​Совок невмирущий

Вже неодноразово констатувалось: Зеленський та його команда — більшовики, котрим радянський союз з його диктатурою — найліпше і найрідніше. Саме тому вся їхня діяльність це — наслідування того, в чому їх виховали: в партійних лозунгах, дресурі і контролі.

Люди, котрі справді колись боролись проти комунізму, диктату та ГУЛАГу, сьогодні вже або померли, або в поважному пенсійному віці. Все своє життя вони поклали на знищення комуністично-соціалістичного концтабору, аби наступні покоління вже росли вільними. Однак як в Україні, так і в світі, сьогодні до влади прийшли покоління, котрі хоч і виступають проти комунізму і вже не жили при жорсткому тоталітаризмові, та всіма фібрами своїх душ вони сприймають тільки тоталітаризм, піонерію та більшовизм. Лише з однією обумовкою, котра не склалась колись у очільників більшовизму: особисто у них повинні бути статки, обслуга і... гроші за кордоном, в офшорах.

Звісно, перше, що зробили більшовики, котрі захопили владу у 20 роках минулого століття, це вся верхівка переїхала жити в будинки колишніх князів та графів. Вони так само обклали себе обслугою, так само жили на широку ногу. І нині вже в історичних документах можна прочитати, що допоки люди на всій території, де більшовики творили терор, голодували, сама верхівка їла чорну ікру і гарно себе почувала. Єдине що, тоді весь цивілізований світ не надав їм можливість накопичувати власні статки за кордоном, тож вони були обмежені лише територією, яку окупували.

Так як триматись така влада могла лише на багнетах і маузерах, то енкаведисти теж отримували гарне матеріальне забезпечення. Саме в той час стала популярною фраза: «добре, що господарів розстріляли», адже в домівки і квартири розстріляних громадян якраз і заселялись вчорашні конюхи, котрі, взявши маузери і почавши прислужувати більшовикам, стали холуями влади більшовиків, але на місцях - а-ля господарями.

Про те, чим насправді був СРСР, існує багато мемуарів. Коротко про ті часи висловився син відомого радянського журналіста і онук чекіста, а нині журналіст і коуч Вододимир Яковлєв, котрий написав текст: «Ми всі – онуки жертв та катів», в якому розказав як його дід здав власного батька, як його дитинство пройшло в квартирі, яку відібрали у розстріляних купців, як чекісти обставляли безкоштовно відібрані квартири, просто йдучи на склад і забираючи меблі, які, знову ж, відібрані у розстріляних родин. Наприкінці тексту він розмістив Службове чекістське посвідчення свого діда, додавши: «уважно прочитайте текст на ньому. Він, на мою думку, показливіший за все, що написано в цьому пості».

Та існують й інші мемуарні історії, теж від чекістів, але яким пощастило не так, як дідові відомого журналіста. Так існує багато спогадів, як система більшовиків ковтала своїх же (про що новобільшовики поки не здогадуються, працюючи на нинішню систему і думаючи, що вони будуть обраними). Одне з них — щоденник, котрий опублікував Володимир Ятченя – онук репресованого співробітника ГПУ Йосипа Ятчені.

Здавалося б — історія на долоні. За ці останні 30 років українці повинні її були засвоїти і зрозуміти, що найголовніше - це права людини, і відійти від більшовизму. Однак покоління, котре повинно було засвоїти те, що засвоїли онуки вищезгаданих чекістів, чомусь втягнулось у гру наступу на права людини в ідеї «антиваксерства», а нащадки енкаведистів, діди яких зробили кар’єру, як дід Яковлєва, ще й раділи і закликали до сегрегації, порушення прав людини, сіючи мову ворожнечі та поділяючи суспільство, роблячи все від себе залежне, щоб позбавити людяності в очах однієї частини суспільства тих, хто став на захист своїх прав людини.

Однак влада більшовиків пішла ще далі. Покоління, котре виросло вже поза межами історичних репресій, нині знову запроваджує соціалізмо-комунізм. Це гарно проявилось 16 лютого 2022 року, коли Зеленський оголосив цей день — днем єдності і коли, як виявилось, в усіх державних установах, як за радянських часів, провели «політінформацію» - вимуштрувати і вистроїти бюджетників перед відеокамерами та співати гімн.

Загалом, на фоні законопроектів, що приймаються депутатами, і які порушують базові права людини, котрі відрізняють її від раба, котрі відбирають права у людей, але наділяють правами державу, котра замість людини збирається вирішувати долю людини, говорить про те, що більшовики піднімають голову, і піднімають не лише в Україні.

Тож як українському суспільству, так і світові потрібно постати проти більшовизму, котрий є різновидом фашизму та диктатури, оскільки сучасні більшовики вирішили, що мають право робити людей злиднями, обмежувати право на пересування, право на роботу та діяльність. І все це — під виконання гімну у вишиванці.

Оксана КОТОМКІНА, «Конфлікти і закони»

Фото zakarpatpost.net