього почав путін у 2000-му.

Нині ми маємо цілу соціальну страту порохоботів. Це співробітники різних відомств, часто на невисоких посадах – мінінформполітики, міноборони, міністерства окупованих територій, адміністрації президента. Це і просто вільні журналісти та політологи, котрі сіли на тіньові зарплати від оточення президента.

Вони не були б потрібними у нормальному суспільстві, бо нині єдина їх ціль – брехати, брехати, брехати. «Нічого особистого» - кажуть вони мені після ефірів. Така в них робота, бути частинкою машини, котра невпинно і впевнено підточує стовбур суспільної совісті.

Саме потреба виправдати свої злочини змушує їх продукувати виправдання для себе – «патіротизм», «боротьба з путіним». Їм головне – встигнути роздути зло, з яким нібито борються, щоб самим, будучи злом, здаватися на його фоні меншими.

Другий клас – це силовики. Жирок їх зав’язався і виріс на нових «темах» нашої кривавої епохи. На торгівлі з стратегічним ворогом – на напівлегальних поставках вугілля, дизпалива, скрапленого газу агентами путіна агентам Порошенка. На кришуванні експорту боєприпасів з складів, котрі потім «зривають диверсанти». На обслуговуванні крадіїв у оборонці, куди збідніла нація віддає останнє через податки.

Чи робили вони так само раніше, за януковича, Ющенка, Кучми? Так! Але зараз у силовиків – ореол захисників країни. Ще ніколи вони не відчували таку свободу – порохоботи виправдають будь-які їх дії, аж до вбивств і грабунків, придворні телеканали будуть відмазувати їх до останнього. «Не можна звільняти Семочка, бо тоді хто нас захистить?» - така нехитра формула і надалі дозволяє дітям цих «правоохоронців» літати вертольотами на пікніки.

І, нарешті, третій клас – це «реформатори». Україна стала полігоном для освоєння величезних бюджетів із Заходу, нібито на реформи, але насправді це є прихованою формою субсидування своїх власних бізнесів західними урядами та лобізмом власних інтересів.

Оскільки Порошенко дозволяє їм імітувати реформи і на цьому непогано заробляти, то вони його славлять – приміром, весь фонд Відродження нині працює як піар-контора чинного президента.

Будь-яка спроба провести реальні реформи загрожує благоденству цих панів з величезними західними зарплатами – тому що тоді їх імітації стануть непотрібними. І на будь-яке слово про напрями справжніх і потрібних змін вони відповідають несамовитим вереском і цькуванням.

Приміром, автор цих рядків роками казав про кричущі порушення закону в НАБУ, натомість щедро фінансована спільнота високооплачуваних лобістів під маскою «реформаторів» та «громадських діячів» піддавала різним формам шельмування цю мою критику. Аж поки не вийшли серії Бігуса.

Я хочу розчарувати тих, хто вважає, що російська модель (Порошенко) нам підходить.

росія деградує і реально чим далі, тим менш спроможна протистояти Заходу. Практично, жодної важливої зброї вони не здатні зробити без західних технологій, не можуть реалізувати жодного масштабного проекту в інфраструктурі чи енергетиці. Але чим більше ця залежність, тим гучніше псевдопатріотичне піднесення і «вставання з колін».

Точнісінько так і в нас – переможні реляції про незалежність від рф, в той же час газ у нас російський, вугілля, нафтопродукти, ядерне паливо – чим далі, тим більше зростає наша залежність від них.

Натомість, нам вказують на успіхи у гуманітарній сфері – Томос, перейменування в рамках декомунізації, мовні квоти. Це все гарно, але тотальна брехливість влади не дає цьому проникати в душу. Скоріше, навпаки. Приміром, показне, фарисейське християнство Порошенка радше слугує найбільш убивчою антирекламою для ПЦУ.

І що ми бачимо, чи зростає реальний патріотизм внаслідок зростання казенного?

Навпаки, падає.

Об’єктивний показник – в армії страшенні проблеми із призовом, готуватися захищати країну особливо ніхто з молоді не хоче.

Так само, навіть підвищені зарплати солдат не допомагають вирішити проблему комплектації найбільш важливих бойових частин – тих, котрі знаходяться на передньому краї. Там не вистачає людей, некомплект більш ніж на половину… Ось неспростовний діагноз і вірі, і армії.

Нам не потрібна ця росія тут. Маленька росія Порошенка ніколи не здолає більшу росію путіна. Думайте.

Igor Lutsenko, facebook.com

Фото зі сторінки ФБ Igor Lutsenko