​«Я люблю жодного з вас» - Л.Д. Кучма

Ми знову сперечаємося про теми, навколо яких ламали списи роки тому. Чи має держава право визначати культурну та мовну політику за умов війни. Чому українці і досі мають комплекс жертви, який найбільше проявляється у ставленні до влади. Чи діє влада в інтересах країни.

Навіть під час війни немає політичних ідеологічних проектів, партій, які б відповідали не лише на питання «куди», а й на питання «навіщо», а головне «яким чином». Такий проект може живитися новою саме українською елітою. Питання на часі!

Ті, хто у керма країни сьогодні – приховане справжнє обличчя, що ховається під кількома масками, подвійне дно із вмонтованими нелегальними (нелегітимними) додатковими рушіями, механізмами та схемами управління.

Прикро, що навіть війна не поміняла якості підходів президента і ОП.

Створювати на всіх приємне враження, називатись «найвпливовішою людиною» і вести до Перемоги та міняти країну - різні цілі.

Мета держави — керувати народом від імені народу. Розпоряджатись усіма благами та ресурсами від імені народу, який абсолютно не визначений як суб’єкт права. Конфлікт між державою та людиною в нашій країні відмічають усі закордонні аналітики.

Світові лідери прямим текстом говорять, що треба починати щось робити, а не красти гроші, бо державна скарбниця створена не для того, щоб запускати туди руку, не вимагати постійної фінансової допомоги, а навчитись заробляти і дати свободу підприємницької діяльності. А головне - потрібні професіонали, які розуміються на дієвих реформах. А не тягнути «нові» обличчя другої, третьої свіжості.

На жаль, спойлери (Спойлер англ. spoiler «помеха» от to spoil «псуватизаважати») й симулякри беруть «верх» і топлять країну в зрадництві, у брехні, маніпуляціях.

«Народний обранець» Ренат Кузьмін - найбільша мерзота в українській політиці, у перші дні повністю підтримав рф та виправдав убивства цивільних. Але потім зник.

Слуги народу - Безугла, Гетманцев (бувший помічник нардепа від ПР та офіцера-відставника КДБ СРСР Сівковича), Третякова і решта симулякрів зі статурністю «вигадують» закони, яким не місце в демократичній країні.

У часи змін і трагедій такі, як Арестович, часто опиняються «на коні», стають героями натовпу і відтісняють патріотичних пасіонаріїв.

Він у нещодавньому інтерв’ю Дмитру Бикову, російському письменнику, сказав (мовою оригіналу):

«Сейчас Бандера - это культовая фигура у определенной не большой части украинского социума не в силу его реальной биографии или реальных заслуг, а потому что так сложилось... Бандера - это типичный Че Гевара. Он стал символом украинского национального сопротивления вне зависимости от своей реальной биографии. Хорошо это или плохо - большой вопрос, но то, что он является символом, и этот символ уже не оспоришь, факт. Потому что это уже иррациональные вещи, это коллективное бессознательное. Психика ведь работает через систему символических привязок. Если есть состояние, она всегда найдет символ. Ну вот она нашла такой.

А почему? Кто сделал Бандеру культовой фигурой? Российская и советская пропаганда. Они его «накачували», они его убили в Берлине, и народ зашел в протест, а на его месте мог быть кто угодно. Раз его убили, раз его репрессировали как «главную фигуру», раз его назначили главным, значит, мы поднимем его знамена и он будет нашим символом. Московский проспект переименовали не случайно».

На жаль, для багатьох громадян в країні основним джерелом інформації і розуміння подій, авторитету стає колективний Арестович та одіозний Подоляк, у якого «НАТО – це голівудська картинка», Єрмак, Татаров, Демченко та багато інших, у тому числі перевірені роками журналісти, активісти.

І як не згадати Д. Арахамію, який вже прославився своєю некомпетентністю та не професійністю.

Нещодавно пан Давід для суду ЄС відправив лист, в якому підтвердив, що «Російській олігарх Б.Абрамович допоміг врятувати 400 тисяч українців, його зусилля з обміну військовополоненими допомогли звільнити з полону кілька сотень людей. Абрамович продовжує бути глибоко залученим у процес перемовин, а також організації гуманітарної допомоги», але нардеп не пояснив, яким чином це було зроблено.

У позовах до ЄС і Великої Британії юристи російського олігарха використовують цей лист Арахамії як доказ згубного впливу західних санкцій проти Абрамовича на його зусилля з мирних переговорів. (Автори статті The Times не надали деталей стосовно того, коли Арахамія надав цей лист.)

Нагадаю, ЄС запровадив санкції проти Абрамовича 15 березня, а Велика Британія – 10 березня.

Британське видання The Times зі своїх джерел розповіло, що Абрамович брав активну участь як посередник між кремлем і Банковою, зокрема особисто возив записку від президента України В. Зеленського до російського президента путіна в москву.

Перед цим джерела видання Wall Street Journal стверджували, що Зеленський буцімто в телефонній розмові з президентом США Джо Байденом попросив не запроваджувати санкції проти Абрамовича, бо він залучений до мирних перемовин з росією.

Американське видання Bloomberg повідомляло, що 16 квітня російський олігарх знову приїжджав особисто на Банкову, аби спробувати відновити процес перемовин, після того як українська влада призупинила їх через жахливі злочини російських окупантів у передмістях Києва.

Як повідомила газета Financial Times, посилаючись на свої джерела, участь бізнесмена у переговорах схвалив особисто президент рф путін.

За даними The Times, на початку квітня Роман Абрамович зустрівся в москві з путіним і передав президенту дипломатичне звернення, написане від руки В. Зеленським.

Ось уже три президенти рф змінили один одного, а Абрамович так само при своїх капіталах і без видимих проблем із законом та з преференціями від влади.

Та «гаспадин» Б.Абрамович не звалився з неба за стіл переговорів з рф.

Є такий російський продюсер Олександр Роднянський. Він народився та виріс в Україні, але прожив останні 20 років у рф. Зеленського знає давно, з часів каналу «1+1».

А його син – радник В.Зеленського, економіст. Олександр Роднянський-молодший був головним економічним радником уряду України, розробляв економічну програму В. Зеленського, зараз – член наглядової ради державного «Ощадбанку».

Роднянський-старший зробив все, щоб залучити до переговорного процесу з рф свого товариша Романа Абрамовича.

Він дав інтерв’ю декільком іноземним медіа, російському опозиційному виданню «Холод», де зазначив: «Українська сторона до початку війни була розчарована… Це м’яке слово для мирного життя, жорсткіше я б сказав, — глибоко ображена діями переговірників з російської сторони. Вони хотіли когось із бізнесу, кому вони могли б хоч якось довіряти. У цьому сенсі Абрамович виявився надзвичайно успішним переговірником. Не просто тому, що він талановитий у цій частині, а тому, що у нього дуже розвинена емпатія <...>.

Для нього війна — це дуже сильне переживання, чого не скажуть люди, котрі не знають його. Він цим займається з ранку до вечора, це для нього наразі головне завдання. Якщо ці мирні переговори завершаться чимось, то його внесок у це буде дуже великий<….>».

Чи можуть брати участь у російсько-українських переговорах люди, яким не довіряє путін?

Авраам Лінкольн одного разу спитав аудиторію, скільки ніг у собаки, якщо хвіст порахувати ногою.

«П'ять!» – відповіли йому.

Лінкольн сказав, що правильна відповідь – чотири. Від того, що ви вважаєте хвіст ногою, він не стає ногою.

Ніколи такі, як Абрамович, Арестович, Бужанський, Невзоров, Каспаров та ін. не сприймали все українське і не будуть, бо воно для них чуже і не зрозуміле. Тому не треба шукати п’яту лапу у собаки.

У нас залишаються ті ж самі завдання, які були і 20, і 30 років тому – вивчати історію, аналізуйте політику, любіть свою культуру і мову. Не шукати на складні питання простих відповідей - такого не буває.

Завжди історію творила активна меншість.

До Перемоги!

Манана АБАШИДЗЕ, «Конфлікти і закони»

Фото pravda.com.ua